Рівно о шостій годині Ганна зайшла в квартиру.

-Доню, привіт! – з кухні визирнула мама.

– Як у тебе справи?

-Нормально, – буркнула Ганна.

Все було, як завжди – подруги ще залишилися гуляти, а вона пішла додому.

Ну чому вона має бути вдома рівно о шостій?! Ну чому? Звідки взялося це правило?

Ганна переодяглася і зайшла на кухню.

-Мамо, – почала вона здалеку.

– Зараз же ж літо? Літо!

-І що? – запитала мама.

-Я до того, що темніє пізно зараз.

-І що? – далі запитувала мама.

Ганна почала сердитись – ну невже її натяки незрозумілі?

-Можна ж і о сьомій додому повернуться, ні?

Ганна побачила, що мама посміхнулася.

-Ганнусю, у нас є правила і прихід о шостій – це одне з них. Ось вступиш в інститут наступного року, тоді й зможеш приходити пізніше.
Ганна зітхнула.

-Ну хоч так… – подумала вона.

Вона швидко поїла і пішла у свою кімнату, повторювати пройдене – аж надто вона хотіла залишитися нарешті без батьківського контролю.

Пролетіло літо, пройшли осінь і зима й настала весна.

Ганна нервувала. Бо ж незабаром випускні і треба набрати якомога більше балів і вступити в інститут! І тоді… Тоді вона заживе…

Того дня вона йшла через парк додому і сіла на лавочку.

Вона все думала: чи правильна вона обрала інститут, чи точно вона хоче працювати за цією спеціальністю. Може поки ще не пізно все змінити?

-Доброго дня красуне! – раптом почула вона чоловічий голос поруч.

Вона повернула голову в той бік, звідки пролунав голос і виявилося, що поряд з нею сидів молодий, дуже симпатичний чоловік і посміхався.

-Добрий! – відповіла Ганна. Вона дивилася на цього хлопця і він здавався їй знайомим. Але звідки вона могла його знати?

Мабуть, це питання було видно на обличчі Ганни, тому що юнак сказав:

-Я – Михайло. Ми з тобою живемо в одному будинку тільки в різних під’їздах. А ще, пам’ятаєш, ти у першому класі у дзвінок дзвонила? То це я тебе тоді ніс. Ну, що, згадала?

Ганна кивнула.

-Ну звісно! Як я могла забути! – подумала вона.

-Я тут звільнився рано і вирішив погуляти в парку. Дивлюся – ти сидиш. Ну, думаю, це доля!

-Чому доля? – здивовано запитала Ганна.

-Та просто не бачив тебе давно, але впізнав. І ось вирішив підійти.

Вони побалакали ще трохи, а потім Ганна поспішила додому, але вони домовилися зустрітися завтра на цьому місці і в цей же час.

Ганна тихенько зайшла в квартиру, але її мама, звичайно ж, почула. Вона вийшла в коридор і завела якусь абстрактну бесіду.

-Мамо, ну я ж тільки зайшла. Дай хоч переодягтися та руки помити! – благала Ганна.

Мама знизала плечима і знову пішла на кухню. А Ганна пішла у свою кімнату із задоволеною усмішкою на обличчі.

Михайлик сказав їй, що вона розквітла, що подобається йому вже давно і що він щасливий, що зустрів її тут, у парку.

Ганна відкрила шафу і задивилася у своє відображення в дзеркалі. Потім покрутилася перед ним, підморгнула сама собі і показала язика.

Ось так несподівано Ганна стала зустрічатися з вже дорослим молодим чоловіком…

Михайло дуже подобався Ганні. Він здавався розумним, розважливим, сказав, що батьки Ганни роблять все правильно, що їй потрібно обов’язково вступити в інститут і обов’язково добре вчитися.

Зустрічалися вони вдень. Просто гуляли містом, ходили в кіно, іноді заходили в кафе.

Михайло контролював навчання Ганни, і якщо їй що було незрозуміло, то пояснював.

Тому вона легко вступила в інститут. А наступного дня Михайло сказав:

-Ганнусю, знаєш що?

-Що?

-А виходь за мене заміж!

Ганна ахнула і почервоніла:

-Заміж? А як же ми будемо… Адже я в інституті вчитися буду.

-Та нічого, влаштуємо тебе на неповний робочий день. Вчитимешся і одразу стаж напрацьовуватимеш. Потім закінчиш інститут, і тебе на хорошу роботу візьмуть.

Ганна раптом зрозуміла, що її мрії справджуються.

Адже якщо вона вийде заміж за Михайла, то поїде від батьків. Крім того, його вона любить. Так що…

-Я згодна, – сказала Ганна.

-Ну тоді давай у суботу сходимо до твоїх батьків, а в неділю до моїх.

-До батьків? – знову ахнула Ганна.

-Ну так. Та не переживай ти, все буде добре, – підбадьорив її Михайло.

І справді, все було добре. Михайло сподобався батькам Ганни і вони були не проти їхнього шлюбу.

І тільки ввечері, мама зайшла в кімнату Ганни, заглянула допитливо в її очі і запитала:

-Дочко, а ти впевнена у своєму виборі? Ти ще така молода…

-Звичайно впевнена, – запевнила Ганна маму.

