– Синку, і кого це ти мені привіз? Вона ж не наша, не сільська! З неї толку не буде! Білоручка!

Літня жінка, хвацько поставила руки в боки, та дивилася на свою невістку, демонстративно скривившись. Ну не збиралася Ангеліна Миколаївна налагоджувати спілкування з цією фіфою малолітньою!

Саша стояла, обхопивши себе обома руками й, полохливо поглядаючи то на свого майбутнього чоловіка, то на незадоволену майбутню свекруху. Якось дуже промовисто у її голові спалахували картинки очікуваного майбутнього.

– Глянь, стоїть, красується! Що таке? Підбори які наліпила, свиней годуватимеш в них?

– Мамо, я знайомитись привіз, а не свиней годувати. Вона, навпаки, збиралася дві години, щоб тобі сподобатися, а що ти влаштувала? Мамо, ось ти, як завжди!

– Мені така невістка, тим більше не потрібна, яка дві години збирається! Ми люди прості, сільські, а цю вертихвосту віддай якомусь папіку!

Ангеліна Миколаївна, круто розвернувшись, як дзиґа, на одному місці, увійшла у двір і закрила хвіртку з характерним скрипучим брязкотом.

Саша, як стояла біля машини, так і не рушила з місця. Вона чекала, що скаже наречений. Але в глибині душі сподівалася, що вони розвернуться, та поїдуть додому.

– Ну, Олександра, поїхали тоді, коли на нас тут не чекають.

Назар узяв її за руку, посадив у машину, і з надією востаннє подивився на подвір’я, ніби хвіртка зараз відчиниться і мати перепросить за свою різкість. Вони увійдуть на кухню, пообідають всією родиною, познайомляться…

Саша сиділа на пасажирському сидінні тихіше за воду, нижче за траву. Сумний погляд її був спрямований на краєвид, що мінявся за вікном.

– Ти на маму не ображайся, вона просто боїться, що я знайду міську дівчину, і коли їй потрібна допомога буде, у мене руки відсохнуть!

Саша хихикнула, побачивши гримасу нареченого, який намагався трохи розвеселити її. Але після приїзду додому вона ще більше поринула в тугу.

Ще не один раз потім Ангеліна Миколаївна дзвонила синові, пояснювала, що за дружину треба брати сільську, турботливу та добру дівчину. Яка, будь-якої роботи не боїться.

Та тільки не на смак Назара були ці дівчата. Він хотів струнку, доглянуту, веселу наречену, яку не обтяжували все дитинство господарством. Хотілося йому якусь легкість, життєрадісність, безтурботність.

У Сашу він закохався швидко, довго залицявся до неї, а коли на пропозицію його вона відповіла позитивно, то щастю не було межі.

Чомусь Назар вирішив, що мати теж зрадіє. Зрештою, син знайшов кохання, хотів створити сім’ю. Але мама була не рада!

Через тиждень, вирішивши самостійно залагодити проблему, Назар повернувся у село. Мати зустріла його набагато приязніше, посміхалася, мало не стрибала перед ним, розповідаючи, як йому пощастило.

Щойно він переступив поріг рідного дому, як там на нього чекала міцна тілом, усміхнена рум’яна дівчина.

– Ось, Назаре, знайомся, Олена! Подивися, красуня яка, і в скрутній ситуації покластися можна, не те що твоя, шкіра та кістки!

– Мамо, ну в тебе вже від віку зовсім дах поїхав! – грубо відрізав син.

Назар вискочив надвір, не намагаючись налагодити з матір’ю конструктивну розмову. Додому приїхав такий злий, що Саша його навіть зачепити боялася.

Після такої запропонованої нареченої, Назар взагалі не хотів з матір’ю спілкуватися, доки вона сама не попросить вибачення. Але Ангеліна Миколаївна вважала, що їй краще знати, яку жінку для сина обирати за дружину.

…Минуло два місяці, Назар і Саша одружилися, організувавши тиху церемонію, де були тільки друзі, та відзначили цю подію посиденьками у кафе.

– Це вона поки що така гарна, а як тільки ви одружитеся, поживете пів року разом, почне з тебе гроші тягнути, всього обдере, як липку!

– А ти, недолугий, все віриш, що вона тебе кохатиме?! Їй тільки потрібні гроші, вони всі міські однакові!

Невтішними словами привітала Ангеліна Миколаївна сина з урочистістю. Засмутився чоловік. Але швидко налаштувався на інше, адже треба було ставити на ноги свою справу. Тоді Назар намагався бізнес відкрити, всі гроші вклав, накопичені за все життя.

