До свого дня народження Олена ретельно підготувалася: зробила зачіску і макіяж, мріючи виглядати особливо красиво.

Вона передчувала, що Роман подарує їй щось важливе: побачила оксамитову коробочку в його сумці, коли забирала з неї контейнер з-під обіду.

І звичайно, вона не змогла не заглянути всередину.

Там лежало кільце. Та не просте, а з діамантом (це вона розглянула на бирці від кільця).

«Невже цей день настане сьогодні?» — від щастя молода жінка мало не розплакалася.

Адже їй було 30, і мама повторювала, що годинник цокає, а наречених на горизонті не було…

… Романа вона зустріла в парку. Він гуляв з собакою і сів на ту ж лавку, що й Олена.

Нові знайомі розговорилися, обмінялися телефонами, і Роман став виявляти знаки уваги до Олени.

Все було цілком непогано: він працював у сфері ІТ, зірок з неба не хапав, але на життя вистачало.

Єдине, що бентежило Олену — те, що він уже був одружений.

— Я розлучився рік тому. Ми прожили всього три місяці, — повідомив Роман.

— А чому розлучилися?

— Зрозуміли, що різні.

— А що тебе не влаштовувало в колишній дружині? — обережно запитала Олена.

— Ми з нею протилежності. Тому нам було важко ужитися. Я люблю поспати, вона — жайворонок. Я люблю фастфуд, вона — високу кухню. Я слухаю хіп-хоп, вона — класику і так далі. Втім, краще давай про тебе.

— Я сова. І теж за фастфуд, — розсміялася Олена.

— О, значить, ми з тобою підходимо одне одному.

— Ти закриваєш зубну пасту? — уточнила вона, сміючись.

— Так! Але є один нюанс, я розкидаю шкарпетки.

— Чудово! Я теж.

Парочка швидко зрозуміла, що вони ідеально підходять одне одному. Було вирішено з’їхатися.

— Переїжджай до мене, — сказала Олена, дізнавшись, що Рома живе з матір’ю.

— Ну якось не по-чоловічому…

— Нічого. Потім купимо спільне житло… — мріяла вона. — А спочатку так поживемо.

Роман не став довго думати, погодився.

Перша зустріч з майбутньою свекрухою пройшла цілком нормально.

— У вас гарна квартирка, Оленко. А ви не хочете її обміняти?

— Навіщо?

— Щоб було дві кімнати, нехай менших, але зате дві. Вам з Ромою буде краще, якщо у кожного буде свій куточок.

— Ми ніби не провинилися, навіщо нам сидіти по кутках?

— Ой, яка ви! — розсміялася Ганна Василівна.

— І правда, що сидіти по кутках?

Розмова була зам’ята. Олена квартиру продавати не планувала, їм було достатньо однокімнатної з просторою кухнею.

Саме на цій кухні жінка і накривала стіл на честь свого 31-го дня народження.

Готувати вона не любила, але постаралася для гостей. Мала прийти мати, свекруха і подруга. Наречений вже прийшов з роботи і приніс букет.

У призначений час гості розсілися за столом, і свекруха підняла келих.

— За нашу Оленку. Видно, що ти стараєшся, але поки що маєш мало досвіду.

Ось тобі подарунок: книга з домашнього господарства, — вона простягнула «фоліант», який, ймовірно, зберігався у неї в глибині шафи не один десяток років. — Дуже корисна.

Я сама з неї вчилася, як доглядати за чоловіком. Тут і про сорочки є, і про те, як правильно готувати салат Олів’є, і як правильно сервірувати стіл…

— Ой, велике спасибі. Я саме це і хотіла, — Олена зробила вигляд, що їй приємно отримати цей подарунок, і поклала його на стіл.

— Так ось, дорога, в Олів’є не треба класти малосольні огірки… — майбутня свекруха причепилася до салату і вирішила помусолити цю тему.

— Знаєте, я знайшла сотні рецептів і вибрала один. Начебто непогано вийшло, — виправдалася Олена.

— Так, все смачно, Оленко, — підтримала подруга.

— Ну я хіба кажу, що несмачно? Але можна було смачніше. Пам’ятаєш, Рома, який Олів’є Наталка готувала? Тоді на другий день вашого весілля…

Рома підняв брови. Спогади, пов’язані з колишньою дружиною, не найкраще, що потрібно ворушити в день народження майбутньої дружини.

