Ганна Яківна розгублено стояла біля прилавків вуличної торгівлі і не знала з чого почати. У її руках була картонна коробка, легкий складний стільчик і невелика сумка з овочами, фруктами та ягодами. Рік на врожай якось не видався, все росло погано, але є якісь огірочки, яблучка, малина, щось можна продати.

– Вибачте, будь ласка, а ви не підкажете, куди можна поставити мою коробку і поторгувати тут трохи? – Невпевнено запитала Ганна Яківна у жінки, у якої лоток був повний яскравих овочів і фруктів.

– Що, вперше на торгівлі? Став сюди, поряд! – запропонувала жінка. – Знайомі будемо, я Тетяна.

– Я Ганна, – відповіла Ганна Яківна, поставила коробку і почала витягувати свої скромні товари.

– Щось якісь у тебе жалюгідні яблучка! – усміхнулася Тетяна. – І в огірків бік жовтий. Убога буде виручка. Став поки яблука по двадцять, огірки по десять, а там торгуватимуться, скидай ціну.

Пішов народ, у Тетяни пішла жвава торгівля, причому вона це робила вміло – зазивала людей, і з жартами та примовками швидко продавала свій товар. До Ганни Яківни майже ніхто не підходив. Зрідка люди, що проходять, цікавилися ціною, але швидше «для галочки», мимохідь, Ганна Яківна не встигала навіть скинути ціну.

Так минуло кілька годин марного сидіння. Тетяна більше не звертала жодної уваги на свою нову знайому, у неї був справжній аврал у роботі, і водночас вона спілкувалася з іншими торговками про погоду, політику та врожай цього року. Ганна Яківна почувала себе ніяково в цьому середовищі, наче біла ворона в чорній зграї.

Ганна Яківна помітила, що на неї часто дивиться якась дівчина, яка гуляє вздовж рядів за руку з дитиною. Дівчина підійшла, спитала ціну на кожен товар, поцікавилася сортом яблук. Ганна Яківна все пояснила і стала сама збивати ціну.

– Вибачте, будь ласка, – сказала дівчина. – Ви ж тут ще ніколи не продавали, я всіх торговців знаю, а вас не бачила, та й торгувати ви не вмієте. Вас якась потреба змусила?

Ганна Яківна зніяковіло опустила очі і відповіла:

– Так, ось будинок треба трохи підремонтувати. Ми з чоловіком зараз свої пенсії відкладаємо на ремонт та на дрова на зиму. Хата покосилася, прийшли шабашники, такий кошторис викотили! Я чоловікові не сказала навіть скільки, от торгую, а він навіть не знає, що я на ринку, інакше б насварив мене. Я зібралася сюди, доки він спав.

– А що ж чоловік сам не може десь підробити, якось вам допомогти? – Запитала дівчина.

– Та що ви! – замахала руками Ганна Яківна. – Він у мене колясочник, давно з ним сталася ця біда. Навчився робити з дерева іграшки, але кому вони зараз потрібні? Ніхто не купує, виставляли на продаж в інтернеті – не беруть.

– А діти у вас є?

– Була, донька, – Ганна Яківна опустила очі. Їй не хотілося розповідати цю погану історію, в якій не стало її доньки з нареченим за три дні до весілля.

– Але ж ви зовсім не вмієте торгувати, це прямо не ваше! – Дівчина уважно подивилася на суху інтелігентну стареньку з ідеальною поставою.

– Так, ви маєте рацію, я колишня танцівниця, викладач хореографії, мені незрозумілі всі нюанси торгівлі, але як треба навчитися на сьомому десятку, то буду пробувати. Пенсія невелика.

– Давайте я вам дам 500 гривень просто так, що ж ви тут сидите цілий день, – запропонувала дівчина. – Хоч якісь гроші у скарбничку.

Вона простягла Ганні Яківні купюру. Бабуся хотіла взяти, але тут же відсмикнула руку.

– О ні! Я так не можу. А знаєте що, купіть у мене щось! Продукти, звичайно, непоказні, але яблучка можна на компот, огірки в салат, якщо шкірку зрізати.

– А давайте все одразу, – сказала дівчина.

