Ганна, перебираючи кореспонденцію, знайшла незвичайний лист. Відкривши його, вона прочитала: “Люба Ганно, ти, мабуть, здивована, отримавши цей лист від якоїсь незнайомки.

Але я думаю, що ми рідні сестри. Мене звуть Ліза.” Ганна підняла брови, дивлячись на папір.

“Що це?” – пробурмотіла вона. Подруга Ганни, Софія, яка була поруч, помітила її потрясіння. “Що трапилося?”

– Запитала вона. Ганна передала їй листа.

Софія прочитала і сказала: “Це жарт?” “Не знаю, але є фотографія,” – Ганна витягла фото з конверта. На ньому були двоє немовлят,

дуже схожі один на одного. Софія подивилася на Ганну: “Ти віриш в це?”

Ганна похитала головою. “Я не знаю, що думати. Мені ніколи не говорили про сестру.” Але все-таки Ганна вирішила дізнатися більше. У листі також був телефон Лізи, і вона вирішила зателефонувати. “Алло, Ліза?”

– Почала Ганна. “Ганна? Це ти?” – Голос був схвильованим. “Так, я прочитала твій лист,” – Ганна намагалася стримати емоції. Вони кілька годин обмінювалися своїми історіями.

Ліза розповіла, що її прийомні батьки розповіли їй про те, що вона має сестру, і вона вирішила знайти її. Через кілька днів вони зустрілися.

Обидві були здивовані від подібності одна з одною. “Мама ніколи мені не розповідала про тебе”, – сказала Ганна. “Мої прийомні батьки говорили, що тебе всиновила інша сім’я.

Вони хотіли, щоб я знала про це, коли виросту”, – відповіла Ліза. З того часу їхні стосунки почали розвиватися.

Було багато питань, на які вони шукали відповіді, але найголовніше – що вони знайшли один одного. Ганна і Ліза проводили разом все більше часу, ділячись спогадами та будуючи плани на майбутнє.

Хоча шлях до порозуміння і був не простим, але вони були раді, що доля подарувала їм шанс знову бути разом.

КІНЕЦЬ.