— А вона нічого так… Соковита жіночка, – мрійливо підкрутив вуса Аркадій, задивившись на нову сусідку.

Чоловік її, щуплий, непоказний чоловʼяга, вивантажував речі з кузова автівки, а «богиня краси» стояла поруч і керувала процесом.

Її струнку, але досить-таки вгодовану фігуру тримала в обіймах біла сукня у великий червоний горох. У районі талії сукню перехоплював пояс із блискучою бляхою.

Тіло її випромінювало чарівну музику пороку, бо стан її був схожий на вигин шестиструнної гітари, яку хочеться слухати вічно.

Тому й зависли під каштаном мужики, кинувши шахову дошку. Яка вже тут інтелектуальна гра, коли поруч така досконалість!

Залитий сонцем літній двір оживав від дзвінкого, але владного сопрано нової мешканки: «Обережніше, там кришталь!» «Телевізор не при!» «У тебе руки взагалі звідки ростуть? Ніжніше треба!»

— Годі кукурікати! Допомогла б! – надривно пихнув чоловік, опускаючи на землю важку коробку з посудом.

Дама зняла сітчастий капелюшок і обмахнулася з гідністю.

— Жінки – створіння тендітні, їм тяжкості піднімати не можна, для здоров’я шкідливо.

Звучала ця заява не дуже переконливо, бо «тендітне створіння» виглядало набагато міцнішим за жилавого чоловіка.

— Швидко мене не стане з тобою, Анфісо. У труну заженеш. Економиш на моєму здоров’ї – казав же, що треба найняти вантажників.

— Мммм… Анфіса! – посмакував ім’я прекрасної незнайомки Аркадій і йому на думку спав повітряний десерт, така собі трубочка з білковим кремом, яку в дитинстві купувала йому бабуся в хлібному кіоску. – «Смакота!» – подумав він стосовно обох предметів блаженства: і про трубочку, і про Анфісу.

Анфіса обвела хижим поглядом старенький, але затишний двір, зарослий деревами і тому буйно-зелений. З трьох боків він був оточений двоповерховими будинками, які звели, мабуть дуже давно.

Будинки були рудими і потертими, встигли вистояти незліченну безліч дощів, хуртовин, спекотних днів і найрізноманітніших вітрів.

Утикані дивовижними балконами з найдивовижнішим наповненням, з супутниковими тарілками, що стирчали звідки завгодно, з якимись додатковими дерев’яними конструкціями та масивними пічними трубами – безглуздо-атавістичними на сьогодні, адже, слава Богу, центральне опалення тут було,- а також варто додати сюди коричневі та стародавні віконні віконниці…

Ці будинки мали свою непередавану атмосферу колишніх душевних часів, були їхніми жалюгідними залишками.

В очах Анфіси виглядали вони, відверто кажучи, страшно.

Але не дарма в народі кажуть, що дарованому коню в зуби не дивляться! Квартирка на другому поверсі дісталася їм у спадок від прабабусі чоловіка, а жити в своєму житлі все-таки краще і привільніше, ніж на оренді.

Помітивши в тіні каштана те, що їй потрібно, а саме простакуватих мужиків різного ґатунку, Анфіса підібралася, примружившись, як гепард перед близькою здобиччю.

Вона поправила чорне волосся і кинула чоловікові через плече пошепки:

— Ну все, не скигли, Генко, зараз роздобуду тобі помічників.

І вона пішла до них дурманною ходою – так ходять жінки, упевнені у своїй красі. У Аркадія зарябило в очах від червоних горошин її сукні. Він поставив на шахову туру свого «коня» куди попало.

— Шах і мат! – тут же вгамував його більш зацікавлений гравець, дід Юхим.

Анфіса посміхнулася їм підступною котячою посмішкою.

«Богиня!» – ще раз переконався Аркадій, – «Личком вилита Ліз Тейлор! Зрозуміло, в молодості.»

— Доброго дня, дорогі сусіди! А ми тут до вас на підселення, приймете?

— Чому ж не прийняти, якщо люди хороші, – відповідав дід Юхим. – Ти, Аркашко, ходи вже, втомився я чекати.

Аркадій роздратовано відмахнувся, не зводячи очей з Анфіси.

