Дмитро і Ганна поверталися з церкви разом із доньками, двійнятами Марією та Богданою.

Дівчаткам було по сім років, і батьки в них душі не чули. Але в той же час намагалися зайвий раз не балувати, хотіли, щоб доньки виросли в любові, але при цьому не були зіпсовані надмірною батьківською любовʼю.

На Благовіщення Пресвятої Богородиці вони завжди ходили до церкви і брали із собою дочок. Цей день був особливим у них у сім’ї. Адже саме цього дня рівно сім років тому народилися їхні довгоочікувані малюки.

Тому й імена дівчаткам вирішено було надати такі. Марія – на честь святих, які носять це ім’я, а другу дівчинку назвали Богданою, бо перекладається це ім’я, як Божий дар.

Дівчатка і були для батьків справжнім Божим даром, адже до цього подружжя довго не могло мати дітей і, здавалося, вже майже втратило надію стати батьками.

…Познайомилися Ганна та Дмитро, коли були ще зовсім юні. Вони навчалися в одній школі, у паралельних класах. Вони були ще юні, коли з’явилася взаємна симпатія, яка згодом переросла в справжнє почуття.

Після закінчення школи вони остаточно зрозуміли, що не можуть один без одного, і як тільки Ганні виповнилося вісімнадцять, вирішили одружитися.

Батьки намагалися відмовити молоду пару, переконуючи, що поспішати нікуди, потрібно спочатку здобути професію, стати на ноги, а потім уже створювати сім’ю. Занадто рано їм ще починати сімейне життя, перше кохання рідко буває єдиним.

– Зустрічайтеся собі на здоров’я, ніхто ж не забороняє, але навіщо ось так одразу в ЗАГС бігти, ви ж діти ще майже… – переконували батьки.

Але і Ганна, і Дмитро все ж таки наполягли на своєму, і батькам довелося змиритися. Зіграли весілля. Юнак одразу ж перевівся на заочне та влаштувався на роботу, щоб самому утримувати свою родину.

Ганна вчилася на денному, але теж намагалася підробляти вечорами і на вихідних.

Молодим людям хотілося матеріально не залежати від батьків і довести, що рішення створити сім’ю не було поспішним, вони дійсно створені один для одного і хочуть пройти життєвий шлях тільки разом. Адже і Ганни, і Дмитра батьки сумнівалися у тому, що їхні діти впораються, переживали, що ті швидко награються у сімейне життя і розбіжаться.

Але йшов час, а почуття молодих людей не тільки не зникали, а, навпаки, ставали все міцнішими. І тільки одна обставина дуже засмучувала: Ганні ніяк не виходило завагітніти. А вони з Дмитром дуже мріяли про малюка, і не про одного, обоє хотіли велику і дружну родину.

Ганна і Дмитро обоє обстежувалися, але лікарі тільки розводили руками, не розуміючи, в чому причина, адже молода пара не мала жодних проблем, які заважали б їм стати батьками…

– Можливо, у вас із чоловіком несумісність? – припустив один лікар. – Таке рідко, але все ж таки трапляється.

– Як це несумісність? У нас із Дмитром? – не повірила Ганна. – І що ж нам тепер робити?

– Ну, зазвичай, якщо люди розходяться і створюють інші сім’ї, там швидко з’являються діти, – відповів лікар.

Але його відповідь Ганну зовсім не влаштувала.

Засмучена молода жінка повернулася додому і розповіла про все чоловікові.

– Нісенітниці сказав той лікар, – спробувавши заспокоїти дружину Дмитра. – Не може бути, щоб у нас з тобою була несумісність. Ми ж створені один для одного! І особисто я не хочу жодної іншої сім’ї, мені потрібна лише ти.

– А мені тільки ти… – тихо сказала Ганна, ледь стримуючи сльози і розуміючи, як сильно вона любить свого Дмитрика.

Вона й уявити не могла себе поруч із іншим чоловіком.

Але минуло ще кілька років, а діти так і не з’явилися. До цього часу Ганні та Дмитру вже виповнилося по тридцять років, і вони майже перестали сподіватися, що колись і в їхньому будинку залунає дитячий сміх.

Якось Ганну відправили у відрядження до іншого міста. Коли молода жінка поверталася поїздом назад, її супутницями виявилися дві жінки. Одна трохи старша за неї, а друга вже була в роках.

Жінки розговорилися, і якось так вийшло, що Ганна поділилася із супутницями своїми проблемами. Розповіла, як сильно мріють вони з чоловіком про малюка, але нічого не виходить, хоча обоє здорові.

– А давай я тобі погадаю, – запропонувала Віра, молодша супутниця, дістаючи з сумки карти. – Я добре гадаю на картах, у нашому селі багато хто до мене ходить, щоб дізнатися про своє майбутнє або якщо сумніваються в чомусь. Карти точно скажуть, чи будуть у тебе діти, чи ні.

– Не знаю, – засумнівалася Ганна. – Чи варто? Так хоч у мене є слабка надія є, а якщо ти скажеш, що не буде дітей, я зовсім засумую.

– Не треба гадати! – строго сказала літня сусідка по купе Ольга Тимофіївна. – Нісенітниці всі ці ворожіння та передбачення. Не треба ними захоплюватися, інакше своє щастя можна прогадати.

– Як хочете, – невдоволено пирхнула Віра. – Я не нав’язую, просто запропонувала.

– Слухай, Ганно, – сказала Ольга Тимофіївна. – У мене для тебе є дуже важливе питання. Можливо це тобі допоможе…

Ганна дивилась на жінку нічого не розуміючи.

– Ти віруюча, Ганно? У церкву ходиш? – раптом запитала Ольга Тимофіївна.

– Ні, – відповіла Ганна. – Якось не привчали мене до цього батьки. Не ходжу, і чоловік теж.

– І жодного разу ти до Бога з молитвою не зверталася? – здивувалась літня жінка. – Не просила дати вам з чоловіком дитину?

– Не просила, – чесно зізналася Ганна. – Ми ж із чоловіком навіть не хрещені, тому й не ходимо ніколи до церкви.

– Що ж ви так, без віри в душі живете, – похитала головою Ольга Тимофіївна. – Може, тому Бог і не дає вам змоги стати батьками…

Задумалася Ганна і, повернувшись додому, розповіла про цю розмову чоловікові. Подружжя вирішило піти до церкви і поговорити зі священиком, а через якийсь час обоє прийняли Таїнство Хрещення, а потім і повінчалися.

Тепер вони часто ходили в церкву, на служби і просто помолитися. Багато молилися Богородиці про народження дитини. І щоразу на душі ставало світліше, і зміцнювалася надія, що вони будуть почуті.

Через пів року після вінчання Ганна зрозуміла, що чекає дитину. Щастю майбутніх батьків не було меж. А коли УЗД показало, що буде двійня, Ганна плакала, і навіть Дмитро, який був поруч, не зміг стримати сльозу. Невже Бог почув їхні молитви і дав можливість випробувати це щастя стати батьками…

Ганна вчасно народила своїх довгоочікуваних дівчаток, імена для яких щасливі батьки придумали заздалегідь.

А особливим подарунком долі та Бога стало те, що народилися маленькі на Благовіщення Пресвятої Богородиці, велике православне свято.

Тепер Ганна й Дмитро точно знають, що щира віра та молитви роблять чудеса.

І, звичайно ж, справжня любов, дарована Богом.

Любов, якій не страшні жодні випробування та життєві бурі…

КІНЕЦЬ.