– Сергію, давай светр знімемо. Спекотно ж! – Олена потягнулася до племінника.

Але зазвичай слухняний Сергійко почервонів, замотав головою і вчепився руками в край светра.

– Ну давай хоч рукава закотимо, ти ж весь спітнілий! – Олена акуратно розтиснула Сергійкові пальці й почала підвертати лівий рукав.

– А це що таке?

На передпліччі багрів свіжий синець, що підозріло нагадував слід від руки. Племінник вирвався і мовчки опустив очі.

У їхній родині “зі срібною ложкою в роті” виросла Наталка, молодша сестра Олени. Спочатку вчилася відмінно, потім роботу знайшла хорошу, а потім і заміж вийшла вдало за красивого кар’єриста Віктора.

Купили велику квартиру в іпотеку. Трохи пізніше на світ з’явився Сергійко. Усе по вищому розряду.

Сама ж Олена, на відміну від молодшої сестри, набила шишок, де тільки змогла. Школа – на трієчки, в інститут не пішла. Закінчила курси перукарів, після яких заробляла на хліб насущний у закладі, який гордо іменувався салоном “Локон”. Перевага у цього “Локона” була, мабуть, тільки одна. Салон знаходився в сусідньому будинку.

Заміж Олена теж сходила абсолютно невдало. Прекрасний принц Валерка через три роки перетворився на злого людожера. Їв багато, працював мало, печінку Олені клював справно, нерви мотав із завидною регулярністю. А вже коли вирішив повчити дружину, Олена вирішила – досить! Зібрала нехитрі манатки і повернулася до мами.

Мама старшу дочку прийняла. Трохи зітхнула, пораділа, що та дитинку на світ привести не встигла від “цього нелюда в людській подобі”. І зажили вони вдвох тихо й мирно.

Незабаром мама захворіла. Олена бігала з нею по лікарях. Але з жахом усвідомлювала, що допомогти вони вже нічим не зможуть. Хіба що трохи відтермінують неминуче. Проґавили вони самий початок хвороби: рак розкинув свої метастази, і часу в мами залишилося мало.

– Шкода мені тебе залишати, донечко! Добре хоч сестричку тобі подарувати встигла, – зітхала мама.

Оленка ховала очі, не бажаючи сльозами засмучувати матір, і тільки кивала. Могло бути й гірше…

Батько був старший за маму на цілих п’ятнадцять років. Пішов з життя, коли Олені було років двадцять. Тихо пішов уві сні – серце. Тепер ось і мамина черга… Але в Олени є молодша сестричка і її сім’я. Усе ж не одна на білому світі залишиться.

Мати пішла засвіти ранньої сонячної осені, залишивши старшій доньці нехитрий спадок: маленьку квартирку та рудого кота Семена.

– Ну ось я і залишилася самотньою тіткою середніх років із котом на додачу. Усе в найкращих традиціях, – сказала Олена Семену .

Вони сиділи вдвох на маленькій кухоньці і сумували. Нечисленні гості роз’їхалися. Наталка теж відбула. Олена на сестричку не ображалася: у неї сім’я, дитина, справи. Життя! А от у Олени тільки кіт і тридцять п’ять років за плечима.

Утім, Наталка не давала Олені нудьгувати.

– Оленочко, можна я тобі на вихідні Сергійка підкину? Ми з Вітею на банкет їдемо. Сергію там буде нудно.

– Звичайно. Хлопець він у тебе слухняний, можна сказати – шовковий. Проблем із ним жодних. Ми завжди знаходимо чим зайнятися, – погоджувалася Олена.

Вона й справді завжди була рада племіннику. Сергійко був хлопцем тихим, старанним, ввічливим. Клопоту особливого не завдавав, кота не тероризував, а ось розмову вмів підтримати. Незважаючи на свої шість років. Олена відчувала поруч із ним спокій і власну потрібність.

Тільки от останнім часом вона стала помічати, що племінник змінився. Став більш мовчазним і замкнутим. Олена намагалася розговорити Сергійка, але той тільки знизував худенькими плечиками і дивився на Олену серйозними сірими очима.

Тоді Олена спробувала поговорити з сестрою.

– Наталю, щось не подобається мені Сергійко. Щось із ним не так. Його в саду ніхто не ображає?

– Та ну, хто його там може ображати?Олено, це ж приватний садок! – відповіла Наталка. – Там усі діти з пристойних сімей. Та й ніколи їм один одному пакостити. Там знаєш, яка програма? Вони ж до школи готуються!

– А вдома, у вас усе гаразд? Може… – обережно поцікавилася Олена.

– Не може! – відрізала Наталя. – Ти на що натякаєш?! Що ми над власним сином знущаємося?

– Та ні, звісно… Я просто за Сергійка переживаю, – змішалася Олена. – Гаразд, може, це я себе накручую.

