Ганна жила з мамою. Вона була у неї молодшою з трьох дочок.

Старшій сестрі Ользі було вже майже сорок років. Вона давно поїхала жити з чоловіком в інше місто. Синів у них було двоє – Анатолій і Дмитро.

Виходило, що двоюрідний племінник Ганни – Анатолій, був майже її ровесником.

Середня сестра Світлана теж жила далеко. Вона також вийшла заміж в іншому місті.

Сестри з сім’ями рідко приїжджали у гості до мами.

Ось Ганна й залишилася одна з мамою. Та її біля себе тримала, вважала ще маленькою, навіть гуляти ввечері довго не дозволяла.

Уже десять років минуло, як не стало їхнього батька. Він був старший за маму.

Серйозний був чоловік. Сестер Ганни виховував строго, заміж обох видав.

І Світлана, і Ольга обоє щасливі у шлюбі.

А ось молодшу Ганнусю, тато не встиг за хорошого чоловіка видати заміж.

Так мати тепер за неї переживає, і нишком розмовляє з портретом батька.
– Ой переживаю я за нашу Ганнусю, – говорила мати. – Найбільше за неї переживаю, бо ж не впораюся я без тебе, Микольцю, ой не впораюся!

Красива наша Ганна, поки що скромна, слухається, а що далі буде не знаю…

Ти ж знаєш, Микольцю, як буває, мабуть як закохається дівчина, то не втримати мені її.

Я їй даю настанови, вона не балувана в нас, але одній мені без тебе важко.

Дівчата ж такі наївні, наша Ганнуся теж така. Ще влізе в якісь неприємності…

А я вже стара для неї. Вона хоч і слухається, але який я для неї авторитет?

Несучасна я тепер стала для них!

Чує моє серце, краще б вона вже не така красуня була.

Он наша старша Оля, не така вже й красуня, а живуть з чоловіком добре.

Ти бачив би, якою вона солідною жінкою стала! П’ятий десяток старшій нашій донечці.

А Мишко її все так і крутиться навколо:

– Олю, давай я зроблю! Олю, ну що б ти ще хотіла?!

Так і крутиться, в очі дивиться. Любить Мишко Ольгу нашу, і любить синів.

Вона у них там у тому місті, як королева з чоловіком і синами своїми живе. Фотографії надсилає, все приїхати обіцяла, та роботи багато.

Та й Світланка наша з Ігорем добре живуть. У них же ж море недалеко, то влітку пів житла здають в оренду.

Оксанка їхня вчитися скоро поїде. А так вони дружно живуть, ми з Ганнусею у них не раз відпочивали.

Тільки от виросла наша молодша… Серце через неї не на місці. Я Бога благаю, щоб допоміг їй, не допустив чогось нехорошого…

…Ганна чула якось уривки оцих маминих слів. Їй навіть прикро стало, що до неї у матері така недовіра.

Вічно мама в чомусь її підозрює, як маленьку.

А Ганні ж уже вісімнадцять виповнилося! Вона й на навчання вступила – буде лікаркою.

Нещодавно в аптеці, де Ганна тепер підробляла після занять, якийсь симпатичний хлопець купував щось для своєї мами.

– Видно дбайливий, раз для мами, – подумала Ганна.

Він побачив Ганну, підморгнув їй.

– Хочеш проведу тебе після роботи? Мене звуть Олег, а тебе я чув Ганна? Ну так що?

Ганна зніяковіла, розгубилася і знизала плечима.

Олег розсміявся.

– Значить добре тоді, я чекатиму тебе, синьоока! – сказав він і весело оглянув Ганну з голови до ніг, посміхнувся і вийшов.

Весь робочий день, Ганна старанно працювала і посміхалася.

– Невже й справді він на мене чекатиме? – думала дівчина.

В аптеку працювати її взяла мамина давня подруга Маргарита Олександрівна.

Вона була завідувачкою цієї аптеки. Видно на мамине прохання вона ще й дивилася за Ганною.

Тож увечері жінка відправляла охоронця Петра проводжати Ганну до її будинку.

Ганна особисто проти нього нічого не мала, але ходити з літнім сивим дідом їй не дуже подобалося.

Тому побачивши у вікно, що Олег вже прийшов, вона швидко переодяглася і вислизнула з аптеки, доки він за нею не пішов.

Додому Ганна прийшла трохи пізніше, аніж зазвичай.

Мамі дівчина сказала, що роботи було багато, а сама весь вечір усміхалася, згадуючи, як Олег дивився на неї.

– Ти чого втікаєш? – похмуро запитав Петро. – Бачив я твого кавалера, не сподобався він мені. Ти з ним Ганнусю акуратнішою будь. Я Маргариті поки що не говорив про нього нічого.

Так сказав Петро через кілька днів.

Ганна почервоніла.

– Ви що тут усі змовилися мною опікуватись?! Ну хай мама, а ти взагалі мені чужий. Я вже доросла!