— Ось… – хитнула плечем у бік автівки Анфіса, – речі вивантажуємо. Якщо вам не важко, не могли б допомогти нам по-добросусідськи? За мною боржок буде.

— Та який тут боржок! – піднялися мужики, серед них і Аркадій, навіть дід Юхим встав, скриплячи суглобами, але йому поклали на плече руку і придавили назад до лавки.

— Сиди, дядьку, без тебе впораємося, а то завтра самого будемо виносити вперед ногами з дому.

Хвацько й весело взялися мужики за справу. Немов підвішені за невидиму мотузочку, потягнулися на другий поверх першого під’їзду коробки, мішки і картаті сумки.

Анфіса бігала між ними по сходах і носик її зморщувався, якщо вона глибоко вдихала, бо найприємніше, чим пахло в під’їзді, – це нутрощами старої радянської тумбочки.

Переступивши поріг їхньої квартири, Аркадій насамперед перехрестився. Анфіса здивовано глянула на нього.

— Царства небесного покійній Варварі Іванівні, – богобоязливо сказав Аркадій, – довелося мені проводити її в останню путь, мила була старенька, у дитинстві зі мною няньчилася, пирогом пригощала не раз.

Так уже Богу завгодно було, щоб саме я виносив її труну. Пам’ятається, сходами спускаємося, а я нічого не бачу, йду як у тумані… Сльози в очах стоять і не змахнеш їх, адже руки зайняті.

— Дуже зворушливо. Співчуваю вам…

— І я вам теж.

Аркадій зняв кепку і витер нею піт із чола.

— Мені? – не зрозуміла Анфіса, – за що? Ах, так…

Аркадій протягнув одну з сумок у головну кімнату.

— Ви вибачте, що не роззуваюся…

— Нічого, нічого, – проспівала Анфіса, – підлогу так і так мити.

— Ой, а у вас тут хлопчик… – неприємно здивувався Аркадій.

Пацан років восьми напівлежав на канапі й не відривався від гри в мобільному телефоні.

— Так, син наш, – солодко посміхнулася Анфіса, – Михайле, дорогенький, привітайся з дядьком.

— Не хочу, – ліниво сказав хлопець.

— Михайло!

— Ох, ну добридень, добридень, – покривлявся дрібний нахаба.

Анфіса винувато знизала похилим плечиком.

— Який гарний хлопчик! – оголив зуби Аркадій, уявляючи в душі, як він шмагає ременем нахабного шибеника.

Нарешті речі було занесено, і Анфіса стала нетерпляче прощатися.

— Ви нам так допомогли, ми так вдячні! Якщо вам знадобиться щось перевести, звертайтеся – ця автівка, що у дворі, наша, чоловік на ній працює.

— А ви самі чим займаєтеся?

— Я – співачка! – пафосно заявила Анфіса. – Поки що, щоправда, початківець. Співаю у фольклорному колективі. Іноді в нас гастролі, у свята.

Аркадій посоромився запитати скільки ж платять за таку роботу.

Нові сусіди стали обживатися, попутно викидаючи в смітник непотрібний мотлох прабабки. Скупчилася його біля сміттєвого бака ціла гора.

Анфіса літала по квартирі легкою пташкою, наводячи затишок, синочок її пропадав у дворі, де швидко здружився з місцевими дітьми, а чоловік з ранку до вечора був відсутній, роз’їжджаючи на своєму автомобілі.

Аркадій, незважаючи на те, що був одружений, марно намагався завести з Анфісою тісну дружбу, він млів від одного її вигляду.

Але Анфіса на всі знаки уваги відповідала однобоко і єдиними моментами щастя в житті Аркадія стали моменти, коли Анфіса виходила вранці на балкон у нічному пеньюарі, солодко потягувалася там, дихала свіжістю нового дня.

Будинки їхні стояли під кутом один до одного, і Аркадій жадібно спостерігав з-за шторки, як пеньюар спокусливо підкреслює груди Анфіси, як переливається в ранкових променях її туга шкіра, як млосно і пристрасно вона закидає голову, дозволяючи чорному не чесаному волоссю лоскотати міцну спину.

Аркадію здавалося, що все це вона проробляє напоказ, щоб подражнити його, збентежити, вибити з колії. Бувало, вона дивилася на його вікна…

Аркадій ховався, а коли виглядав знову, Анфіса заливалася затяжним сміхом, тикаючи пальцем прямо на нього.