Олена дуже намагалася переконати себе, що вона вигадує проблеми там, де їх немає і бути не може!

Але, на жаль! Факти говорили протилежне. Сергій змінювався. Його мовчазність ставала лякаючою. Він часто йшов у себе і не чув, що йому говорила Олена. А коли та обережно чіпала його за плече – здригався.

І ось сьогодні, коли Олена хотіла зняти з нього светр, Сергійко раптом став проти. А потім, коли вона побачила на худенькій ручці племінника синець, той просто сховався в себе.

– Сергію, хто це зробив?

Він не відповів. Бурав очима власні коліна й мовчав. Здавалося, йому було соромно за те, що Олена дізналася якусь страшну таємницю…

Увесь день Олена не знаходила собі місця. Нарешті Наталка, похмура і чимось стурбована, увійшла до квартири. Розсіяно чмокнула сестру в щоку і крикнула: “Сергію, мама прийшла!”

– Чому Сергійко в синцях?!Наталко, тільки не бреши мені! Я давно помічаю, що з ним відбувається щось погане! – Олена подивилася Наталі прямо в очі.

– Ну що ти причепилася! – Наталя нервово смикнула плечем. – Усі діти іноді набивають шишки і синці! Нічого надприродного в цьому немає. Клич Сергія, нам час!

Цього разу Олена вирішила не здаватися.

– Нікуди ви не підете, поки ми з тобою серйозно не поговоримо! Роздягайся і дуй на кухню!

Наталка подивилася на сестру, зрозуміла, що цього разу сперечатися марно, і підкорилася.

– А тепер ти мені розкажеш, як на духу, що там у вас відбувається! Я чекаю, – Тон Олени не допускав заперечень.

Наталка затоскувала, забігала поглядом по столу, потім зважилася:

– Ти точно хочеш це знати? Ти впевнена? Тоді дивись!

Вона закатала рукава водолазки і сунула сестрі під ніс зап’ястя, на яких розповзалися жовтизною синці, що загоювалися. Потім задерла поділ спідниці і виставила на огляд стегно. Там гематоми були свіжі. Потворні лілові плями просвічували крізь тонкі колготки.
Олена сиділа приголомшена. І це її щаслива Наталка? Та сама, у якої чудове життя і прекрасний чоловік?

– Не така вже в мене чудова сім’я, як усім навколо здається! Раніше Віктор тільки на мені зривав зло. А зараз… На тому, хто під руку підвернеться! Раніше просто кричав… Але лиха біда початок…

– Так якого дідька ти мовчала?! – видавила із себе Олена.

– Такого! Як про це розкажеш? Та ще людям, які бачать у нас ідеальну пару?! У тебе своє життя, моїх проблем тобі ще не вистачало! Ніхто мене заміж насильно не гнав! І Вітька не завжди був такий! Щоправда, що далі, то гірше… А я просто не уявляла, що робити… – Наталка, нарешті заридала.

Ніби греблю прорвало. Вона здригалася, схлипувала і не могла заспокоїтися. Олена гладила сестричку по спині. Бурмотіла щось заспокійливе. Нарешті, істерика вичерпалася. І вона змогла говорити.

– Я вже давно думала, що треба йти від нього. Адже вперше він на мене руку підняв, коли Сергійку було чотири. Потім подарунками завалив, благав, божився, що такого ніколи більше не повториться! Я його кохала і повірила! Та й як було відмовитися від іміджу успішної та щасливої? Це ж ганьба! А далі по накатаній.

Спалахи гніву у Вітьки стали частішими. Мирні періоди – коротшими. Сергійко до пори не бачив, як він мене по квартирі жбурляє. Усе відбувалося, коли син у садочку був. А ось кілька місяців тому побачив…

Злякався, плакав. То що, ти думаєш, Вітька йому сказав?

Олена розгублено знизала плечима.

– Синку, каже, ти не розповідай нікому. Це для мами погано. Ти ж знаєш, що хороших людей не карають. Маму я, каже, за поганий вчинок покарав. А якщо хтось дізнається, що твоя мати погані вчинки робить, то тебе в неї можуть забрати! Хочеш жити в дитячому будинку?

– От паразит! – обурилася Олена.

– Сергійко, звісно, став боятися, що хтось дізнається! Я йому сто разів говорила, що ніхто його ні в який дитячий будинок не забере. Але він батькові звик вірити… Ось і замкнувся в собі…

А востаннє аж надто сильно Віктор мене покарав. Я об стінку вдарилася і, мабуть, свідомість втратила на якийсь час.

Розплющила очі, а Вітька Сергійка за руку тягне. Пальці, як кліщі стиснув. Той плаче, виривається… Я тоді Сергія схопила, одягла, і до тебе.

Сама пішла пройтися, у кафе посиділа, вулицями побродила. Треба було зібратися з думками і вирішити, що робити далі.

– Вирішила?