– Та ні, це твоє життя, я просто попередити хотів, – без емоцій на обличчі відповів Петро і відійшов убік.

Маргарита Олександрівна всі ці дні була зайнята і Ганна вільно втікала увечері з Олегом.

Декілька разів він запрошував її в гості, але Ганна все не наважувалася.

Але сьогодні Олег пообіцяв познайомити її з мамою. Вони прийшли до нього, але мами вдома не було.

– Напевно, затрималася з рейсу, вона ж у мене провідниця. Але вона незабаром прийде, – заспокоював Ганну Олег.

А сам підсів до дівчини і почав її обіймати.

– Ну яка ж ти в мене хороша! – шепотів хлопець.

Ганна відсунулася. Вона не очікувала такого, бо ж вони тільки нещодавно познайомилися. Дівчина схопила свій плащ і сумочку і вибігла від Олега.

Наступного дня Олег не прийшов її зустрічати. І ще через день теж.

Напевно, він вирішив, що вона маленька і нерозумна, а вона так не могла…

Того вечора Ганна вирішила зайти до Олега сама. А раптом він просто занедужав?

Ну так, звісно, він би неодмінно прийшов, бо ж вона відчуває, як він її любить, як дивиться на неї.

І тільки-но дочекавшись кінця роботи, Ганна побігла до будинку Олега.

Дівчина хотіла подзвонити в квартиру, але двері були прочинені.

– Зараз скажу йому, як я йому вірю і люблю! – подумала Ганна.

Дівчина зайшла в квартиру і аж побіліла від побаченого.

На руках в Олега сиділа якась пишна білявка.

Вона обіймала його, а Олег її цілував…

Він обернувся, Ганна зустріла його погляд і… Одразу вибігла з квартири…

…На навчання Ганна наступного дня не пішла, вона наче занедужала. А надвечір піднялася температура…

Мама переживала, готувала їй чай з липовим медом. Намагалася нагодувати.

Але їсти Ганна не могла їй було дуже недобре.

Як вона повелася? За що він так з нею?

Ганна не могла ні їсти, ні спати. Вона так чекала кохання, а перше її кохання ось чим обернулося…

На навчання дівчина пішла аж через тиждень, схудла і якась подорослішала…

А ввечері після роботи в аптеці на неї чекав на вулиці Олег.

– Ну, що ти, ти що собі вигадала? – сказав він. – Це ж просто моя колишня. Ти ще маленька, а я мужик, мені треба. Та й що такого, ми ж і не одружені ще, я тобі поки що не чоловік, я клятву не давав.

Очі в Олега бігали. Він не знав, що й сказати.

Та й прикро йому було, що вона так застала його.

Ганна йому дуже подобалася, кумедна вона, довірлива. З нею він ще не награвся, але дуже вже Люба була тоді гарна.

Люба старша, простіша, та й з досвідом, ось він і не втримався.

Прикро, він би з Ганною може і жити став. З нею разом він себе одразу уявив!

А тут раптом така невдача – мати з рейсу повернулася і напарницю свою Любу привела.

Сама пішла в магазин, а їх удвох із Любою залишила.

Спеціально хоче його одружити.

Ганна відмовилася розмовляти з Олегом, а з аптеки раптом вийшов Петро, і вона вперше йому зраділа.

– Ображає тебе, так Ганно? Ходімо я тебе проведу…

Олег почервонів:

– Та ну вас всіх! Не дуже ти мені й потрібна!

І він пішов, посміюючись своїм думкам.

А Петро, як і раніше, вечорами почав знову проводжати Ганну додому.

Тепер він не завжди мовчав, а щось говорив про осінь і на всілякі сторонні теми. Немов йому було шкода Ганну.

Вона ж здивовано помітила, що волосся і борода у нього сиві, як у старого, а очі молоді.

Ходить швидко, та й рука міцна, наче він і не старий, як їй здавалося.

Але думки про Олега постійно до неї поверталися.

Вона згадувала його і не могла змиритися з тим, що він їй брехав. Вона ж повірила йому, закохалася і тепер ніяк не може його забути!

Ось і сьогодні вона працювала і плакала, доки її ніхто не бачив.

У такому вигляді її й застала колега Галя.

– Ти чого така заплакана?! Може ти вагітна, Ганно, ти ж із хлопцем зустрічалася, я тебе з ним бачила.

Ох і бабій він, по очах таких одразу бачу.

Так ти що, й справді вагітна? Ти мабуть матері не сказала, тож мені можеш сказати! – переживала Галя.

– Я сама розберуся, Галю! – Ганна витерла сльози й подумала – ну як їй усі набридли!

– Ну гаразд, сама так сама, – Галя пішла.

Ганна переодяглася і вирішила піти раніше нікому нічого не сказавши. Їй хотілося побути на самоті.

