Ганна Миколаївна все хотіла до міста з’їздити у гості до онуків, бо вона бачила їх тільки на екрані телефону. Не любила старенька міський шум і метушню, але бажання побачити нарешті онуків переважило, і невдовзі Ганна Миколаївна приготувала гостинці для своїх міських та поїхала потягом.

На пероні її зустріли син із невісткою. Дівчина здалася милою, Ганна Миколаївна відчула гарне ставлення до себе і заспокоїлася. — Он там ми живемо, — сказав син, вказавши на балкон з квітами на 7-му поверсі.

«Як вони живуть так високо…» — подумала Ганна Миколаївна. Вдома син влаштував екскурсію, онуки забрали гостинці і розбіглися по кімнатах, а невістка тим часом набрала ванну з морською сіллю, щоб бабуся відпочила після важкої дороrи, а поки вона насолоджувалася теплою ванною, дівчина накривала на стіл.

Будинок був шикарним, стіл ломився від смаколиків, якими невістка наполегливо пригощала свекруху. Такої розкоші Ганна Миколаївна у житті не бачила. Наступного дня вона вийшла на прогулянку у дворі, де багато сусідів сина вигулювали своїх чотириногих друзів. Ганна Миколаївна навіть встигла познайомитися з однією бабусею із кумедним шпіцем.

Увечері син попросив матір вже лягти спати, а сам сказав, мовляв, у них ще й справи з дружиною залишилися. Ганні Миколаївні не спалося. Вона сіла на краєчок свого ліжка і почала думати.

Раптом вона почула, як невістка каже, що втомилася ходити за свекрухою навшпиньки, щоб вона нічого не чіпала, і готувати їй. Та спитала, коли свекруха нарешті повернеться до себе в село. Ганна Миколаївна раптом почала плакати.

На світанку вона поцілувала сплячих онуків, і вийшла тихенько за двері. По дорозі на вокзал жінка куnила за власний кошт гостинці для подруг, щоб вони не питали, як там її син прийняв. Вже за 4 години Ганна Миколаївна була вдома. — В гостях добре, вдома краще, — жартувала вона, коли подруги питали, чому вона так рано повернулася.

КІНЕЦЬ.