– Тарасе, це ти? – запитав Владислав.

– Так, я!

– Нічого собі, ти змінився! Прямо не впізнати.

Тарас і Влад були найкращими друзями в школі. Всі одинадцять років за одною партою просиділи. А от після випускного якось роз’їхались на навчання в різні міста та й затихло спілкування.

Звичайно, мали соціальні мережі один одного, то спостерігали, що нового, як плине життя. А ось зараз Тарас завітав до рідного міста і нікому про це не розповів. Тому друг і був таким здивованим, коли побачив його.

Важко було Владові свого приятеля впізнати. Аж надто він змінився з тих часів. Завжди він був душею компанії, таким веселим та життєрадісним. Тепер він нібито мав і привабливий вигляд, але в очах не вистачало тієї іскорки, що була колись.

Перекинувшись парою слів, вирішили чоловіки присісти десь в кафе і нормально поспілкуватися:

– Я знаю, що, можливо, так і не виховано говорити, та все ж ми друзі, тому буду говорити те, що думаю. Що сталося, Тарасе? Ти так змінився, таким сумним видався на перший погляд.

– Ох, а так воно і є. Того веселого дурника Тарасика вже давно немає.

Як виявилось, на 4 курсі університету він познайомився із дівчиною. Вони почали зустрічатись, а через два роки і одружились. Грошей на власну квартиру тоді, звичайно, не було, тому і переїхала молода сім’я до батьків дівчини. От з того моменту в житті Тараса і почалось горе. Теща постійно виносила мозок з приводу низької заробітної плани, а дружина в свою чергу контролювала кожен крок, ревнувала, сварилась, критикувала будь-які дії.

Кожного вечора Тарас приходив додому, як на каторгу. Одна верещить, що гроші десь розтринькує, в сім’ю не приносить, а інша – що ці гроші він по коханках розкидає. Спочатку чоловік і намагався якось себе виправдати, розповісти тихо та спокійно, але потім зрозумів, що толку з цього немає, тому вже краще навіть емоцій на це не витрачати. Загалом, через декілька років подружжя розлучилось.

Зараз Назар доволі успішна людина. Відкрив свою справу та має багато нерухомості. Щоправда, в серці занадто порожньо. Після невдалого шлюбу вже не дуже поспішаєш довіряти людям, особливо, коли очі вже не горять тим юнацьким запалом.

Владиславу було дуже шкода давнього друга, адже він як ніхто інший знав, якою хорошою та доброю людиною він є. Ось так буває в житті, що один гіркий досвід псує все життя.

КІНЕЦЬ.