— Там все було чемно, овочі нарізані охайно, «по лінійці». Я, звичайно, не звинувачую і не порівнюю, адже ти ж не професійний кухар, як Наталка.

— Так, вип’ємо за те, що наше нове завжди краще старого, — підняла келих мама Олени, згладжуючи незручність.

Того вечора тему колишніх дружин більше не піднімали. І ось, настав момент довгоочікуваного подарунка від Романа.

Рома із задоволеним виглядом поліз у кишеню… і вийняв звідти сертифікат у салон краси.

— О… — не стримала зітхання розчарування Олена.

Але тут же взяла себе в руки і стала чекати, що це ще не всі сюрпризи. Але не дочекалася.

Вечір добіг кінця, гості розійшлися, а пропозиції так і не надійшло.

У підсумку Олена так рознервувалася, що запитала прямо.

— Для кого це кільце, Романе?!

— Яке? — нахмурився той.

— У тебе є ще одна жінка?

— Що за нісенітниця? Ні, звичайно.

— Я бачила в твоїй сумці каблучку. У оксамитовій червоній коробці.

— А… — Рома стукнув себе по лобі. — Це…

— І для кого вона?

— Це мамі подарунок. Я купив заздалегідь, там зараз знижки… в магазині. Ну я і взяв. У неї ювілей через півтора місяця.

— Зрозуміло… — Олена страшенно засмутилася.

— А ти що… вирішила, що це тобі? — Роман підняв брови. — У мами ювілей, я як хороший син повинен подарувати хороший подарунок. Дорогий…

— Ну так, звичайно. Мені всього 31 рік. А не 50, — тихо сказала Олена і пішла в спальню.

Роман здогадався, в чому причина образи Олени. Тому, щоб не засмучувати її, сказав услід:

— Ми з тобою поїдемо в ювелірний і купимо тобі каблучку… Якщо треба.

— Правда?! — Олена немов не почула кінець фрази.

— Ну так…

— Тоді поїхали. Я хочу сьогодні.

Була вже дев’ята, за годину до закриття торгових центрів. Коли вони влетіли в магазин, була за чверть десята. Продавчиня і не сподівалася щось продати.

— Нам потрібна каблучка! — з ходу крикнула Олена.

Роман тицьнув пальцем в аналогічну, що брав для мами, тільки з фіанітом і набагато дешевше, але Олені було не до суперечок.

— Вам який розмір потрібен? — запитала продавчиня.

Роман втупився в Олену, а та простягнула безіменний палець.

— Сюди мені.

Так Рома зрозумів, що весілля не уникнути. Втім, він і сам думав, що стосунки рано чи пізно до цього прийдуть, тому не став знову засмучувати Олену.

І купив їй те кільце, яке якраз підійшло за розміром на її безіменний, а йому виявилося по кишені.

— Мамо, Ромка подарував мені каблучку! — того ж вечора вона порадувала матір.

Потім зателефонувала подрузі по відеозв’язку і похвалилася каблучкою.

Після порції привітань вона виклала в соцмережу фото каблучки, щоб від неї, нарешті, відстали на роботі.

Тепер Олена більше не була «засиділою» в дівках.

Їй цього було цілком достатньо. Вона навіть не насідала на Рому з питаннями «А коли весілля».

Вони продовжили жити разом, час від часу приймаючи в гостях свекруху і тещу.

Ганна Василівна, побачивши каблучку, похитала головою.

— Якщо ти хочеш стати хорошою дружиною, то повинна навчитися нормально готувати. Що у вас в холодильнику? Піца?

— Ми прийшли з роботи пізно, тому не було сил готувати, — виправдалася Олена.

— Ось у Наталі завжди був час на обід і вечерю.

— Наталка — кухар. Було б дивно…

— Проте у Роми були бездоганні сорочки, а це що? — свекруха тицьнула на вішалку.

— Це відпарювач, Ганно Василівно. Я відпарюю одяг після прання.

— Треба прасувати праскою!

— Добре, я обов’язково прислухаюся до вас. Іншим разом.

Ця відповідь образила Ганну Василівну. І вона виговорила синові:

— Купи своїй дамі праску. Інакше будеш, як безхатько ходити. Або можеш мені приносити білизну. Я випрасую по-людськи.

Рома без задньої думки віддав матері сорочки. Йому не хотілося купувати праску.

А Олена, дізнавшись, що чоловік потай віддав білизну матері, влаштувала скандал.

— Ти їй ще трусики свої віддай, нехай прополоще!

