На картку прийшла зарплата. Ганна йшла додому в хорошому настрої.

– Зазвичай менше виходить, а цього місяця, разом з авансом, більше вийшло, – думала вона. – Це начальник премію виписав. Так я наприкінці місяця два дні по дві зміни відпрацювала…

Вона мимоволі подивилася на свої руки.

– У всіх жінок манікюр на пальцях, а в мене он які… – похитала головою Ганна. – Все життя на заводі пропрацюю. Що поробиш? Доньку піднімати треба. Вона ж перший курс тільки інституту закінчила. Іншою доріжкою у житті піде. Буде у відділі працювати. Заміж вийде… А я все життя без чоловіка прожила. То хай хоч дочка щаслива буде!

Купивши в магазині продукти, вона повернулась додому. Дочка щось готувала на кухні.

– Нам сьогодні гроші на картку перевели! – радісно сказала Ганна.

– Добре, – буркнула дочка у відповідь.

– Василино, ти чого така сумна?! – ахнула мати.

– Нічого, – сказала та. – Сідай їсти!

– На, наріж шинку і сир, – Ганна почала витягувати продукти з пакетів.

Вони сіли за стіл і мати знову запитала:

– Так, чого ти така похмура, Василино? Давай кажи!

– Ох, мамо… – зітхнула донька. – Вчора Максим знайомив мене зі своїми батьками… А там у них таке…

– Максим, це хто? І що там у них таке?! – Ганна не розуміла, що відбувається.

– Ти його не знаєш, – дочка посміхнулася і пишаючись нагадала: – Він якось днями мене машиною додому привозив!

– У нього своя машина?

– Так, у нього своя машина, своя квартира, багаті батьки!

– Ти вже доню, таких не вибирай! Не рівня він тобі…

– А я хочу саме такого! – сказала дочка. – Хочу жити добре, а не від твоєї зарплати до зарплати…

– Василино, ти що?! – ахнула Ганна. – Тобі чогось не вистачає?! Вдягаєшся красиво, телефон є…

– Гарно одягаються усі, й телефони у всіх є.

– Ну, і що там за знайомством з його батьками? Що там сталося? – Ганна постаралася перевести розмову.

– Що-що?! Вони всі такі… – сказала дочка. – Батько – такий діловитий, солідний чоловік. Мати – розкішна пані, вся доглянута, з дорогим манікюром…

– І про що ви говорили?

– Запитали – хто в мене батьки, – дочка стиснула губи. – Я аж почервоніла з сорому. Що я могла сказати? Батька нема, а мати на заводі, на верстаті працює…

– Доню, не всі живуть у котеджах та їздять на дорогих машинах. Хтось має і на верстатах працювати.

– Нехай хтось і працює, а я жити хочу! – дочка витерла сльози й побігла у свою кімнату.

…Ганна довго сиділа за столом, низько опустивши голову. Прикро! Адже все, що могла, що в її силах, робила для доньки…

…Наступного дня дочка прийшла ввечері весела, з якоюсь загадковою усмішкою на обличчі:

– Мамо, завтра субота. Я запросила Максима до нас у гості.

– Ой! – взялася за щоки Ганна і одразу запитала: – О котрій він прийде?

– Увечері.

– Треба продуктів купити! Зранку приготувати щось смачне…

– Приготую я все сама. Мамо, ти себе в порядок приведи!

– В сенсі? – не зрозуміла мати.

– Зачіска, макіяж.

– А що не так? – Ганна глянула на себе в дзеркало. – Хіба я вже стара?

– Мамо, до чого тут твій вік? Ти маєш гарно виглядати.

– Ну, сходжу я до перукарні! – на обличчі матері з’явилася посмішка. – А макіяж…

– Гаразд, макіяж, я сама тобі зроблю, – Василина взяла маму за руки. – Але руки… Мамо їх треба впорядкувати і манікюр зробити.

– Дочко, який манікюр? Я на верстатах працюю.

– Які у тебе нігті, і руки брудні…

– Це пилюка вʼїлася, – Ганна подивилася на свої руки, наче вперше їх побачила. – Гаразд спробую їх відмити…

– Відмивай! Я зараз подзвоню, домовлюсь. Завтра вранці зроблять тобі зачіску та манікюр.

– Домовляйся! – рішуче промовила Ганна.

– Мамо, ми завтра зробимо з тебе красуню.

– Піду поки що по продукти…

…Вийшла Ганна з під’їзду, а в голову цікаві думки полізли:

– То дочка мене старою, чи що вважає? Мені всього сорок один рік…

Тут назустріч вийшов сусід. Байдуже кивнув головою і пройшов повз.