Ну от і все. Ганна з Михайлом розписалися. Весілля вони вирішили не гуляти, вірніше Ганна хотіла, але вирішила, що потрібно підтримувати всі рішення чоловіка, тому і погодилася просто на розпис.

Ганна розпочала навчання в інституті. Через деякий час Михайло влаштував її на роботу і начебто Ганна повинна була жити і радіти, але ні, вона сумувала.

Ну ось треба було в таке втрапити?! Вона сподівалася, що більше ніхто не контролюватиме її, але ні, тепер її контролювали батьки Михайла і сам Михайло.

Мало того, що вони контролювали, вони ще й давали поради.

Іноді Ганна сиділа і мріяла залишитись одна – адже в батьківському домі вона могла просто піти до своєї кімнати, а в будинку чоловіка завжди хтось, та був поруч із нею.

І тільки в інституті вона розслаблялася.

Інститут взагалі був, як окремий світ – безтурботний і радісний.

У неї з’явилися нові друзі, але Ганна так хотіла поринути в інститутські дискотеки, але не могла цього зробити – Михайло не дозволяв.

Вона із заздрістю слухала друзів, куди вони ходили напередодні і що робили і тільки зітхала.

-Нічого, – казав їй Володя. – Встигнеш ще погуляти.

Ганна тільки сумно посміхалася.

Рік йшов за роком. Один, другий, третій, четвертий…

Так Ганна і прожила до закінчення інституту. З одного боку, це була велика подія, а з іншого – надто дрібна. І все через те, що її шлюб із Михайлом ставав все нещасливішим…

Ганна ніяк не могла зрозуміти, чому раніше Михайло все влаштовувало, а тепер раптом не влаштовує!

-Та закохався він у когось. От і все. І йому треба зачепитися за щось, щоб оголосити тобі про розлучення, – заявила Ганні одна її подруга.

-Так ні, ти нісенітниці говориш, Софійко, – Ганна не могла повірити в слова подруги.

Софія знизала плечима:

-Ти дуже наївна, Ганно… Тільки і всього.

А потім сталося те що сталося…
Подруга мала рацію, у Михайла дійсно давно вже була інша і він вирішив розлучитися з Ганною.

Ганна сиділа на вечірці з уже колишніми однокурсниками і сумувала.

Скільки ж років вона прагнула цього і тепер їй нічого не треба. Вже більше року минуло з її розлучення з Михайлом, а вона все переживала.

У її голові ніяк не могло вкластися – вона ж робила все, щоб Михайло був задоволений, а він навіть не оцінив це.

І навіть зараз, коли він знову одружився і його мама іноді дзвонила їй і скаржилася на свою нову невістку, яка взагалі ні в що не ставила її сина, навіть зараз він не вибрав би Ганну.

-Агов, Ганнусю, та що ти сумуєш? – намагався підбадьорити її Володя. – Адже все, про що ти мріяла – збулося. Ти сидиш із нами.

-Ця вечірка якась сумна, – відповіла Ганна.

-Сумна? Та просто ти в ній не береш участі! Потрібно, щоб ти сама вечірку організовувала. Ось тоді тобі точно буде весело.

-Угу… Весело, – пробурчала Ганна.

-Ну ось коли в тебе день народження? – не вгавав Володя.
-Не скоро…

-Ну добре…, – Володя замислився. – Ну добре… А от на своєму весіллі тобі було б весело?

Це питання буквально вивело Ганну із її сумного стану. В її очах навіть блиснув інтерес.

-Ну можливо…, – Вона одразу згадала, що і весілля по суті в неї не було. А потім Ганна знову похнюпилася. – Та тільки виходити заміж мені нема за кого.

Ганна знову зітхнула.

-Як немає за кого? – сплеснув руками Володя. – А як же я? Та я ж ідеальний наречений!

Ганна кліпала очима і ніяк не могла зрозуміти жартує він, чи говорить серйозно.

-Ну так що? Давай розпишемося, відбудемо весілля, а потім розлучимося. Якщо хочеш, то прямо наступного дня. Як тобі мій план?

Ганна розсміялася.

-Ось бачиш, ти вже смієшся. Я вмію піднімати настрій і повертати до життя. Ну так що?

Володя зробив такі виразно-просять очі, що Ганна вирішила підтримати цей жарт:

-Домовилися. Я згодна.
-Ну і чудово. Отже завтра йдемо подавати заяву.

Звичайно ж, Ганна навіть і не думала подавати ніякої заяви з Володею. Але несподівано для неї він прийшов до неї, познайомився з батьками і оголосив, що вони вирішили побратися.

-Володю, а тобі не здається, що жарт затягнувся? – запитала Ганна.

-Жарт? Взагалі-то я серйозний, як ніколи, – відповів він.

Того вечора знову до Ганни підійшла мама і знову запитала:

-Ти впевнена у своєму виборі, доню?

Ганна знизала плечима і безтурботно відповіла:

-Ми просто одружимось і одразу розлучимося. Просто весілля ми з Михайлом не гуляли, от захотілося відчути себе справжньою нареченою… Це так заради жарту.

-Ну-ну, – сказала мама і пішла.

А потім і справді було весілля.

Чи розлучилися Ганна і Володя після нього? Та ні! Вони й досі разом і виховують двох діток…