«Бестія!» – думав Аркадій і мріяв хоча б краєм ока побачити розвішану на балконі її спідню білизну.

Але Анфіса і тут дражнила його: періодично на мотузках бовталося все, що завгодно, тільки не її ліфчики і труси. Берегла, мабуть, від хтивих очей…

Жінки двору не злюбили Анфісу. А кому сподобається, якщо чоловік почне витріщатися на іншу, на таку всю із себе фіфу? Побачивши її у дворі й витримавши паузу, вони починали шипіти:

— Ти подивися, як вирядилася вона знову!

Анфіса продефілювала повз них в ефектній сукні, напівпрозорій від нижньої частини стегна.

— Обтислі сукні вже не модні і виглядають вульгарно!

— Хто в наш час носить шпильки? Минуле століття!

— Знаю я, яка вона співачка… На панелі вона стоїть… А наші мужики й роти розкрили, дурні…

— Соромно дивитися на неї… Бідний чоловік! Він, напевно, ні сном ні духом про її пригоди!

Коротше кажучи, Анфісу цілком заслужено ненавиділа вся жіноча стать, а чоловіча половина мріяла залишитися з нею наодинці або хоча б доторкнутися до речі, яку носила Анфіса.

Минуло небагато часу після переїзду, як у Анфіси з чоловіком зламалася іржава пральна машина, що дісталася їм від прабабки.

Довелося їхати вибирати нову.

Пранням завжди займалася Анфіса, чоловік у побутових питаннях був абсолютний нуль. Коли Гена почав вивчати на одній із пралок функції, то здивовано і дуже щиро запитав:

— Хм… Режим «Бавовна»! Цікаво, наскільки це небезпечно? Навіщо прати речі за допомогою бавовни?

Анфіса штовхнула його в бік – безглуздий жарт! Але консультант, похихикав, серйозно відповів:

— Якщо ви правильно її зафіксуєте, щоб не було трясіння під час віджимання, то нічого страшного не трапиться.

— О, про це не турбуйтеся! – відгукнувся Гена, – у мене батько все дитинство пив і бешкетував, тому втримати на місці якусь пральну машинку під час віджимання труднощів не складе. Потрібно просто як слід налягти…

Він захохотів і розцвів, як травнева півонія, задоволений власним жартом.

— Заткнися! – рявкнула Анфіса. – Ми беремо її, упакуйте. Сподіваюся, хоч на такій машинці ти зможеш хоч іноді зайнятися пранням сам!

Хто б міг подумати, що саме ця пральна машина здійснить мрії Аркадія та інших чоловіків…

На початку осені Анфіса зібралася їхати на гастролі, а чоловік залишився на господарстві.

— Покажи як користуватися пральною машиною. Раптом я наважуся, – попросив Гена.

— Краще не треба! Але якщо надумаєш прати, то вмикай режим «синтетика», 40 градусів, наливаєш гель для прання в крайній правий відділ і все. Запам’ятай: крайній правий! Ах, так! Віджимання краще на 800.

— А для чого інші режими? Мені цікаво спробувати «Бавовна». Чому його не можна поставити на 40 градусів?

— Решта режимів для жінок, – відрізала Анфіса.

Три дні Гена займався своїми справами, а на ранок третього дня, коли ближче до вечора мала повернутися Анфіса, він згадав про прання. З часів життя з мамою він знав, що біле від чорного переться окремо.

Він вирішив порадувати дружину і разом із накопиченими брудними речами білого кольору випрати і її мереживну та атласну нижню білизну, освіжити її, так би мовити.

Білизна в Анфіси майже вся була біла, матова або кольору слонової кістки. Це була її слабкість. Закинувши все в машинку, він пройшовся квартирою і знайшов на спинці крісла улюблені молочні панталончики дружини. Носила вона їх виключно вдома, уявляючи себе принцесою.

Панталони переливалися атласом, як весняні квіти. Чоловік посміхнувся, згадавши, яка мила і чарівна в них його дружина. Потім теж закинув у машинку.

Наостанок він понюхав свої пахви і вирішив, що злегка втомився, тому зняв свій світло-червоний джемпер і відправив його слідом за панталонами. А що? Червоний – це все-таки більше білий, ніж чорний!

