Своїй невістці я ніяк вгодити не могла, що їй не вишлю з Італії – нічого їй не подобається. Вона то подружкам віддає, то мамі своїй в село передає, а буває, що й викидає.

А мені грошей шкода, я ж в Італії їх на дорозі не збираю, а заробляю важкою працею. У мене один вихідний – неділя. Я в Римі працюю, і ми з іншими заробітчанками зустрічаємося в парку на Ребібії.

Спочатку в українську церкву йдемо, там якраз недалеко є, а потім на банкарелі. Там можна навіть дуже гарні речі купити, часто зустрічаються і фірмові, і всього за євро-два, максимум 10 євро.

Я походжу, пориюся, пошукаю, накуплю повні сумки одягу – і сину, і невістці, і внукам, а вона, виявляється, все викидає, бо каже, що я їй непотріб висилаю.

По магазинах в Італії я не маю часу ходити, бо я ж постійно на роботі, а в неділю вибіжу, і вже купую все, що треба, грошей не шкодую.

А невістці нічого не подобається, каже, що я в моді не розуміюся. І то не просто позаочі, а напряму мені це говорить.

– Ви, мамо, краще нічого не купуйте, бо Ваш смак з моїм не сходиться. Краще висилайте гроші, а я вже тут куплю все, що треба, – заявила вона якось мені по телефону.

Гроші я не прислала того разу, бо сама приїхала додому. Кажу невістці – бери онуків, йдемо разом по магазинах.

Я поміняла 500 євро, вийшло по курсу трохи більше 20 тисяч гривень. І я була впевнена, що нам цих грошей вистачить. Але як я помилялася!

Привела мене невістка в магазин з верхнім одягом, вибрала собі куртку за 10 тисяч гривень. Я коли розплачувалася, то в мене руки трусилися. Як, така дорога?

Потім вона сказала, що хоче чобітки на весну. Її взуття обійшлося мені в 5 тисяч гривень. Сказати, що я була ошелешена, це нічого не сказати. Я ж висилала їй з Італії не гірші речі, і значно дешевші, а вона на них навіть не дивилася.

Ще невістка сказала, що їй треба джинси, кофточку і нову сукню на весну.

– Мені треба гарно виглядати, – каже, – щоб Ваш син на інших жінок і не заглядав.

Я вже тоді не витримала, і сказала, що нехай їй її мама все купує, що я ще не докупила! А вона фиркнула, образилася дуже, і додому без мене поїхала.

Не знаю, що вона там синові наговорила, але поки я додому добралася, то син вже теж був на мене злий.

– Мамо, тобі що, грошей для нас шкода? Ти там для кого працюєш? Сама ж казала, що для мене і моєї родини. А тепер образила Світлану.

Виходить, що я на невістку витратила 15 тисяч гривень і ще їй не вгодила?

Хоче модно одягатися в брендові речі, нехай йде на роботу і заробляє, а то вона відколи в декрет перший пішла, так вдома і осіла. Дітям вже 9 і 7 років відповідно, а вона досі не працює.

Прикро, що син став на її сторону, він теж вважає, що я їм з Італії один мотлох висилаю, який вони роздають або викидають.

Не знаю, у нас так всі заробітчанки на тих банкарелях закуповуються, і всім все подобається, лише своїм дітям я не вгодила.

Напевно, тепер взагалі нічого їм висилати не буду, тоді і побачимо, що вони робити будуть.

Джерело