– Федько і то на мене не звертає уваги. Йому вже незабаром п’ятдесят. Колись він був красенем. Зараз у людини ні дружини, ні дітей, – важко зітхнула Ганна. – І навіть він на мене не дивиться…

Вона купила продуктів. Щойно жінка повернулася у квартиру, дочка одразу повідомила:

– Мамо, збирайся! Я домовилася про манікюр. Тебе, – вона подивилася на годинник. – Через пів години чекають.

– Як же ж так… Я…

– Все збирайся! Разом з тобою піду, – взяла Василина з рук матері пакунки. – Поки що продукти розкладу…

…Цілий день Ганна переживала. Ще б пак, адже зараз прийде, можливо, майбутній зять.

І ось вони прийшли.

– Здрастуйте, Ганно Степанівно! – сказав хлопець по-простому і одразу представився. – Мене Максим звуть.

– Дуже приємно, – щиро промовила жінка, подумки оцінюючи друга дочки. – Хороший хлопець, не зарозумілий і не такий вже й красень. Мені здавалося, моя Василина, тільки на високих красенів звертає увагу.

– Максиме, проходь! – відволік її від роздумів голос дочки.

Вони сиділи за столом і розмовляли. Максим розповідав про їх із батьком бізнесу. Як він сам заробив на однокімнатну квартиру та машину. Ганна все частіше і частіше ловила себе на думці, що саме про такого зятя вона й мріяла, а ще вона не уявляла свою Василину поруч із цим хлопцем:

– У доньки одна мрія, як отримати все й одразу. Їй цей Максим і сподобався лише тому, що в нього квартира і машина. Напевно, бачить своє подальше життя поруч із ним у величезному гарному будинку, у розкоші.

А ще в неї було таке почуття, що хлопець про все це здогадується. Навіть не здогадується, а добре знає, і вирішила підтвердити свої припущення, але не безпосередньо, щоб не образити його.

– Максиме, а які у тебе плани на майбутнє?

– Працюватиму у батька. Хочу і вашій дочці знайти роботу до душі. Знаю, що вона навчається в інституті. Та я й сам навчаюсь на заочному відділенні.

– Максиме, а тобі скільки років?

– Двадцять три. Рік відслужив. Зараз на третьому курсі в інституті. Працюю на підприємстві батька, він платить мені добре. Жити можна.

Ганна не могла зрозуміти, не могла повірити, що її дочка ставиться до слів цього хлопця, як само собою зрозуміле.

Ні, те, що хлопець говорив – це чудово. Просто Ганна не могла повірити, що у його планах знайдеться місце Василині.

– Мій тато починав майже з нуля, – продовжив розповідати Максим. – Він вчився заочно і працював на заводі.

– Ким? – не повірила Ганна.

– На верстаті сведлив.

– Я теж працюю на такому! – з якоюсь гордістю сказала жінка, але тут же ж натрапила на невдоволений погляд доньки.

– У тата невеликий заводик, – продовжив хлопець. – Виготовляємо вироби з металу. Я теж встиг попрацювати на всіх верстатах. Батько каже, що я його спадкоємець і мушу розбиратися у всьому з самого низу. Ваша дочка теж працюватиме у нас…

…Ганна слухала його і не вірила його словам. Вона чомусь була впевнена, що її дочка та поняття – працювати на заводі – не сумісні.

Але чомусь Максим говорив про це з такою впевненістю…

…Коли дочка зі своїм другом пішли, Ганна почала прибирати зі столу, але ця розмова не давала їй спокою.

– У мене таке відчуття, що до сьогодні Максим і моя Василина не розмовляли один з одним, – подумала Ганна. – Він все говорить, ніби це питання вирішене. А моя дочка мені про це навіть не сказала…

Так до самого вечора Ганна й думала про це, а дочка наче спеціально не поспішала додому.

Зрештою, її Василина повернулася.

– Сідай їсти! – сказала мати якомога спокійніше.

Та сіла, задумливо втупившись у тарілку, схоже, такі ж думки непокоїли і її…

– Мамо, тобі сподобався Максим? – першою запитала Василина.

– Дуже! – і тут же ж Ганна поставила зустрічне запитання. – А тобі?

– Не знаю, – чесно зізналася дочка.

– А що не подобається? – усміхнулася мати.

– Якщо ми колись одружимося, все буде добре, але головою сім’ї буде він. На його думку, це питання навіть не має обговорюватися.

– У тебе щодо цього інша думка?

– Не знаю, – знову сказала дочка.

– Мабуть, я така ж у молодості була, – з ностальгією в голосі промовила Ганна. – А зараз, хто б запропонував, щось подібне…

– Мамо, у мене почалися канікули. Я чесно десять місяців відівчилася в інституті, а він пропонує мені два місяці попрацювати в бухгалтерії на його заводі. Що я не маю права відпочити?

