Геннадій раптово заслаб. Всі у родині переполошилися.

Дружина набирала на телефоні номер швидкої, а дорослий син заходився ходити по кімнаті туди-сюди, дуже переживаючи.

Батько вже недавно був слабий… І це було серйозно.

Ситуація ускладнювалася ще й тим, що сім’я жила у селі, і дороги в них були погані. Так що швидка до них могла їхати дуже довго.

Геннадій лежав. Але все-таки він зібрався з силами і вирішив про всяк випадок попрощатися.

-Ну, що… – важко сказав він. – Здається все. Давайте, попрощаємося.

-Припини негайно! – вигукнула дружина. – Все буде добре й цього разу. Ти, головне, тримайся.

-Ага… Але все одно, треба нам… – він підняв руку і поклав її синові на плече. – Потрібно пробачення один в одного попросити, поки не пізно. Пробач мені синку, за те, що був часом до тебе несправедливий… – батько облизав губи. – Я хотів тобі добра…

-Та годі тобі, тату… – у сина затремтів голос. – Це ти мене, будь ласка, вибач… Гаразд? За все вибач…

-За що тебе вибачити? – прошепотів батько. – Ти в мене хороший… Тебе і пробачати нема за що…

-Є за що, тату, є… – син зітхнув. – Я нещодавно твою заначку знайшов, і звідти гроші взяв… Трошки… Пробач мені за це, гаразд…

-Заначка? – дружина застигла і з подивом подивилася на чоловіка. – Геннадію, ти що, ховав від мене гроші? Навіщо?

Валя не вірила своїм вухам.

-Хотів зробити тобі сюрприз… – важко зітхнувши, відповів чоловік. – Вирішив я тобі гарний телефон купити. І годинник. Наймодніший. Ти ж у мене модниця… Давно збираю, але ціни, щороку ростуть і ростуть. Ось так… Тепер уже, раз таємниця відкрита, йди, забирай заначку собі. Гроші тобі скоро ох як можуть стати в нагоді…

-А де забирати? – не вірила своїм вухам дружина.

-У сінях, у старій комоді, там, де в мене інструмент. У коробці з-під цукерок.

Дружина швидко пішла в сіни, і незабаром, справді, повернулася із брудною коробкою в руках. Вона сіла до чоловіка на ліжко, обережно підняла верхню частину коробки, взяла в руки пачку паперових купюр, швидко їх перерахувала і зробила кисле обличчя.

-Усього пʼятнадцять тисяч? – сказала вона, здивовано глянувши на чоловіка. – Ти коли почав збирати?

-Як пʼятнадцять? – здивувався Геннадій і аж привстав на ліжку. – Всього?! Там же має бути сорок п’ять… – Геннадій уважно подивився на сина. – Ах ти… Це в тебе називається – взяв трохи?

-Ну, тату… – син зробив жалісливе обличчя. – Я зараз тобі все поясню. Тільки ти не бери це близько до серця, гаразд… Просто, я хочу… Цей… Купити мотоцикл…

-Ах, ти ж… – після цих слів, до Геннадія, здається, почали вертатися сили. – Це, що ж, виходить?

Він повільно сів, глянув на сина і суворим голосом сказав: – Ану, швидко неси сюди всі мої гроші! Швидко неси, я сказав!

-Ну, тату… – син раптом мало не розплакався. – Так говорити з рідним сином недобре… Я ж тобі рідний…

-Ох я тобі влаштую, – продовжував батько.

-Я всі гроші зараз поверну! Все до копійки!

Валя застигла на місці, син побіг швидше у свою кімнату і вже за мить повернувся з пачкою грошей.

-Ось… Будь ласка… – сказав він.

-Матері віддай! – сказав Геннадій.

Саме в цей час відчинилися двері і на порозі з’явилися двоє в білому одязі.

-Хто з вас заслаб? – запитав втомлений лікар.

-Тепер уже й не зрозуміло, – сказав спокійно Геннадій. – П’ять хвилин тому я думав, що все, а тепер, он, справи сімейні важливіші за це все виявилися.

-Ну й добре, – миролюбно кивнув лікар. – Зараз ми вас обстежимо, і далі свої сімейні справи вирішуйте.

Через хвилин двадцять, зробивши Геннадію належні процедури, швидка вирушила назад…

Джерело