Ганна з Петром одружилися. Свекруха Тамара Петрівна Ганну одразу незлюбила. Дівчина зрозуміла, що зі стосунків із свекрухою не вийде нічого доброго.

Шлюб у Петра був першим, як і в Ганни, але він до цього жив із дівчиною – Мариною, а потім ще трохи з Ларисою.

Але мамі вони обидві зовсім не подобалися.

Вона і на шлюб з Ганною погодилася тільки тому, що синові вже 31 рік, онуків їй вже хочеться!

А де взяти?! Син єдиний, народила його для себе.

Ганна молода – 24 роки, можна її й перевиховати.

Ларису ж он вона виховувала, і та все робила, як скаже майбутня свекруха.

Але з часом дівчина таки не витримала, якось тихо зібрала свої речі й пішла.

А от Марина добре справлялася з усім, тільки народжувати рано не хотіла. Її цікавила кар’єра.

Коли мати Петра запропонувала їй гроші за те, щоб вона пішла – та так і зробила. Але гроші кинула прямо на підлогу перед.

Петро її навіть не зупинив…

…Все це Тамара Петрівна розповіла Ганні вже після весілля.

– Навіщо розповідати про колишніх чоловіка? – подумала дівчина. – Та й раніше треба було, якщо не хотіла мене за дружину коханому синочку!

Вона так подумала, але промовчала. Хтозна, що ще придумає жінка…

А сам Петро уже багато разів намагався вибратися з-під впливу матері, але та не дозволяла цього зробити.

Після весілля постало питання – де жити?

Ганна мала двокімнатну квартиру, яка залишилася у спадщину від бабусі. Петро теж.

Навіть планування було однакове, тільки дзеркальне.

Продавши дві квартири можна було купити одну велику й сучасну. Але батьки були проти.

Тамара Петрівна категорично заборонила синові будь які справи з нерухомістю. До того ж, квартира була на ній. А батьки Ганні просто вмовили дочку почекати…

І де ж жити? Ганна йти в квартиру чоловіка відмовилася, тим більше квартира була офіційно не його.

Свекруха наполягала, що дружина має йти до чоловіка.

Суперечка могла продовжуватися довго, от тільки Петро не витримав і переїхав сам, чим дуже засмутив матір. Вона навіть образилася.

– А що ти хотіла? – сказав він матері. – Я одружився, а житимемо ми що – окремо? Тоді й онуків не дочекаєшся!

– Робіть що хочете! – сказала Тамара Петрівна.

Але вона не збиралася здаватися. Жінка не дозволила здавати квартиру в оренду – забруднять.

Петро ж відмовився платити комуналку, адже квартира була матері.

Але та не погоджувалася, навіть якби гроші від оренди йшли їй!

Жила в одній, а платила за дві.

Та надовго її таки не вистачило. Вона знайшла хорошу дівчину, якій і почала здавати квартиру в оренду за невелику плату.

Тамара Петрівна сподівалася, що Петро покине Ганну, повернеться у свою квартиру, буде ближче до неї. Вона і дівчат знаходила спеціально без житла.

Якщо не сподобається наречена для сина – її можна швидко виставити.

Ось тільки Ганна з’явилася не вчасно, не така, та ще й з квартирою!

Петро сам із нею познайомився, перевірити її Тамара Петрівна не встигла – дуже швидко вони одружилися.

Свекруха вирішила, що молодим треба допомагати порадами, бо вони ще не розуміли, як жити разом.

Вечорами вона заходила в гості. Казала, що просто, мовляв, повз ішла.

– Ти в домі хазяїн, синку! – давала настанови Тамара Петрівна. – Як сказав, так і має бути!

– А чому це немає улюбленого борщику мого сина?! – галасувала вона до невістки, відкривши холодильник, і ретельно оглянувши все на кухні. – Котлетки треба робити більшими і не такої форми. А пюре не пишне, треба його добре помʼяти було!

Фантазія матері була безмежною. Ганна всі її слова пропускала повз вуха.

Борщ Петро не любив, він взагалі не любив страви з буряком. Міг їсти, але не любив.

Котлети нормальні, пюре також.

Дівчина просто промовчала.

Свекрусі це звісно не подобалося.

– Але що вдієш? Хоча б не сварлива невісточка моя, – думала вона. – Та й із сином наче не свариться…

Якось у «квартирі Петра» зламався кран. Тамара Петрівна зраділа, подзвонила сину і сказала, щоб він поремонтував.

Тільки вона не подумала про те, що він поїде туди з дружиною.

А там уже та дівчина, що орендувала квартиру Петра чекала!

Звісно на прохання Тамари Петрівни! Стіл накрила на двох, ігристе, свічки.

Вона у всьому їм зізналася. У результаті Тамара Петрівна втратила квартирантку…

– Мамо, ще одна така витівка, і ми продамо квартиру Ганни й поїдемо! Цього разу я знайду квартирантів сам, щоб тобі більше не приходили на думку нісенітниці!

Мама промовчала й погодилася.

Ганна запропонувала здати квартиру неодруженому чоловікові, щоб за віком він підходив свекрусі.

Шукали вони звісно такого довгенько, але знайшли.

Чоловік розлучився давно, квартиру залишив уже дорослим дітям. Сам орендував і працював, а так у передмісті у нього був батьківський дім.

Чоловік був дуже непоганий.

Звісно його довелося познайомити з мамою, адже платити треба їй, та й договір оформити.

Тамара Петрівна все ще приходила в гості, тільки вже рідше…

…Ганна й Петро чекали первістка. Тамара Петрівна тішилася – нарешті онук!

Ганна думала, що свекруха почне знову вчити її життю, але вона приходила не часто.

А перед самими пологами, Ганну з Петром чекав несподіваний сюрприз!

– Я вам допомагати не зможу, – раптом заявила Тамара Петрівна.

Петро з Ганною застигли, здивовано округливши очі.

– Самі впораєтеся. Ми на все літо їдемо з Віктором у село. В квартирі вже інші мешканці. Якщо що – дзвоніть, приїжджайте. У нас там город.

Мати пішла, а Ганна з Петром засміялися.

– У них там город?! – перепитала вона.

– І допомагати нам не будуть?! – і собі округлив очі Петро.

– Ну ми ж цього й хотіли.

– А ще й нас у гості чекають, – сказав чоловік.

– Оце так справи! – засміялася Ганна.

– Оце мама дає, – посміхнувся Петро.

– Ой, поїхали! Давай швидше, Петре. Здається, почалося. Не треба було так сміятися…

У них народився гарненький хлопчик. Звісно, бабуся приїхала на виписку.

Вона навіть запропонувала свою допомогу, але це була вже просто ввічливість.

Тамара Петрівна одразу поспішила поїхати.

А коли онукові Олежику виповнився рік, бабуся вийшла заміж за Віктора!

Всі були по-своєму раді. Щастя у кожного своє…

А з квартирами вони все вирішать згодом. Тамара Петрівна вже не проти об’єднання…

КІНЕЦЬ.