Кожну вільну хвилину він присвячував справі, і через пів року начебто все в гору пішло, гроші гарні стали водитися, а потім, буквально за кілька місяців, усе перетворилося на гарбуз.

І не було у Назара більше можливості швидко стати на ноги, довелося просити матір про допомогу.

Назар разом із дружиною приїхали в село, і дівчина тремтіла, як осиновий лист, побоюючись своєї свекрухи. А літня жінка, як і раніше, навіть не намагалася налагодити з нею, хоча б нейтральні стосунки.

– Привіз дівчинку, а толк з неї який? Віями своїми буде мені підлогу підмітати? Я вже стара, мені допомагати треба, а ти привіз білоручку. Теж мені, помічниця!

І щодня Ангеліна Миколаївна капала і капала дрібними краплями отрути на свою невістку, повторювала одні й ті самі фрази, немов не помічаючи, що Саша дуже швидко звикла до сільського життя.

Навіть дивно було спостерігати, як вона, наступного ж дня, спокійно свиней нагодувала, корівник вичистила, подоїла Зорьку, і день у день виконувала більше роботи, ніж Ангеліна Миколаївна раніше.

Свекруха таку беручкість помітила, і з цікавістю спостерігала, як вона своїми причіпками, нібито, виправила міське дівчисько.

Та тільки не знала Ангеліна Миколаївна, що Саша має невеликий секрет, який вона зберігала, навіть від чоловіка. Назар теж спостерігав за її змінами, та все більше переконував себе в тому, що є якась у цьому недомовка.

– Дивися, Санька, як під моїм керівництвом ти з міської фіфи на нормальну жінку перетворилася!

Свекруха з гордістю подивилася на невістку, а потім, скривившись у хитрій посмішці, подивилася на свого сина.

– Он, моїми працями яку дружину тобі вистругала!

І тут Саша, яка вже не могла терпіти, кинула відро, де кілька хвилин тому був корм для курей. Обличчя її змінилося.

– Та ніхто мене не змінював! І не було тут жодного вашого керівництва. Я слухала вас, та мовчала тільки, щоб Назара не засмучувати. А ви мене тюкали в тім’ячко щодня, що кури ваші гарбузи!

– Ніхто мене не вчив, я не міська! До вісімнадцяти років у селі росла, все знаю, і корів як доїти, і з козами як поводитися, і зі свиньми… Все вмію і без ваших настанов!

На очах дівчини заблищали сльози, вона затулила долонями обличчя і зникла за сараєм. Назар одразу рвонув до своєї дружини, минаючи матір, що завмерла здивовано на ґанку.

Він побачив свою дружину, обійняв її міцно, притулився своїм чолом до її голови.
– Що ж ти не сказала мені, що ти така?

– Ти ж казав, що міську хочеш, у сільських, мовляв, одні турботи та труднощі, дитинство тяжке. Ти ж хотів легкості, ось я й побоялася тобі сказати. А тут… А тут твоя мама!

Саша заплакала ще дужче. А Назар усе обіймав її, обіцяв, що скоро вони в місто повернуться, а сам думав, як йому пощастило з такою дружиною.

– Дурненька ти, Саша. Я тебе кохаю, а не дитинство твоє. Давай більше нічого один від одного не приховувати, гаразд?

Так і стояли вони біля величезного сараю, обіймаючи один одного. Незручно було Ангелині Миколаївні, що вона всі заслуги на себе навісила, як ордени.

Пересиливши власну гордість, попросила вибачення жінка похилого віку перед Олександрою і подякувала їй за те, що та так багато по господарству допомагає.

З того дня потихеньку спілкування між ними почало ладитися, десь Ангеліна Миколаївна поступалася, десь Саша, і в цьому будинку оселився мир. А за чотири місяці Назар повернувся до бізнесу. Та ненадовго його вистачило.

Через пів року він найняв управителя, і мотався лише кілька разів на тиждень до міста, а сам перевіз Сашу в село, ближче до матері.

І будинок купили вони через дві вулиці, і в гості один до одного ходили, щонайменше, раз на тиждень. Ось такі перипетії бувають!

Мені здається, що чоловіки себе дуже підносять, обираючи дівчат за маркуванням: сільська-міська! Тут важливо інше, як дівчина вміє доглядати за собою! Не дарма ж Назар прогледів сільську? А ви як вважаєте, мої висновки слушні?

КІНЕЦЬ.