– Вітю, ти уявляєш, Лєнка приїжджає! – радісно защебетала Галина, влітаючи в кімнату, де її чоловік звично залипав у планшет після роботи.

– Яка ще Лєнка? – буркнув Віктор, не відриваючи погляду від футбольного матчу.

– Ну, як яка? Однокласниця моя! Яка у Хмельницьку живе. Пам’ятаєш, я тобі розповідала? З Ігорем своїм їде Київ підкоряти!

Віктор тільки хмикнув. За двадцять років шлюбу він уже звик до того, що його благовірна вважає своїм обов’язком допомагати всім стражденним, особливо подругам молодості.

– І що з того? – спитав він, передчуваючи каверзу.

– Ну як що? Їм же десь треба пожити спочатку! Я запропонувала у нас зупинитися, поки не знайдуть роботу, та орендовану квартиру.

– Що?! – Віктор нарешті відірвався від планшета. – Галю, ти при своєму розумі? Які гості? У нас двокімнатна, де вони спатимуть?

– У нас диван розкладається? У вітальні їх покладемо! Подумаєш, потіснимося трохи. Натомість людям допоможемо!

– Яким людям? Я цю твою Лєнку в очі не бачив! І хахаля її теж!

– Не хахаль він, а цивільний чоловік! І взагалі, Вітю, я вже пообіцяла. Вони завтра приїжджають.

Віктор, аж чаєм похлинувся:
– Завтра? А мене спитати не треба було?

– А що тебе питати? – пирхнула Галина. – Ти ж у нас завжди проти всього. То не можна, це не можна… Зятю з донькою погостювати – не можна, тепер ось друзям допомогти – теж не можна!

– Тому що це МОЯ квартира! – Підвищив голос Віктор. – Дісталася мені, від моїх батьків!

– Ах, твоя! – сплеснула руками Галина. – А я, значить, так, проживала? Двадцять років подружнього життя – коту під хвіст?

Наступного дня Олена з Ігорем уже дзвонили у двері. Віктор, який демонстративно не брав участі у зустрічі гостей, чув зі спальні захоплені вигуки, та поцілунки у передпокої.

– Лєнка! Зовсім не змінилася!

– Галка, брешеш, звичайно! Але приємно…

– А це, значить, Ігор? Молодець, подруга, око – алмаз!

Віктор вийшов з кімнати лише за годину, коли гості вже розташувалися на кухні. Олена виявилася повненькою білявкою під п’ятдесят, з яскравим макіяжем, та дзвінким голосом.

А ось її “цивільний чоловік” здивував: хлопцеві було від сили тридцять п’ять, спортивна статура, модна стрижка, та дорогий годинник на зап’ястку.

“Альфонс”, – одразу визначив Віктор.

– А ось і господар! – радісно вигукнула Галина. – Знайомтеся – мій чоловік Віктор!

– Дуже приємно! – Олена розпливлася в посмішці. – Дякую, що прихистили! Ми не надовго, правда-правда!

Ігор мовчки кивнув, дивлячись на Віктора.

“Ненадовго – це скільки?” – хотів спитати Віктор, але промовчав. Сперечатись при сторонніх не хотілося.

А ввечері розпочався перший акт драми під назвою “Комунальна квартира”. З’ясувалося, що Ігор хропе, як трактор, а диван скрипить при кожному русі. Плюс – шарудіння та зітхання з вітальні.

Минув тиждень. І тут почалося…

Вранці Віктор заставав у ванній кімнаті справжній хаос: розкидані вологі рушники, батарея косметичних засобів на поличці, довге волосся у ванні. А на кухні – гора немитого посуду, та засмальцьована плита.

– Галю, може твої гості хоча б за собою прибирати будуть? – не витримав він одного ранку.

– Ой, Віть, ну що ти такий дріб’язковий! – відмахнулась дружина. – Людям і так важко, на співбесіди ходять цілими днями. Втомлюються!

А “втомлені” гості тим часом обжилися. Ігор завів звичку розгулювати квартирою в одній білизні, демонструючи накачаний прес.

Олена ж уподобала диван у вітальні, де годинами розмовляла телефоном, закинувши ноги на журнальний столик.

– Уявляєш, Маріє, – долинало до Віктора, – такі перспективи у Києві! Ігорьок уже кілька пропозицій отримав, вибираємо найвигіднішу…

Але дні йшли, а “вигідної пропозиції” все не було. Проте, продукти з холодильника зникали з космічною швидкістю.

– Вітю, – щебетала Галина, – купи, будь ласка, продуктів дорогою з роботи. І червоного візьми, посидимо ввечері, поспілкуємось…

– Може, твої квартиранти також візьмуть участь у витратах? – огризався чоловік.

– Та, як тобі не соромно! У них кожна копійка на рахунку!

А одного вечора Віктор, повернувшись з роботи раніше, застав таку картину: Ігор з голим торсом робив масаж його дружині, що розтяглася на дивані.

– Ой, Вітю! – Галина навіть не подумала зніяковіти. – Уявляєш, в Ігорка другий розряд по масажу! Він такі дива творить…

– Можу і вам показати пару способів, – посміхнувся Ігор.

– Обійдусь! – гаркнув Віктор, і пішов на кухню, де Олена чаклувала над каструлею.

Від каструлі йшов підозрілий запах – чи то борщу, чи помиїв.

– Вітя, – заспівала Олена, – я тут твій улюблений борщ варю! Галочка сказала, що ти його обожнюєш.

Віктор заглянув у каструлю і скривився. Буряк був порізаний величезними шматками, капуста – довгими не рівними смужками, а бульйон підозріло відливав рожевим.

