Його купили собі заради розваги. Субтильна істота на тоненьких, гнутих у різні боки ніжках. Дружина взагалі йшла за кошеням.

“Щоб Ваську веселіше було”, як вона пояснила чоловікові, котрий був категорично проти.

“Досить однієї бандитської морди в сім’ї”, – говорив він і мав рацію.

Васька був товстий, нахабний, сильний і рішучий кіт. Гроза всіх дворових котів. Добре, що на першому поверсі мешкали.

Чоловік зробив у дверях маленький квадратик. І Васька тепер вільно ходив на побачення, бійки, нічні крики та просто подихати повітрям.

Але дружині все здавалося замало. Її широка та товариська душа вимагала чогось ще. Чоловік і сам Васька дивилися на неї очима, сповненими нерозуміння та обурення:

– І навіщо нам це кошеня? – думав Васько. – Хто з ним возитиметься? Я завжди зайнятий. Хто його навчатиме життя? Це, воно взагалі не з цього світу. Чоловік її він, в принципі, нічого, але похмурий і з усім завжди погоджується – не мужик!

***

Коротко кажучи… Принесла вона додому зовсім не кошеня, а собачку. Ну, як собачку… Васька спершу вирішив, що це щур.

– Господи, – подумав він. – Що це за істота? Що за страх? Може, новий різновид щурів чи жаба яка?

Істота довго кашляла, старалася-старалась і гавкнула! Але так тоненько і тихо, що зміг почути це лише Васько. Істота від натуги надзюрила, і дружина, видаючи звуки сюсюкання і захоплення, почала витирати підлогу ганчіркою.

– Це тобі, Васько, подарунок, – сказала жінка і посміхнулася зворушливо.

– Нічого собі! – подумав він. – Та цей ходячий страх, ніяк, не собака. Новий різновид щура, – вирішив Васька. – Страшенно дорогий, мабуть. Могли б замість цього жаху будиночок мені новий купити. Від будиночка користь є, а ось від цього щура користь яка?

Ну, робити нічого. Тепер чоловік, лаючи все на світі, вигулював щурячого собаку. Він дуже не любив гуляти, а тут ще й зранку, ще й з собакою.

Васька, намагаючись триматися якомога далі від мужика з пацюком на повідку:

– Не дай Боже, дворові коти подумають, що я маю до них відношення, – думав він і озирнувся.

Але нічого не вдієш. Чоловік зробив хід конем. Він купив смачні котячі консерви та, користуючись Васькиною нестійкістю до будь-яких смаколиків, таки приманив його.

Тепер Васька гуляв разом із щурячим собакою та чоловіком. Він, надувшись і наїжачившись, дивився на котів і кішок, які за сміттєвими баками падали зі сміху, і мріяв…

Він мріяв, як вирветься вночі та дасть лящів всім поспіль. І сміттєвим бакам теж!

За такими приємними думками ганьба гуляння з щуром, що кашляє, вже не здавалася йому Божим покаранням за гріхи. Тим більше, що нова баночка консервів дратівливо пахла з кишені розтягнутих штанів чоловіка.

Тим часом щурячий собака чомусь сприйняв Васька не як кота, а як свого коханого родича. Скандальний песик, що нескінченно гавкає, виявився страшно прив’язливою і доброю істотою.

Він постійно намагався залізти на Ваську та облизати того. Що доставляло коту, з якого і так всі сміялися, додаткові душевні страждання.

***

Але на подвір’ї гуляли й інші собаки. І найбільшою проблемою був Стаф, як його кликав господар. Він був породою амстаф і брав участь у собачих боях. Нелегально.

Господар страшенно пишався ним і не гидував спускати з повідця, щоб показати всім довкола, хто тут господар у дворі та боєць. Перекушені коти та розірвані вуха та лапи інших собак нічого для нього не означали.

Тому що господар працював якимось великим начальником і управи на нього знайти неможливо. А мешканці будинку, як на зло, були всі люди мирні та спокійні.

Стафа Васько боявся. Така собі машина смерті, яка не розуміє, що таке страх і прагне лише одного… Тому Васько намагався не виходити, якщо Стаф був у дворі.

Але цього разу неуважний господар, попри всі знаки, які йому подавав Васько, таки вивів гуляти свого щурячого собаку. Причому в самий невідповідний час.