Отже…

Машинку завантажив… Гель налив… Режим виставив… Кнопку натиснув… Машинка подала звук…

Який молодець! Гена відчув, що дуже втомився від усіх маніпуляцій, немов щойно виправ всю білизну вручну. Він приліг на диван відпочити і проспав до тієї миті, поки пральна машина не пропищала про закінчення прання.

Гена почав діставати речі й жахнувся… Уся, абсолютно вся білизна була рожевого кольору. Профарбувалася ідеально. Гена застогнав. До нього підбіг син і розреготався.

— Вибач, тату… – давився хлопчик.

– Зараз, почекай, я знаю що робити.

Синок Михайло мовчки відкрив сайт ритуальних послуг і показав батькові варіанти траурних вінків і труни.

— Мені здається, у білій труні ти матимеш гарний вигляд. А вінок(розповідь спеціально для сайту – рідне слово)  краще червоний. Як думаєш? Обирай поки не пізно, інакше мама замовить тобі рожеву труну під новий колір своєї білизни!

Щоб відтермінувати хоч на ніч день своєї кончини, Гена вирішив вивісити весь одяг на балконі, хоча знав, що Анфіса ніколи не вивішує свою спідню білизну на загальний огляд.

Але те, про що дружина не дізнається, їй не зашкодить!

Прищіпок Гена не знайшов (їх стягнув для дворових ігор син і розгубив), тому вивісив усе просто на мотузки, благо погода була безвітряна й обіцяла такою й залишитися.

Увечері приїхала пахуча красою Анфіса. Вона була щаслива, що отримала можливість показати свій талант. За мовчання Гена заплатив синові двісті гривень, а сам не відходив ні на крок від дружини, усіма зусиллями не дозволяючи їй підходити до балкона.

Вночі здійнявся вітер… Він вив і стукав у вікна, рвав листя, гуркотів залишеними без фіксації віконницями. Але Гена з Анфісою, стомлені нічними втіхами, спали, як немовлята, і нічого не чули. Точніше, Гена чув, але йому здавалося, що це сон.

Уранці, поки лежали, до них постукали у двері… На порозі стояв дід Юхим. Зніяковіло кашлянувши, він витягнув із кишені рожевий бюстгальтер і передав враженій Анфісі.

— Здається, це ваше? У нас жінки таке дороге і красиве не носять… Та й розмірчик начебто ваш…

— Гена! – завизгнула Анфіса, і Гена зрозумів, що йому кришка, фініш, кінець…

Анфіса вискочила на балкон і обомліла: її білизна, чомусь рожевого кольору, висіла на чужих балконах, деревах, дротах…

Чоловіки, бачачи таку пишність у себе під носом, мрійливо посміхалися і перекидалися жартами, жінки в голос висміювали зворушливі «кружавчики» і відверті трусики. Найгірше було те, що на одному з дерев, на самій верхівці, висіли розправлені панталони Анфіси.

Вони майоріли за вітром, як прапор. Побачивши очманілу, з круглими очима господиню речей, сусіди почали сміятися ще більше.

У яких тільки руках не побувала білизна Анфіси… Знімали її звідусіль усім двором. Чоловіки, віддаючи їй речі, сально блищали очима. Кількох трусиків Анфіса не дорахувалася, мабуть, вони розійшлися по кишенях найвірніших шанувальників. Не змогли дістати тільки одну річ – рожеві панталони. Ще довго вони тріпотіли на дереві, як прапор…

Але потім, після чергової вітряної ночі, і вони зникли… Усі здогадувалися – куди ж вони могли полетіти?

І один Аркадій мовчав. Через рік дружина Аркадія випадково знайшла їх під час генерального прибирання – акуратно і з любов’ю складені, загорнуті в напівпрозорий папір, їх було сховано в коморі – в коробці, де Аркадій зберігав найдорожчі пам’ятні речі.

Жінка не стала влаштовувати скандал – загорнула назад панталони і закрила коробку. Так і приєдналася до теплих спогадів про минуле нездійснена мрія Аркадія.

Сусіди ще довго згадували цю «веселу» ситуацію. А Анфіса обновивши свій жіночий гардероб, виходила з будинку з відчуттям зіркової слави.

Всім гарного настрою та побільше позитива, любі читачі : )