Сьогодні або ніколи сказала собі Ганна. У неї нарешті дозріло рішення повідомити чоловіка про розлучення. Вона вже давно про це почала замислюватися. Ганна не розуміла, чому їхня сімейна стежка звернула не туди. Начебто і любов була, і розуміння, але все зникло ніби в одну мить.

Вперше вона зустрілася зі своїм майбутнім чоловіком на весіллі у подруги. Ганна була свідком, а Роман фотографом. Тоді вона не звернула на нього уваги, а Роман майже весь вечір не зводив з неї очей.

Пройшов місяць. 

– Слухай, а фотограф, мабуть, на тебе запав. Твоїх фотографій майже так багато, як і наших, – сміялася подруга, на весіллі якої Ганна і була свідком.

Ганна зніяковіла. – Думаю, тобі так здалося через те, що на мені була яскрава сукня. Вона просто виділяла мене з натовпу, тож на всіх кадрах мене видно.

Катя замислилась. – Ні, справа зовсім не в твоїй сукні. Сама подивися, – вона простягла подрузі ноутбук. Ганна швидко переглянула фото. Подруга мала рацію. На багатьох знімках Ганна була одна, а на групових фотографіях фотограф явно намагався фокусуватися саме на ній.

Сумніву бути не могло. Фотограф справді виявляв до неї підвищений інтерес. Ганна вирішила у всьому розібратися, раптом він негідник якийсь і весь цей час стежить за нею, а вона живе така наївна і нічого не підозрює.

Вона взяла у подруги номер фотографа і того ж дня зателефонувала йому.

– Здрастуйте, Романе. Ми з вами не знайомі, але у мене до вас є одна дуже серйозна розмова. Не могли б ми зустрітися?

Чоловік спочатку зам’явся, а потім сказав: – Під’їжджайте до мене на роботу, я скину адресу.

Роман виявився досить приємним хлопцем. Побачивши Ганну, він зрадів. Його очі засвітилися.

– Це ви! Не очікував вас побачити.

Жінка зніяковіла. – Так, це я, – тільки й змогла вимовити вона у відповідь. Повисла незручна пауза, а потім Роман зізнався. – Скажу прямо. Ви мені дуже сподобалися, коли я побачив вас на тому весіллі. Я можу запросити вас на чашку кави?

Ганна здивувалася, вона не чекала такого прямолінійного зізнання, але чомусь одразу погодилася. Він їй сподобався, чи що, дивувалася вона потім. Начебто ні, мабуть, вона просто була давно одна, от і все.

Як і всі творчі особистості, Роман знав толк у залицяннях. Він говорив гарні слова, був ввічливим і уважним. Це вразило жінку і вона погодилася ще на одну зустріч. Закрутився роман.

Ганна не встигла схаменутися, як вони з’їхалися, а потім і одружилися. Катя була рада за подругу. – Не дарма ти спіймала букет на моєму весіллі! Бажаю вам щастя та довгих спільних років життя.

Ганна засміялася. – Ти справді вважаєш, що всьому виною букет нареченої? – Раптом жінка замислилась. – Знаєш, що мене трохи турбує? Я досі не знайома з його матір’ю. Мені здається, Роман спеціально відкладає цей момент. Раптом я їй не сподобаюся?

Катя обійняла подругу.

– Не переживай. Ти виходиш заміж за Романа, а не за його матір.

Ганна зітхнула.

– Може, ти й маєш рацію.

– На душі все одно було неспокійно. За два дні до весілля Роман потішив її звісткою: — До нас їде мати. Пора вже вам познайомиться.

Жодних емоцій на обличчі майбутньої свекрухи не було, коли Роман представив матері свою наречену. Ганна так і не зрозуміла – чи сподобалася вона, чи ухвалила Ольга Степанівна вибір свого сина? Мати Романа наче й усміхалася Ганні, але якось не дуже щиро.

Роман заспокоїв свою кохану. – Мама така людина, не приймай близько. Як ти можеш комусь не сподобатися? – і молодик закружляв кохану в танці.

Відразу після весілля молодята вирішили відкладати гроші на покупку власної квартири. Вони заощаджували, відмовляли собі у відпустці. Усі свята проводили вдома. За кілька років вдалося зібрати необхідну суму для початкового внеску.

Купили квартиру в іпотеку, зробили ремонт. У чоловіка з’явилася окрема кімната для роботи, де він міг повністю присвятити себе фотографії. Наступним етапом їхнього сімейного життя мала стати поява дитини, але до цього не дійшло.

Весь цей час мати Романа не нагадувала про себе, тому її раптова поява в їхній квартирі застала зненацька Ганну.

– Ольго Степанівно, Роман не казав, що ви приїдете.

Свекруха невдоволено скривилася. – Загалом це квартира мого сина. Невже я маю питати дозвіл, щоб відвідати його?

Ганна спочатку розгубилася, а потім нерішуче промовила: – Квартиру ми купили разом. Тому моя вона так само, як і Романа, – голос її зміцнів, і вона рішуче закінчила.

– І було б добре, щоб мене теж повідомляли про ваші візити.