– Поки що в подружки на дачі поживу. Набрехала, що з Вітькою посварилися. Нібито він мені шубу не купив, а я вирішила його провчити. Не говорити ж правду… А там що-небудь придумаю…

– От дурна, – зітхнула Олена. – Та в кого ти в мене така?! Мені-то на твій імідж плювати! Ти мені потрібна жива і здорова! Соромно їй зізнатися! Бачили? Це твоєму Вітьці має бути соромно! Залишаєтеся у мене! А завтра йдеш і подаєш на розлучення!

Наталка втомлено похитала головою.

– Не хочу… Точніше, не можу! Як уявлю всі ці “необхідні формальності” – вити хочеться. Мені б просто спокійно розлучитися, майно поділити та забути цього…

– Гаразд, лягайте спати. Ранок вечора мудріший, – сказала Олена. – Завтра все вирішимо.

Але спати їм спокійно не дали. О другій годині ночі у двері подзвонили, потім почали стукати.

– Оленко, мої в тебе? Знаю, що в тебе! Адже якщо вона до кого й могла піти скаржитися, то тільки до тебе! Перед іншими їй соромно! Відкривай! – біснувався Віктор.

– Іди, кажу, по-хорошому… – Олена, позіхаючи, підійшла до дверей. – У поліцію хочеш?

– Відчини!

У дверях кімнати з’явилася заспана Наталка.

– Як же він мені набрид! – простогнала вона.

Потім труснула головою, ніби ставила думки на місце, пройшла на кухню і повернулася до дверей. У руках вона стискала мамину стару чавунну сковорідку. Олена навіть пискнути не встигла, як сестра відчинила двері.

– От так би відразу… – почав Віктор, нетверезо посміхаючись.

Закінчити Наталка йому не дала. Улюблена мамина сковорідка описала дугу й обрушилася на голову Віктора всією своєю чавунною міццю. Той осів біля дверей…

Коли Віктор прийшов до тями, то не відразу зрозумів, де перебуває. Тріщала голова, думки плуталися… Що вчора було? Події потихеньку вибудовувалися у зв’язну картину.

Наталка пішла, він перебив удома весь посуд, потім пішов у бар, йому стало соромно, і він вирішив вибачитися перед дружиною. Справедливо вирішивши, що вона вже якщо комусь щось розповість, то тільки сестрі.

Прийшов до дверей Оленки, подзвонив, йому не відчинили. Він знову розлютився, почав стукати. Тоді двері відчинилися, і… далі не пам’ятаю. Стоп! Наталка?! Та цього просто не може бути!

Але пам’ять не обманювала Віктора. Саме тому, що Наталя його чимось огріла, він, Віктор, зараз і валяється на холодній підлозі біля дверей!

Треба зателефонувати, попросити вмитися, попити, та й у туалет дико хочеться… А раптом знову звездануть чимось?! Але він усе-таки подзвонив.Спеціально для сайту Stories

– Вітю? – Олена немов стояла під дверима.

– Я…

– Будеш пристойно поводитися?

– Обіцяю. Навіть якби й хотів інакше, не зміг би, – простогнав Віктор.

Двері відчинилися, і він рвонув до туалету.
Потім вони втрьох сиділи на кухні. Наталка баюкала на колінах чавунну сковорідку. Оленка суворо дивилася на Віктора.

– Вітю, ти ж недурний! – нарешті, сказала вона. – Давай домовимося по-хорошому. Ви розлучаєтеся, чесно ділите нажите, і далі кожен живе своїм життям. А якщо ні, то можна все вирішити через поліцію, суд… Я вже не знаю, як там прийнято! Тільки навряд чи тобі воно треба. Час витратиш, репутацію зіпсуєш, нерви вимотаєш.

Віктор запитально подивився на дружину. Та погладила рукою сковорідку.

– Гаразд, я згоден! Не вийшло з нас ідеальної сім’ї, – сказав він. – Можна, я хоч із сином попрощаюся. Збрешу йому що-небудь добре. Наприклад, що у відрядження їду надовго.
Наталка кивнула, і Віктор пішов у кімнату, де солодко спав Сергійко.Спеціально для сайту Stories

– Ось бачиш, як усе просто! – сказала Олена сестрі.

– Та вже… Якби я знала, то відразу мамину сковорідку як придане взяла! – нервово усміхнулася Наталка.

– Ні, однієї сковорідки мало! Тут ще потрібно дійти до точки кипіння! Ти дійшла!

Наталка кивнула: дійсно дійшла.
Вона, звичайно, переживала, що Віктор може влаштувати якусь гидоту. Але даремно.

Розлучилися вони абсолютно спокійно, можна сказати, по-доброму. Майно поділили, проти аліментів Віктор слова не сказав. Може, сковорідка щось зрушила в його мозку, а може, нарешті він усвідомив, що страшенно винен перед дружиною і сином… Хто знає.

КІНЕЦЬ.