– Ігоре, ну що ти все один і один, невже немає жінки, яка б подобалася? Тобі вже тридцять п’ять, ні дружини, ні дітей.

– Мамо, у мене є ти, і котик Арчі… Досить мені одного разу, одружився, і сама знаєш, чим закінчилося все…

Ганна Тимофіївна важко зітхнула. Дивна історія тоді вийшла. Одружився син, каже, вагітна Алла, дівчина його.

І начебто радіти треба, а щось не виходило. Алла не сподобалася їй. Гучна, нетактовна, сміється не по ділу. Але душі не накажеш. І було видно, що не любила її сина.

Народився онук, Дмитрик. Відтала душа Анни Тимофіївни, рідний внук, таки. А через півроку Алла заявила, що дитина не від Ігоря, обманула вона, бо йти не було куди, вдома немає їй місця, брат із сім’єю живе.

А тут батько дитини з’явився, пішов тоді, як дізнався, що дитина буде. А зараз вирішив виправитися, забрати Аллу з дитиною. Ігор дуже засмутився, звик до хлопчика. Розлучилися, не спілкуються, звісно. Дитину переписали на справжнього батька.

У Ігоря робота хороша, пристойно платять, квартира своя, а щастя немає. А роки йдуть. Переживає душа матері, хочеться, щоб син щасливий був.

Чоловіка Анни Тимофіївни не стало п’ять років тому, змирилася вже, що вдова. Одна радість залишилася – син. Ну як тут не переживатимеш за його долю…

І онуків хочеться, поки сили є, нянчитися з ними.

Якось Ігор прийшов до неї в гості та заявив:

– Ну що, мамо, збулася твоя мрія! Я зустрічаюся з прекрасною жінкою, познайомилися випадково і якось закрутилося все…

Її звуть Ганна, як і тебе. Вона така ж гарна, розумна та добра. І я маю серйозні плани. Хочу зробити їй пропозицію. Ось такі справи, мамо…

Ганна Тимофіївна розгубилася. Несподівано якось, мовчав, і тут нате вам, новини…

– Сину, а з якої вона сім’ї, скільки їй років, де працює? Чому раніше нічого не казав?

– Ну ось зараз сказав же. Батька в неї немає, мати живе окремо. У Ганни є доросла дочка, їй 24 роки.

Ганна Тимофіївна сплеснула руками.

– Та як же це? Скільки їй років?

– Мамо, мені все одно, скільки їй років, чесно. Так, трохи старша, і що з того? Це нічого не значить. Ми кохаємо одне одного, і це головне.

– Скільки їй років? Відповідай!

– Сорок чотири роки. І що?

– Як що?! Ти не розумієш? Вона ж не зможе народити!

– Ну ти загнула, мамо!! Зараз же народжують і в п’ятдесят років, медицина не стоїть на місці!

– Господи, ну ти що, не міг знайти молодшу, без дітей, бажано! Що з нею робити, вона ж стара вже для тебе!

– Мамо, заспокойся! Ніяка вона не стара, виглядає набагато молодшою, спритною, здоровою, і все в нас буде добре, подобається тобі ця ідея чи ні!

Ігор пішов ображений. Зрозуміла з його поведінки. Ну, а що він хотів? Яка нормальна мати радітиме старій невістці?!

Самій Ганні Тимофіївні нещодавно виповнилося шістдесят років. Ігор народився у щасливому шлюбі. З чоловіком познайомилася в інституті, він був на рік старший за неї. Зустрічалися, веселий був час, студентський. Потім одружилися.

Зі свекрухою склалися добрі стосунки, та ніколи не лізла до молодих, не давала поради. Коли народився Ігор, душі в ньому не чула.

Ганна Тимофіївна хотіла стати теж гарною свекрухою, але з першою невісткою не пощастило, а цю хоч ще й не бачила, але вже не злюбила.

Ось чому так складно? Знайди молоду здорову жінку, ні, знайшов же, стару, хіба вона зможе народити?!

Засмутилася, звичайно…

За кілька днів зателефонувала синові.

– Ігоре, приводь свою Ганно. Знайомитись будемо. Що ж поробиш…

– Мамо, ти заспокоїлася? От і добре. Змирись і радій за нас! Прийдемо ввечері сьогодні.