Вона пройшлася вулицею, де ще недавно щаслива гуляла з Олегом. Ось уже точно кажуть, не вродись красивою…

Згадала, як Олег тоді поставив її на бетонний парапет і вів за ручку, як маленьку. Казав, що вона як школярка і їй треба косички заплітати…

Ганна залізла на парапет й розкинула руки. Ну чому вона така несучасна, не як усі? Напевно вона ніколи більше не буде щасливою.

Чиїсь сильні руки раптом підхопили її, Ганна одразу й не зрозуміла в чому річ і хто це взагалі?

– Ти що це надумала? Галя там нарозказувала всяке, сказала, що ти в такому стані, мало що тобі на думку спаде. Ну, я й побіг тебе шукати!

Ганна здивувалася, побачивши, що це Петро.

А він довів її до будинку, прямо до квартири, і попросив:

– Ти тільки не сумуй, Ганно. Ти ж молода, вродлива, у тебе все життя ще попереду!

Наступного дня, прийшовши в аптеку, Ганна одразу зустрілася з Галею.

– Ну, ти як? А ми тебе вчора загубили. Я Петру сказала, що ти через хлопця плакала, та може й привід є для цього. А він раптом рознервувався, шукати тебе побіг. Та й не дивно, після того, що він пережив всяке одразу на думку спадає! – одразу загомоніла Галя.

– А що він пережив? – неуважно запитала Ганна, думаючи про щось своє.

– А ти що, не знала?! У нього дружини не стало, вагітна була.

З роботи йшла ввечері, а якісь мужики зустріли її і…

Петро ледь пережив це все… А Маргарита наша, його рідня ж якась далека, то допомогла впоратися з усім…

– Ні, я не знала… – Ганна обернулася і спочатку не зрозуміла, хто це вийшов з підсобки.

Одяг як у Петра, але перед нею стояв зовсім не старий чоловік.

Він був без бороди, коротко стрижений.

І очі вже не такі сумні.

– Петро?! Це ти чи що? – не повірила своїм очам Галина. – Та я тебе й не впізнала, ти прямо молодий хлопець!

– Так я й не старий, всього двадцять девʼять, – усміхнувся Петро, і подивився на Ганну. – Ну що, Ганно, тепер не будеш «старого» соромитися, коли піду тебе проводжати…

Після роботи Ганна з Петром гуляли все довше і довше.

Ганна про себе дивувалась – і як їй раніше Петро здавався таким старим? Як вона не побачила, що він молодий?

Тепер і очі Петра були не сумні, він став зовсім іншим!

– Повернувся він, дякувати Богові, – сказала про свого родича завідувачка Маргарита Олександрівна.

Петро доглядав Ганну дбайливо.

Спочатку вона була вражена тим, що Петро виявляється зі слів Галини вирішив, що Ганна вагітна.

Що її дуже образив той хлопець і що вона вирішила щось зробити недобре.

І Петро кинувся рятувати Ганну…

…Петро розповідав Ганні про себе, і він раптом захотів повернутися на свою колишню роботу.

Ганна відчувала його тепло й турботу, і її серце незабаром відгукнулося.

Вона й сама не зрозуміла, як покохала цього чоловіка. Розумного, цікавого і напрочуд доброго й сильного.

– Ти вийдеш заміж за мене отакого старого? Чи так і залишиш далі поневірятися одному? – жартівливо спитав Ганну одного разу Петро, але його очі видавали хвилювання.

– Ну якщо цей мудрий і сильний чоловік не боїться взяти за дружину нерозумне дівчисько, то я згодна! – відповіла Ганна.

Петро обійняв її й поцілував, дивлячись на неї щасливими очима.

---

…Як же ж швидко летить час, уже двадцять п’ять років минуло, як Ганна вийшла заміж.

І часи змінилися, а здається, що вони з Петром все ті ж самі, вони й досі, як молоді.

Сьогодні у Ганни з Петром було срібне весілля.

Мама Ганни вирішила зібратися з силами і спекти пиріг для улюблених доньки і зятя.

Сестра Ольга казала, що приїде і Світлана теж.

Давно вони не бачилися, мама була така рада, що всі її дочки знову зберуться разом…

Завідувачка аптеки Ганна Миколаївна подивилася у вікно – а ось і її чоловік під’їхав за нею на машині.

– Ну що, моя дівчинко кохана, поїхали додому. Аліса з Петриком і Миколкою нам сюрприз якийсь приготували, – зустрів Ганну чоловік біля виходу з аптеки з букетиком ніжних незабудок.

Як тоді, 25 років тому…

А тепер їх старший син Микола вже зовсім дорослий. Та й середній син Петро брата у всьому наздоганяє.

Тільки донька Аліса ще зовсім дівчинка.

Синів вони назвали як батька Ганни і батька Петра – Миколою і Петром.

А доньку Алісою.

Тому що їхнє життя – як країна чудес.

Здавалося, що вже не буде щастя, а воно раптом сталося, та ще й коли його зовсім не чекали.

Та ще й на все їхнє довге-довге життя…

КІНЕЦЬ.