Час Стафа. Чоловік як завжди вмостився на лаву, витягнувши газету, пляшку пінно і пачку чипсів.

Щурячий пес, покашлявши спершу для порядку, так йому здавалося, що він гавкає, заліз на Ваську і став того тиранити всіляко. Тобто облизував його вуха.

Васько оглядався на всі боки. Соромлячись кішок, які потім над ним знущатимуться, і побоюючись побачити Стафа.

Але не побачив. Хазяїн спустив його з повідця, щоб той “розважився”, ганяючись за котами, що ховалися за сміттєвими баками.

А Стаф чомусь зробив стійку і, видавши гарчання, що більше нагадує автоматну чергу, кинувся до щурячого собаки та Васьки! Одразу, так би мовити, двох зайців спіймати.

І чоловік помітив. Помітив, кинув газету, підхопив свою собачку і, впустивши чипси й перекинувши пляшку піним, застрибнув на лаву. Ви уявляєте собі, пані та панове? Він вирішив на лаві сховатися від амстафу!

“Господи, ідіот який”, – подумав Васько та озирнувся, думаючи, на що йому застрибнути.

І тут щурячий песик раптом смикнувся і, вирвавшись із рук людини, зістрибнув на землю. Вставши попереду Васьки, він розставив в сторони свої криві та тремтячі лапки, після чого цілком виразно вимовив: гав-гав-гав.

Він гавкав на Стафа! Саме це і врятувало їй життя. Підлетівши до неї, звиклий бачити тільки котів, що тікають, і собак пес загальмував і приголомшено спробував збагнути, що це за істота стоїть у нього на шляху, і здається, воно навіть гавкає.

Васька схопився б лапами за голову, якби вмів, і мав би час. Бігти було пізно, нікуди, та й не можна ж кинути цього щурячого собаку, який раптом вирішив захищати його від Стафа.

Васька вистрибнув уперед і, зібравши всю вологу в роті, виплюнув її в морду амстафа. Той, не чекаючи такої атаки, знову завмер на кілька секунд. В його очах читалася навіть якась розгубленість.

Але це було лише питання часу. Зараз він прийде до тями, насамперед перекусить навпіл щурячого собачку і Ваську, а вже потім і до господаря дістанеться…

Вони мали всього якихось дві секунди! Але для кота це дуже багато часу.

Стоячи на задніх лапах, Васька випустив на передніх усі свої пазурі-гачки і
П’ять разів проїхався по собачому носу! Амстаф дико заверещав і, впавши на асфальт, почав крутитися і бити лапами. Хазяїн кинувся до нього і почав кричати щось нерозбірливе.

Васька підійшов до щурячого собаки, що ледве стояв на своїх кривих тремтячих лапках, схопив його зубами за шкірку, підняв у повітря і поніс. До будинку.

Чоловік, який весь цей час простояв на лавці, побіг за ними.

***

А за сміттєвими баками панувала радість. Коти танцювали. Вони святкували перемогу над жорстоким Стафом. І навіть ніхто не сміявся більше над щурячим собакою.

А одна чорно-біленька кішечка сказала:

– Ах, який брутальний цей кіт! Бачили, як він ось так, лапами? – Вона продемонструвала щось схоже і пішла до будинку, де зник Васька.

Увечері на нього чекала нагорода.

А Ваську було все одно. Тому що, коли щурячого песика помили та витерли, а йому віддали належні консерви, то ця істота знову залізла йому на голову і почала тиранити всіляко, намагаючись вкусити за вуха, і облизувати.

Васька тяжко зітхав і, скинувши з голови собаку, притискав її правою лапою до підлоги. Та радісно повискувала і намагалася лизнути його в морду.

– І принесли ж дурня, – думав Васько. – Хоч би вже кошеня. Так ні. Все у них не по-людськи.

Він слухав напіввуха, як мужик розповідав своїй дружині, яка була шокована, про Васькін подвиг, а той притискав до себе лапою щурячого песика.

Адже своє все ж таки. Хоч і нещасне. А своє.

– Ну йди. Іди вже. Можеш полежати на мені.

І Васька, важко зітхнувши, задрімав. Треба було набратися сили перед нічним виходом.

Ставте вподобайки та залишайте свої думки у коментарях!