— А в чому проблема? Вона моя мати.

— Вона не повинна втручатися в наше життя!

— Тоді роби все сама.

— Я роблю, але її це не влаштовує! Вона звикла ставити мені в приклад твою Наталку!

— Наталка дійсно була непоганою господинею, у неї є чому повчитися.

— У такому випадку іди до Наталки! Я тебе не тримаю! — крикнула Олена, про що одразу ж пошкодувала.

Їй не хотілося через таку дурницю, як сорочки чоловіка, втрачати Ромку. А Роману зовсім не хотілося втрачати Олену.

Вона була для нього дуже зручним варіантом: квартира, яка-не-яка їжа, стабільна «подружня» послуга. Тому він одразу почав вибачатися.

— Оленко, вибач. Я думаю, що нам потрібно якнайшвидше одружитися. А з мамою я поговорю.

Вони помирилися. Все повернулося на свої місця.

Ганна Василівна приходила в гості нечасто. Але завжди знаходила до чого причепитися, і як порівняти Олену з колишньою невісткою. Мабуть, розмова Роми з нею не допомогла. І тоді у Олени з’явився план.

Вона знайшла в інтернеті Наталку і написала їй простий лист.

«Привіт. Хочу навчитися кільком крутим рецептам від тебе. Навчиш?»

«Привіт. Приходь до моєї кондитерської сьогодні. Поговоримо», — відповіла Наталка.

І Олена прийшла.

Вона не стала відразу розкривати карти, а Наталка зробила вигляд, що не впізнала в новій «подружці» нову наречену колишнього чоловіка.

— Я якраз запускаю свій кулінарний блог. Хочу вчити дівчаток готувати, — сказала Наталя. Будеш піддослідною.

Грошей не візьму, будемо знімати відеоконтент і публікувати в соцмережах. Це і буде платою. Твоя допомога і робота в блозі.

— Із задоволенням. Я згодна.

Наталка і Олена непогано порозумілися.

— Навіщо тобі кулінарія?

— Хочу довести свекрусі, що вмію дещо… Вона дістала, якщо чесно.

— Так? А чим?

— Порівнює мене… з… — Олена мало не випалила «з тобою», але вчасно схаменулася. — З колишньою дружиною нареченого.

— Ось як? Мене моя колишня свекруха теж порівнювала.

— З ким? — ахнула Олена.

— З ким тільки не порівнювала. І з колишньою дівчиною Ромки, яка завжди приходила з тортиком.

І з нею самою, тому що я неправильно запікаю рибу. І з сусідкою, яка ніколи не смажить на кокосовому маслі!

Ганна Василівна така. Ми через неї і розлучилися.

Олена зрозуміла, що її Наталя давно впізнала. Вони з Ромою викладали багато спільних фото. І Наталка вирішила не таїти того, що знає.

— А Рома говорив, що ви різні…

— Пробурмотіла Олена.

— Так. Але протилежності притягуються.

— Точно.

— Відштовхує їх зазвичай тільки те, що проти. Наприклад, свекруха.

Дами подивилися одна на одну.

— І що робити?

— Вибирати. Любиш його — терпи. Не любиш — йди від нього до весілля.

— Напевно, мені треба подумати.

— Сказала Олена.

Поки вона думала, Роман сказав, що Ганна Василівна хоче святкувати свій ювілей вдома.

— Ти допоможеш мамі накрити стіл? Я їй сказав, що ти ходиш на курси кулінарії, вона не повірила.

Олена не відповіла. Вона написала Наталі, і та підказала їй ідею.

Увечері Олена зателефонувала свекрусі і сказала, що візьме на себе приготування вечері до свята.

— Так? Ну, якщо зможеш все сама, то я не буду заперечувати. А то у мене щось руки зовсім сухі стали. І нігті ламкі. А ти молода, здорова.

Готуй, загалом. Я тобі надішлю список страв і кількість гостей. Святкувати будемо у вас, щоб не тягати їжу з дому в дім.

— Ага. — Олена кивнула.

Того самого дня вони з Наталею добре попрацювали.

— Ось, цей торт візьми в упаковці, а цей, скажи, що сама приготувала, — сказала Наталя, простягаючи два пакети.

— Дякую тобі. Ти чудова подруга.

Вони обійнялися.

Наталку, зрозуміло, ніхто не запросив. І все ж вона була на зв’язку. Олена спеціально зняла кілька фраз Ганни Василівни про те, як добре готувала колишня дружина Роми, на відміну від нинішньої.