Порахували все, виявилося, що всього товару на 370 гривень, дівчина відмовилася від здачі.

– Скажіть, а ви ще тут торгуватимете? Я іноді буду приходити і купувати, мене Настя звуть.

– Буду! Напевно, чоловікові доведеться зізнатися, що я торгую, ой сварити буде! Він мене шкодує. А я Ганна Яківна.

Наступного дня відбувалися якісь чудеса. Підходили люди, переважно молоді жінки та скупили весь товар Анни Яківни до обіду. Так само було і в наступні дні та тижні, вона навіть ціну не встигала зменшити – брали все! Поруч торговці, що стояли, нічого не розуміли, і вже невдоволено косилися на конкурентку: чому це її непривабливий товар користується таким попитом? Покупки іноді цікавилися – хто вона, в якому селі живе, чи довго торгуватиме. Вона відповідала на всі запитання.

Настя з’явилася приблизно через місяць. Сказала, що нездужала, спитала – чи добре йшла торгівля. Потім, трохи помовчавши, вона сказала:

– Ось що, Ганно Яківно, ви завтра не приходьте торгувати, будь ласка. Ви мені будете вдома потрібні. Можете вранці бути вдома?

– Звичайно! Але ж я не сказала, де я живу! – Здивувалася бабуся.

– Я знаю, тільки назвіть мені точну адресу, будь ласка! Це важливо.

Усю ніч Ганна Яківна не могла заплющити очей. Що це за підозріла Настя? І навіщо вона сказала їй адресу. Всюди зараз нехороші люди, Настя приїде і відбере в неї гроші, які Ганна Яківна накопичила на ремонт та дрова. Треба тримати телефон напоготові, щоби пол1цію викликати.

Вранці до будинку під’їхав мікроавтобус, звідти вискочили молоді люди та дівчата, в деяких вона впізнала своїх покупців. Як це так? Серед них була Настя.

– Настя, я нічого не зрозумію, а що тут відбувається? – здивовано спитала Ганна Яківна.

– Вам потрібен був ремонт будинку? Ось допомога і приїхала!

– Настя, але людей так багато! До мене троє шабашників приходили і то високу ціну поставили на трьох, чи я зможу розплатитися з таким натовпом?

– Вам нічого платити не треба. Ви потребуєте – ми допомагаємо.

– Ой, як же так? Прям усім допомагаєте?

– Далеко не всім. Ми маємо спільноту в інтернеті, типу волонтерської та свій благодійний фонд. Спочатку ми помилялися в людях, які «потребують» – вони ні чого не потребували, але хотіли на халяву все отримати, іноді грубили і нахабніли. Потім почали до всіх придивлятися. Ось і до вас придивлялися місяць, скуповуючи все поспіль, щоб ви ще й гроші заробили.

– Ах ось воно що! – засміялася Ганна Яківна. – Ну, все з вами зрозуміло!

– Ну, хороми ми вам не обіцяємо, а ось зміцнити та освіжити будинок можемо. Буде тепло та світло, дровами трохи допоможемо. У нас тут усі, хто потрібний. Олег – наш бригадир, все знає у будівництві. Оленка – наш відомий блогер, головний експерт з рукоділля. Адже ваш чоловік займається різьбленням по дереву? Вона допоможе вам все продати!

Тут же все закрутилося. Ганна Яківна пекла пироги з капусти і шарлотку для молоді, а її чоловік, витираючи скупі чоловічі сльози рукавом, спілкувався з Оленкою, та швидко розпродала його дерев’яні іграшки і обіцяла й далі співпрацювати з ним. Нарешті, його роботи принесли реальний дохід. Через тиждень всі роботи було закінчено. Ганні Яківні навіть стало сумно, вона заплакала.

– Ну що ви, люба моя! – Настя її обняла. – Не сумуйте, будемо по інтернету спілкуватися, ноутбук у вас є. Вступайте в нашу спільноту, можливо комусь знадобиться ваша допомога, бабусею станете для якоїсь дитини, у якої мама самотня. Та й взагалі, ваш чоловік тепер при справі, причому прибутковій. Але тільки не торгуйте більше овочами, торгівля – це не ваша справа!