Ольга Степанівна хмикнула, потім не сказавши жодного слова, відсторонила невістку і пройшла до квартири. Вона зазирнула до однієї кімнати, потім до іншої. Оглянула ванну і вмостилася за кухонним столом. – Молодець, Роман. Зміг купити такі хороми, та ще й обставив так стильно та зі смаком.

Ганна зрозуміла, що з цією жінкою немає сенсу сперечатися. Ольга Степанівна наче не чула, що казала їй Ганна. – Роман буде хвилин через 20, – сказала вона і пішла до іншої кімнати. Свекруха залишилася на кухні . Через деякий час гримнули вхідні двері. Ольга Степанівна пішла, не попрощавшись.

Увечері Ганна розповіла чоловікові про візит його матері. Вона попросила його передати Ользі Степанівні, щоб вона попереджала про свої візити. Чоловіка її слова образили. – Це моя мама. І вона може приходити до мене додому, коли захоче.

– Не до тебе, а до нас, – уточнила Ганна. – До речі, й Ольга Степанівна теж говорила так, наче це тільки твоя квартира. Хіба ти купив квартиру без моєї участі?

– Та яка різниця? Ти що до слів чіпляєшся? Вечеря де?

Ганна здивувалася від такої реакції чоловіка. З того дня їхні стосунки зіпсувалися. Роман ходив невдоволений, ображений, він постійно сварився з дружиною. Якось Ганна приїхала до нього на роботу, але не застала його. Чоловік у цей момент був у матері, як з’ясувалося пізніше.

Тих почуттів, що були раніше, між ними більше не було. Ганна все частіше замислювалася про розлучення. Дітей вони не мають, вона ще молода, ще знайде своє щастя. Кілька днів вона збиралася з думками, підбирала потрібні слова, але все ніяк не могла наважитися піти від чоловіка.

Ольга Степанівна допомогла їй. Вона знову прийшла без попередження. І відчинила двері своїм ключем! Ганна в цей момент повинна була перебувати на роботі, але відчула себе неважливо і відпросилася раніше. Вона спала на дивані, коли почула, як хтось відчиняє двері.

Ольга Степанівна по-господарськи зайшла до квартири. Не знімаючи взуття, пройшла на кухню, зазирнула в холодильник і в каструлі на плиті. Ганна почула, як та невдоволено бурчить – що ще від такої дружини чекати, навіть нормальний обід приготувати не може.

Свекруха відчиняла дверцята шафок на кухні і бурмотіла: – І тут цілковитий безлад. Зрештою, Ганна не витримала. – Ольго Степанівно, що ви тут робите?

Свекруха схвильовано здригнулася, але відразу прийшла в себе. – А ти що тут робиш у робочий час?

Ганна навіть поперхнулася від такого нахабства. – Ви зараз серйозно? Ви знаходитесь у моїй квартирі, риєтеся в моїх речах і питаєте, що я роблю у себе вдома?

Свекруха підійшла до невістки впритул. – Я все Роману розповім, відкрию йому очі на те, як ти його обманюєш.

Ганна запереживала. Стільки неприязні було на обличчі цієї жінки. – Геть звідси, – з останніх сил вигукнула вона. Ольга Степанівна задоволено усміхнулася і пішла. Ганна  сиділа у темряві. У голові була лише одна думка – з мене вистачить.

Коли прийшов Роман, вона йому одразу заявила: – Романе, давай розлучимося. Так більше не може тривати.

Чоловік навіть не здивувався. – Я припускав, що так і буде. Мама мене попереджала.

Ганна уважно дивилася на чоловіка, але сил щось з’ясовувати в неї не було. – Квартиру я тобі не віддам, виплачу твою частину. На тому й розійдемося. Ти зараз без роботи, у матері цілими днями сидиш? – жінка замовкла, побачивши здивований погляд чоловіка. – Гроші тобі не завадять. Так буде чесно.

Як же здивувалася Ганна, коли чоловік погодився…

– Добре, – сказав він. – Але я з’їду лише за тиждень. Мені потрібно вирішити ще деякі питання.

– Допустимо, – не зовсім зрозуміла чоловіка Ганна. – Але жити з тобою в одній квартирі я більше не хочу, поки поїду до подруги. Через 7 днів, щоб ні тебе, ні твоїх речей тут не було.

Роман кивнув головою. Ганна поїхала до Каті. Тиждень пролетів миттєво. Ганна зуміла прийти в себе і відпустити ситуацію. Рівно через сім днів вона повернулася до своєї квартири і застигла на порозі. Квартира була спустошена!

Роман прихопив із собою навіть постільну білизну! Ні меблів, ні техніки, ні посуду не було. У вітальні навіть люстра була знята і шпалери. Ганна без сил опустилася на підлогу і заплакала. У цей момент брязнув телефон, надійшло повідомлення від чоловіка.

– Ганно, пробач, якщо образив. Я поїхав до іншого міста до своєї нової музи. Речі свої не встиг забрати, попросив маму.

І тут Ганна розсміялася. Ай та Ольга Степанівна! Що ж вона унітаз із собою не прихопила? Потім вона заспокоїлася. Може, так і краще, нема про що тепер шкодувати. Зроблю ремонт, куплю меблі. А вартість відніму з частки чоловіка. Якось не подумала про це свекруха!

КІНЕЦЬ.