– Хочеш я тебе з кимось познайомлю? – запитала Ганну подруга Світлана. – Дивись тільки не закохайся.

– А що не можна? Він що, твій хлопець? – машинально запитала Ганна.

Насправді їй було просто байдуже все, що казала Світлана. У Ганни тепер зовсім інші проблеми зі здоров’ям їй не до хлопців.

Після курсу процедур сказали, що все нормально, але Ганна їм не вірить, переживає, що все може повернутись.

У дзеркало на себе їй дивитись не хотілося, вона дуже здала, а ще їй доводиться ходити в перуці, бо… Ну тому, що такі були процедури…

Вона погано виглядає, Світлані це не зрозуміти, вона весело базікає, що слава богу Ганна вже пережила це. Не розуміє, що це не життя – бути ТАКИМ!

– Ну що, тоді завтра йдемо в кафе, і я Євгена теж запрошу, так? Він класний хлопець, я без жодних задніх думок, ну просто для компанії.

– Давай, – мляво махнула рукою Ганна, і відразу забула про це, втомилася, додому пора.

Вдома вона вже місяць вечорами намагалася в’язати шарф у смужку. Говорять в’язання допомагає від поганих думок відключитися. І прийшовши додому Ганна знову тупо сіла біля телевізора, і почала в’язати.

Бабуся підійшла, їй спиці в руках поправила, зі словами:

– Іди недуга, геть нудьга, зникни до ранку! Ти, Ганно, петельки то нанизуй, лицьова – виворітна, знову лицьова – виворітна. І не думай ні про що, а як думки погані стануть тебе долати – ці слова і повторюй…

Ганна так і робила, але поки не відпускало, та й шарф плівся повільно. Який сенс тепер у всьому цьому?

Але наступного дня після обіду Світлана зателефонувала, і відразу:

– Ганно, ти не забула? Я за тобою скоро зайду, кафешка за рогом, давай швидко збирайся. І не відмовляйся, прогуляємося, побалакаємо, а там кава смачна і тістечка, – і Світлана швидко відключилася, видно щоб не дати Ганні можливості відмовитися.

Вечір був теплий, поки вони йшли, Світлана без перерви щось розповідала. Якийсь хлопець біля кафе раптом помахав їм рукою:

– Привіт!

– Привіт, а ось і Євген, а це Ганна, моя найкраща подруга, – представила їх Світлана один одному. – Ну що, кави?

Ганна пила каву і напіввуха веселу балаканину Світлани і Євгена.

Потім Світлані хтось подзвонив, вона чомусь здивувалася і пообіцявши зараз же приїхати, закінчила розмову і зі словами: – Як шкода, але мені терміново треба піти, – Світлана вибігла з кафе.

І Ганна залишилася віч-на-віч з цим хлопцем, навіть незручно. Вона перемішувала ложечкою кави у чашці, краще б вона нікуди не ходила. Вдома у неї є і кава, і улюблене фісташкове морозиво. І не треба ні з ким спілкуватись.

– Слухай, а давай з’їмо по морозиві, тут фісташкове дуже смачне. І я тебе додому проведу, а то я бачу без Світлани ти зовсім занудьгувала? – Раптом запропонував Євген.

Ганна здивовано погодилася – він мабуть вміє думки читати. Морозиво справді було дуже смачне, круглі кульки, як сніжки, навіть дитинство згадалося.

Тихо грала музика, а Євген їй раптом несподівано запропонував:

– Ідемо потанцюємо.

– Хіба тут можна? – Здивувалася Ганна.

– Ніде не написано, що тут не можна танцювати, – Євген весело посміхнувся, і Ганна подумала – і справді, чому ні?

Потім вони повільно йшли до її будинку, і Євген розповідав їй про якогось свого друга, який наважився стрибнути з парашутом, а в останній момент запереживав. Точніше вирішив, що безглуздо так ризикувати.

– А ти б стрибнула з парашутом? – Раптом запитав Євген.

Ганна задумалася, потім розсміялася. – Не знаю, може й так, хоча… ні, я б захвилювалася.

– А вигляд у тебе такий, наче ти нічого не боїшся. Хочеш тебе завтра на мотоциклі покатаю? – Євген смішно підняв брови.

– Завтра? – Ганна не чекала такої пропозиції. Вони вже дійшли до її оселі.

– Коротше, одягайся тепліше, шолом для тебе в мене є, завтра по тебе заїду, – і Євген помахав їй рукою.

На мотоциклі Ганні сподобалося, хоч було трохи лячно. Але вона вчепилася в Євгена, і весело вигукувала на поворотах.

Знімаючи шолом, Ганна зачепила ним свою перуку, Євген помітив, і весело спитав:

– А чого в перуці, ховаєшся від кого?

– Ні, – Ганна зняла перуку, волосся вже почало відростати, Євген провів рукою по її вихровій голові. – Ти така класна, не те, що інші, я завтра до тебе заїду?

Додому Ганна прийшла в повному сум’ятті. Машинально сіла до телевізора і почала шарф дов’язувати.

– В’яжи, в’яжи, як зв’яжеш – коханому подаруєш, – Ганна і не помітила, що бабуся стоїть у дверях і з усмішкою дивиться на онучку. Сама Ганна думала про Євгена, їй з ним було легко та добре.

Пізно ввечері Ганна вирішила подрузі зателефонувати:

– Світлано, ти мене навіщо з Євгеном познайомила? Та ще сказала – не закохайся в нього? Він твій хлопець?

– Та ні, ну ти що? Я вас спеціально познайомила, ти сумна ходиш, а Євген веселий, безтурботний хлопець. Він такий жартівник, думала він тебе розвеселить, ну а закохуватися в нього точно не варто, а що? – Здивувалася Світлана.

– Не варто? А чому?

– Ганно, а тобі навіщо? Ну, він якийсь не такий, як усі. Якийсь несерйозний, з ним просто весело у компанії, – пояснила Світлана.

– Ага, фантазер і жартівник, ну я зрозуміла, бувай, Світлана, – погодилася Ганна.

Вона вирішила – будь як буде! З Євгеном вони тепер зустрічалися майже щодня. А коли випав перший сніг, Ганна подарувала йому теплий шарф – дов’язала нарешті.

І з його розповідей Ганна зрозуміла, що несерйозним Женя був з іншими, коли у нього мама тяжко нездужала, все господарство на ньому було, зате тепер із мамою все добре.

А Євгену так легше було справлятися з труднощами – не показувати нікому, що йому важко.

Ганна була перша, хто його всерйоз сприйняв, а Євген, побачивши, як вона оживає поряд з ним і сам ніби знову відчув смак життя.

Світлана зробила здивовані очі, дізнавшись, що Ганна і Євген зустрічаються і збираються одружитися.

А сама подумала – як вона правильно розрахувала!

Спеціально їх познайомила, та ще й попередила Ганну, щоб вона не закохалася, адже Ганна любить все робити навпаки.

А Євген її бачив у тій клініці, куди маму свою возив і питав, що це за дівчина така сумна?

Іноді чужі проблеми допомагають подолати свою, жити далі та стати щасливим.

КІНЕЦЬ.