Ганна знала, що часу залишилося небагато, тому вирішила розповісти своїм дітям історію, яку приховувала багато років.

Це була не проста розповідь про те, звідки беруться діти, адже син і дочка давно це знали — вони самі вже стали батьками. Історія, яку вона розказала, була значно глибшою і цікавішою.

Ганна й Назар одружилися, коли їм обом було лише по 18 років. Вони були молоді й шалено закохані. Мріяли, що у них буде велика родина з двома чи більше дітьми. Проте роки йшли, а Ганні так і не вдалося завагітніти.

У ті часи не було сучасних медичних технологій, тому людям залишалося лише прийняти це як волю Божу. Вони змирилися з тим, що в них не буде дітей, і почали жити далі, зосередившись на роботі та господарстві. Згодом подружжя стало заможним і шанованим у своєму селі.

Одного разу, коли Ганна пішла доїти корову, вона почула дивний шум за сараєм. Підійшовши ближче, жінка побачила у кущах великий кошик, у якому лежало немовля.

Поруч була записка: *»Будь ласка, подбайте про мою донечку»*. Ганна довго не роздумувала — залишити дитину саму вона не могла.

Хоча вона була ще молодою і не мала досвіду материнства, її серце підказувало, що це доля. Коли вона повернулася додому з дитиною, Назар дуже зрадів.

Ганна завжди мала повненьку статуру, тому ніхто й не підозрював, що вона не була вагітна. Подружжя швидко оформили документи і записали дівчинку як свою рідну доньку. Її назвали Вікторією. Життя пішло своєю чергою, а через рік сталося щось несподіване.

У тому ж самому місці, за сараєм, вони знайшли ще одного малюка — цього разу хлопчика. Ганна й Назар знову не вагалися й забрали дитину до себе. Так у їхній сім’ї з’явився Віктор.

Обидві дитини були схожими між собою, ніби справжні брат і сестра. Ніхто у селі й не підозрював, що Ганна та Назар не є їхніми біологічними батьками. Діти росли в любові й турботі. Вони ходили до школи, допомагали батькам у господарстві й радували їх своїми досягненнями.

Коли Віктор і Вікторія стали дорослими, Ганна вирішила розповісти їм правду. Вона зібрала їх обох і поділилася тією таємницею, яку берегла багато років.

Спочатку діти були приголомшені, але ця новина не похитнула їхньої любові до батьків. Вони подякували Ганні й Назару за все, що ті для них зробили, і сказали, що завжди будуть вдячні за таку теплу й турботливу родину.

КІНЕЦЬ.