Ганна прокинулась рано і з хорошим настроєм пішла на роботу. Повернулась вона ввечері з важкими пакетами продуктів. А що? Вона ж хотіла своєму Петрику пиріжечків смачних посмажити! Ганна зайшла в коридор і застигла від здивування. В квартирі було якось порожньо й тихо. Вона швидко роззулася і відкрила двері в кімнату. Ганна глянула туди і не повірила своїм очам

 

Осінь знову осінь, ще одна осінь її самотності. Тоді була така ж осінь, коли Ганна, дуже заслабла.

Видужувала довго, але все обійшлося, тільки на все життя залишилася неприємні спогади.

Допомогли батьки і син Миколка, частинка її коханого чоловіка.

Багато років приходить Ганна на стару лавку в парку, навіть розмовляє з нею, як зі свідком усього її життя та першого побачення з Петром. Вона за будь-якої погоди приходить сюди.

Їй вже сорок з лишком років. З кожним роком дорога до лавки Ганні здається довшою, частіше зупиняється перепочити. Відпочине і піде далі до лавки…

Сьогодні знову йшов дрібний дощ, Ганна, не зважаючи на все сіла на мокру лавку, гілки дерева погано прикривали її від дощу.

Але Ганна вже поринула у сумні спогади…

…Минуло багато років, а серце відпускати не хоче, все тягне в той далекий час, коли щасливішої за Ганну не було нікого в цілому світі!

Їй здається, що Петра вона любила прямо з дитсадка, їй так здається. Він кохання всього її життя, вона переживала, мріяла, у школі кидала на нього погляди, плакала ночами. Варто їй заплющити очі, як його образ постає перед очима, або як відображення в дзеркалі з’являється в темряві. А Петрик ніколи не звертав на неї уваги, навіть жодного разу не посміхнувся їй.

З іншими дівчатами у класі він жартував, загравав, а вона осторонь, вона йому була байдужа…

Ганна вчилася добре, була найкращою ученицею в класі. Найкращою, але не для нього. Йому байдуже було, хто і як навчається, тим більше Ганна.

Якось у старших класах вона почула на перерві, як Петро освідчується в коханні Каті, обіцяючи після армії одружитися з нею, аби вона дочекалася його.

Але Катруся сміялася, і чекати зовсім не обіцяла, а просто сказала:

-Ну, Петрику, не знаю, не знаю… Навколо стільки хлопців симпатичних, а я повинна сидіти вдома і чекати на тебе? А-ха-ха, – і пішла від нього.

Ганна бачила, що Петру стало прикро, почервонілий, він різко розвернувся і пішов. Їй дуже хотілося підійти до нього і заспокоїти:

-Петрику, не хвилюйся, я на тебе чекатиму. Я обов’язково дочекаюся.

Але цього не сталося, Ганна перша не могла підійти до нього. На випускний вечір раптом Петро вперше звернув увагу на неї. Ганна була в красивій кремовій сукні з широким поясом і таких же світлих туфельках на каблучці. Вона виглядала ніжно та романтично, Петро навіть зупинився і довго дивився на неї.

-Ого, Ганна, як це я раніше тебе не помічав? Яка ти ніжна і гарна. Ні ти не Ганна, ти Ганнуся, схожа на королеву.

Ганна була щаслива, щоки почервоніли, вони танцювали, він тримав її за руку. Коли прийшов на побачення, довго говорив про те, як він не міг помітити її раніше серед усіх.

-Ганно, я не бачив нічого, і не бачив золота серед піску. Я любитиму тебе вічно, ти тільки вір.

Ганна танула від його слів, вона вірила йому, як собі, і теж зізналася, що давно його любить. Кохання її сильне і вічне.

-Петрику, ти не хвилюйся, я тебе обов’язково дочекаюся, я вчитимусь і чекатиму на тебе. Ти пам’ятай, що без тебе цей світ мені не цікавий, без тебе порожньо…

…І справді вони були щасливі. Ганна дочекалася його, вони побралися. Дарували одне одному любов і ніжність, світанки та співи птахів. Дев’ять років щастя втрьох, Петро, Ганна та їх синочок Миколка. Здавалося, що їхнє щастя ніколи не закінчиться, що воно не має часу, воно вічне.

Але доля внесла свої корективи. Колишня однокласниця Катя повернулася до міста після розлучення із чоловіком. Повернулась до батьківського дому. Не минуло й тижня, як вона на очах у всіх почала зустрічати Петра по дорозі з роботи. Обіймала і казала, що любила і любить тільки його одного. Петро опирався, як міг:

-Катя, я люблю свою дружину і сина, і не збираюся через тебе втрачати сім’ю. Іди і не турбуй мене.

Але Каті треба було знати, якщо вона вже вчепилася, то не відступить. Як відомо, «вода камінь точить». І невдовзі він вже не міг від неї позбутися.

І одного разу не прийшов ночувати додому. Ганна знала, що Катя не дає проходу її чоловікові, але сподівалася на нього, вірила йому.

Вона бігала весь вечір і всю ніч по квартирі, не могла заснути, вона знала, що Петро з нею, з Катькою. Вона це відчувала прямо кожною своєю клітиною. Бігти до суперниці їй не дозволила гордість.

Вранці Ганна з хорошим настроєм пішла на роботу. Повернулась вона увечері з важкими пакетами продуктів. А що? Вона хотіла своєму Петрику пиріжечків смачних посмажити.

Ганна зайшла в коридор і застигла. В квартирі було якось порожньо й тихо!

Вона швидко роззулася і відкрила двері в кімнату.

Ганна глянула туди і не повірила своїм очам.

Шафи були пусті, все розкидане… Петро тишком-нишком зібрав свої деякі речі і втік, переживаючи зустріти дружину…

Більше вона його не бачила…

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