Свекруха взагалі поводилася так, ніби Олена була їй поперек горла, звинувачуючи в усіх гріхах:

— Не звертай уваги, сестричко, це наша Олена хліба не навчилася різати. Ось Наталка була…

— Вона не тільки була, вона є і буде, — поправила Олена. — А хліб не я різала. Купила вже нарізаний.

— Гроші витрачати на дурниці! Чого не купила звичайний? Лінь різати?

— Так, Ганно Василівно, лінь.

— Бачиш, як розмовляє? Молода, нахабна як танк. Змія, а не дівчина! — свекруха говорила тихо, але Олена чула її і розуміла, що зробила все правильно.

За столом були родичі Ганни Василівни, 10 осіб. І кожен сказав про те, що стіл накритий добре і все смачно.

Але іменинниця шукала, до чого причепитися, і навіть витягла з якогось салату волосся!

— Ну і ну… Наталка такого б не допустила! — сказала вона.

— Ганна, а ти все минулу невістку згадуєш? — запитала сестра.

— Так, шкода, що розлучилися.

— Мамо! — Рома зрозумів, що розмова зайшла не туди. За столом запала тиша.

— Що мамо? Я кажу чесно. Олена, звичайно, непогана, але до Наталі їй як до Евересту. От якби вона готувала м’ясо, то воно було б м’яким, а не як підошва…

— Може, тоді скуштуєте торт? Я старалася… — Олена принесла коробку з «домашнім» тортом.

— Ну, давай. Подивимося… — Ганна Василівна відрізала шматок і скривилася. — Ти, мабуть, хочеш, щоб у мене цукор підскочив!

Куди стільки крему?! Ні, я це їсти не буду. Синку, там є покупний торт. Неси.

Рома слухняно приніс такий самий торт, тільки упакований у пластиковий контейнер. А Ганна Василівна, у запалі роздратування навіть не зрозуміла, що ріже такий самий торт.

— Ось це, я розумію. У міру солодкий. На, спробуй, — вона простягнула сестрі ложку. Але навіть сестра подивилася на Ганну Василівну здивовано.

— Торти один в один…

— Як це?! — спалахнула ювілярка.

— А так. Цей торт куплений у кондитерській Наталії, вашої колишньої невістки. І цей куплений там же.

І пекла обидва торти вона, — сказала Олена, дивлячись на свекруху.

Та остовпіла.

— Не вірите? Ось, наклейка на коробці. І на контейнері. Однакові. І так, курси з кулінарії я проходила у Наталі, щоб вас порадувати.

А вона, щоб вас порадувати, записала вам привітання, — Олена увімкнула телефон з відеозверненням до колишньої свекрухи від Наталі.

— Ганно Василівно, дорогенька! Як приємно чути про мене такі приємні слова, адже раніше від вас я чула тільки гидоти.

Ось тільки ви як були непослідовні, так і залишилися, адже якщо вам подобалася моя кулінарія, чому ви її не хвалили раніше? Може, принципи не давали?

Так ось, сьогодні стіл зібраний особисто мною. Тому лаяти Олену за несмачну їжу ви права не маєте. Вона тут нічого не готувала.

Отже, з днем народження. Бажаю вам поменше отрути. Від неї, кажуть, життя коротше стає. — Наташа підняла келих на відео і випила залпом. Після чого помахала рукою і відключилася.

Олена поплескала і зняла фартух. А свекруха зблідла.

— Там що, в торті, отрута?!

— Ні, ми з Наталею хоч і змії, але не настільки отруйні, — розсміялася Олена. — І ось вам ще один подарунок.

— Вона зняла каблучку і віддала нареченому.

— Це що, Олена?

— Мамі подаруй. Вона заслужила відразу два.

Рома стиснув зуби.

— То весілля не буде? — розгубилася свекруха.

Вона начебто вже налаштувалася на те, що буде перевиховувати нову дружину сина.

Їй дуже подобалося те, як реагувала Олена на її зауваження, поки та не почала давати відсіч.

— Ні. Весілля не буде. — сказала Олена і пішла.

Вона втратила нареченого, але зате у неї з’явилося нове хобі і нова подруга. Вони зняли спільний блог «Свекрусі не сподобається», і він потрапив у топ!

А Ганна Василівна так і залишилася з Ромою, син при мамі — ось що значить жіноче щастя.