– То він пропонує тобі працювати ці два місяці безкоштовно?

– Чому безкоштовно? – дочка знизала плечима. – Зарплату хорошу обіцяє. Але мамо, я інше хочу…

– Ти хочеш усе життя просидіти на його харчах? – Ганні хотілося, щоб дочка зрозуміла, що мрії та реальність – це різні поняття.

– Ну чому ти так думаєш?!

– Василино, тоді дай відповідь мені на просте запитання – навіщо ти йому потрібна?

– Я гарна! – гордо сказала дочка.

– Та таких гарних довкола повно!

– Я люблю його.

– Ти любиш його гроші.

– Ні, його!

– А навіщо ти Максиму? – знову запитала мати. – Йому потрібна дружина, а не коханка.

– Мамо, якісь у тебе поняття старомодні.

…Цієї ночі мати і дочка довго не могли заснути.

Дочка думала про слова матері:

– Адже, справді, я хочу все й одразу. Максим це чудово розуміє і не поспішає мені робити пропозицію. Може ж зовсім і не зробити. Навіщо він познайомив мене зі своїми батьками, познайомився з моєю мамою?

Мама багато в чому має рацію. Максим людина, яка ніколи не втрачає голови і завжди досягає того, чого хоче. А чого він хоче? Мама правильно сказала – дружину. Тому й намагається мене перевиховати… Переробити…

Цілу ніч лізли в голову подібні думки, змушуючи переосмислити своє життя.

Довго не могла заснути й Ганна. Просто, перед сном вона глянула в дзеркало і… В першу мить не впізнала себе. Подивилася більш уважно:

– А я ж цілком красива жінка. І мені лише сорок один. То чому я забула себе, як жінку? Дочка не сьогодні-завтра вийде заміж. А я? Залишуся одна?

…Зранку дочка пішла до свого друга. Пішла задумлива і рішуча. Ганна не поспішаючи навела порядок у квартирі і почала збиратися в магазин.

Вона підійшла до дзеркала і тут її погляд зупинився на косметиці дочки. Косметикою вона, якщо і користувалася, то дуже рідко, тільки на свята.

Але ж сьогодні неділя, і вона згадала вчорашній майстер-клас своєї доньки. Рука мимоволі потяглася до косметичка…

…Ганна вийшла з під’їзду і побачила Федора, він повернув голову, щоб, як завжди кивнути і пройти повз, але раптом остовпів.

З хвилину чоловік просто дивився на неї, потім спитав:

– Ганнусю, це ти?

– Можна подумати, за сорок років ти вперше мене побачив? – засміялася жінка.

– Ти така гарна!

– Дякую!

– Ходімо я тебе до магазину проведу, – рішуче сказав Федір.

– Ну ходімо! – усміхнулася Ганна у відповідь.

…Повернулась Ганна додому ввечері, дочки ще не було, та й уперше за останні роки думи були не про неї:

– А Федько ж непоганий чоловік. Постарів, звичайно, але все такий же ж юнацький запал. Не встигли з ним у магазин сходити, як він запросив погуляти. Навіть смішно! Наче нам не за сорок, а тільки по двадцять. І гроші в нього є. У ресторані посиділи. Я там ніколи не була…

Ганна почала готувати вечерю, але все думала про свого сусіда:

– Запитала, чим займається, то каже, що бізнес, – на обличчі з’явилася посмішка…

Повернулась дочка. Задумлива. Глянула в обличчя матері:

– Мамо, ти чого така сяюча?

– Поки сама не знаю, – відповіла та, не перестаючи посміхатися, і одразу спитала, щоб перевести розмову: – А ти чого така завантажена?

– Я із завтрашнього дня йду працювати до Максима на завод.

– Молодець, доню! Коли сама гроші заробляєш і почуваєшся впевненіше. І Максим до тебе буде зовсім по-іншому ставитись, а він хлопець хороший.

– Я знаю.

– Ось і тримайся за нього.

– Мамо, я тобі дякую! Відкрила ти мені трохи очі на життя…

Василина знову уважно подивилася на матір і несподівано запитала:

– Мамо, ти що закохалася?

Дзвінко опинився на підлозі кухоль. Якусь мить Ганна стояла з відкритим ротом, потім, зробивши обличчя байдужим, запитала:

– З чого це ти спитала?

– Бачу загадкову усмішку на губах та сліди моєї косметики на обличчі, – і стримуючи радісний сміх, додала: – І взагалі, ти в мене дуже вродлива жінка!

– Тобі спасибі! Відкрила мені на це очі.

…Був жовтень. На Покрову зіграли весілля Максима та Василини – пишне й веселе!

А через три тижні Ганна вийшла заміж за Федора…

КІНЕЦЬ.