– Добре, синку. Посидимо, чаю поп’ємо…

Їй не терпілося побачити цю Ганну. Чим же вона така гарна? Як то кажуть, суперника треба знати в обличчя…

Сходила до магазину, купила торт, фрукти. Не буде нічого готувати, і чаю вистачить.

– Мамо, знайомся, це Ганна.

– Здрастуйте, Ганно Тимофіївно! Дуже приємно!

Ганна Тимофіївна на всі очі дивилася на Ганну. Худенька, світловолоса, з блакитними очима. Та вона ж копія мене в молодості! Просто вражаюча схожість!

Тепер зрозуміло, чому вона сподобалася синові! Кажуть, що сини підсвідомо шукають наречених, схожих на матерів. Зовнішністю, характером.

– Ну, впривіт, Ганно! Хочу сказати – у мого сина чудовий смак! Ти просто красуня!

Ганна збентежилась і почервоніла.

– Дякую! Генетика хороша…

Пили чай із тортом, розмовляли. Ігор вийшов із кімнати, поговорити телефоном по роботі.

– Ганно Тимофіївно, я знаю, що вам не сподобався мій вік. Я вас чудово розумію! Будь-яка мати хоче добра і щастя своїй дитині, і це нормально переживати. Знаю, що вам хочеться онуків.

Я спочатку Ігорю говорила, що йому потрібна молодша дружина, але він сказав, або я, або ніхто. Ми справді любимо одне одного.

Я виховувала донька сама, мого чоловіка не стало, коли Вірі було два роки. Мама допомагала дуже, за що їй дякую.

Живу я у своїй квартирі, дочка живе окремо, з хлопцем, збираються одружитися. А тут у мене стосунки почалися…

Я дуже хочу народити Ігорю дитину, завжди хотіла двох дітей. І, знаєте, це скоро станеться. Ігор ще не знає, я відклала новину до вечора, хотіла вам повідомити першій.

Я впевнена, що ми з вами потоваришуємо. І я сподіваюся, що ви допомагатимете мені порадами з виховання дитини, адже ви виховали таку чудову людину як Ігор!

Ганна Тимофіївна розгублено дивилася на Ганну. Вагітна… Скоро народиться онук чи внучка… Господи, чи це не щастя?

– Ганно, це чудова новина, я щиро рада! Я переживала, що ти не зможеш завагітніти, адже вже не така молода. А тут така новина…

Ігор зайшов до кімнати та розгубився. Мама плакала.

– Що сталося? Мамо, з тобою все добре?

– Синку… Зі мною все чудово! Ганно, кажи…

– Ігоре, у нас скоро буде дитина! Ну, не зовсім скоро, звичайно, за вісім місяців, але час пролетить швидко!

– Це правда?! Що ж ти мовчала раніше?

– Вирішила спочатку мамі твоїй розповісти…

Провівши гостей, Ганна Тимофіївна замислилася, сидячи в темряві на дивані.

Все-таки, як добре все склалося. Ганна виявилася дуже милою, і зовсім не даси їй такий вік. Зараз молодь зберігає красу та молодість краще, ніж вони це могли зробити. Ще й генетика хороша.

Вони дуже гарна пара з Ігорем, і різниці у віці не видно зовсім. І чому вона представляла якусь тітоньку… Аж смішно! А насправді все не так виявилося, на щастя!

Хоч би виносила спокійно і легко народила! Ох, тепер додалося переживань… Але що робити… Головне, щоби син був щасливий!

Через місяць Ігор з Ганною розписалися та відзначили у кафе цю подію. Ганна Тимофіївна познайомилася зі свахою, донькою Ганни, її хлопцем. Вони були дуже милі та симпатичні.

Зі свахою знайшлося багато спільних інтересів, вони навіть домовилися проводити разом час, ходити до театру, на концерти. І, звичайно ж, гуляти з онуком чи онукою, коли народиться.

Вагітність і пологи пройшли легко, народився маленький Павлик. Крикливий, щокастий, схожий на маму Ганну.

Бабусі із задоволенням няньчилися з онуком, раділи його успіхам.

Ганна Тимофіївна з переживанням згадувала, як умовляла сина відмовитися від Ганни. Вона не уявляла життя без неї, без Павлика, без свахи. Вони стали по-справжньому близькими та рідними людьми. Все склалося просто чудово, і життя наповнилося новим змістом!

КІНЕЦЬ.