– Дякую, я не голодний, – буркнув він, і поліз у холодильник. Але там, крім завітреного сиру, та пари яєць, нічого не знайшлося.

– А де мої котлети? – Віктор обернувся до Олени. – Вчора повна тарілка була!

– Ой, – сплеснула руками гостя, – так Ігор після тренажерки зголоднів! Йому ж протеїн потрібний, він качається…

“Качається він моїм коштом”, – подумав Віктор, але промовчав.

У цей момент на кухню зайшла Галина:
– Лєнка, такі пахощі на всю квартиру!

– Так-так, – хихикнула Олена, – твій благовірний уже оцінив!

Віктор лише головою похитав – його “оцінку” явно неправильно витлумачили.

Вечір перетворився на жіночі посиденьки. Галина дістала приховану пляшку червоного, Олена – коробку цукерок, яку Віктор купив для доньки.

– А пам’ятаєш, Галка, як ми в школі хлопцям записки писали? – Олена почервоніла від хмелю.

– Ще б пак! Особливо Сергію Петрову…

– Це, який на мотоциклі ганяв? Красень був!

– Ага! Як Ігор твій зараз…

Віктор сидів у своїй кімнаті, намагаючись не слухати вибухів сміху з кухні. Але звукоізоляція у квартирі була ніяка.

– Я таку маску для обличчя знайшла! – долинуло з кухні. – Може, спробуємо?

Через пів години Віктор вийшов у вбиральню й остовпів: у ванній кімнаті господарювали дві жінки із зеленими обличчями, від яких пахло огірками, та чимось кислим.

– Вітю, приєднуйся! – махнула рукою Галина. – Будеш красенем!

– Зовсім збожеволіли? Що ви влаштували? Це вам не салон краси!

– Фу, який ти зануда, – надула губи Олена. – Галочка, як ти з ним живеш?

– А що робити, – зітхнула дружина. – Звикла вже…

На додачу до всього, вночі у вбиральню було не пробитися – гості влаштували там “прання”, бо санвузол у них був сумісний.

– Ми тихенько, – шепотіла Олена, розвішуючи мереживну білизну по всій ванній. – Вранці все приберемо!

Вранці, зрозуміло, нічого прибрано не було. Віктор збирався на роботу, оминаючи мокрі колготки, та жіночу білизну.

– Галю, – процідив він крізь зуби, – це вже переходить усі межі!

– Ой, та гаразд тобі! – відмахнулась дружина. – Подумаєш, білизна! Наче ти її ніколи не бачив…

– До чого тут це? Мені набридло жити, як у прохідному дворі!

– А на мою думку, стало веселіше, – усміхнулася Галина. – А то сидимо вечорами, як два пні… – Не ревнуй, – підморгнула вона. – Ігор у нас такий – любить жінкам приємне робити. Людина – душа!

“Людина – душа” тим часом став з’являтися у квартирі все рідше. А коли з’являвся – від нього несло хмелем.

– Лєна, ну ти ж розумієш, – виправдовувався він, – треба з потенційними партнерами спілкуватися. Бізнес такий, без цього ніяк!

Але Галина, немов із ланцюга зірвалася. Вона чепурилася вранці, купила нову сукню, і все частіше залишалася на кухні допізна – “побалакати з Ігорком”.

– Він такий цікавий співрозмовник, – казала вона чоловікові. – Не те, що деякі – тільки футбол, та робота на думці!

А потім сталося те, що мало статися. Віктор прокинувся посеред ночі від дивних звуків на кухні.

– Тише ти, – шепотів чоловічий голос. – Розбудиш усіх!

– Все нормально, – відповів жіночий шепіт, але це була не Олена…

Віктор похолов. Він знав цей голос – голос своєї дружини.

Віктор не став влаштовувати сцени тієї ночі. Мовчки повернувся в спальню, до ранку очей не стулив. А вранці…

– Усім доброго ранку! – Голосно оголосив він за сніданком. – У мене важливе оголошення: даю вам рівно тиждень на виселення!

Олена похлинулася кавою:

– Як це?

– А ось так. Моя квартира – мої правила. Досить цього балагану!

– Вітю, ти що таке кажеш?! – сполошилася Галина. – Люди тільки-но облаштовуватися почали!

– Два місяці “тільки-тільки”? – Віктор гримнув кулаком по столу. – Досить! Надивився я на ваше облаштування, і сьогодні наслухався!

– А ти, кохана дружина, можеш обирати – або вони з’їжджають, або я подаю на розлучення. І врахуй – квартира моя, батьківська!

Галина зблідла:
– Це шантаж?

– Це ультиматум! – Відрізав Віктор. – Вирішуй!

Ігор, який до цього мовчки жував бутерброд, раптом подав голос:
– А може, це й на краще? Ми з Галиною давно хотіли з вами поговорити…

Олена піднялася:
– Що означає “ми з Галиною”?

– Це означає, – Ігор поклав руку на плече Галини. – Що ми покохали одне одного. Буває таке, розумієш?

– Ах ти… – Олена схопила філіжанку з кавою.

Але Галина її випередила:

– Так, я йду до Ігоря! Набридло бути прислугою чоловіку – деспоту! Хочу жити повним життям, доки не пізно!

– Пацюк! – Видихнула Олена. – А я думала, ти подруга…

– Сама винна! – відрізала Галина. – Не потрібно було молодого мужика собі обирати! Я хоч на пару років молодша…

Віктор мовчки спостерігав за цим цирком. Дивно, але всередині була лише втома. І полегшення – нарешті все прояснилося.

Надвечір квартира спорожніла. Галина зібрала речі, та поїхала з Ігорем, навіть не сказавши куди. Олена помчала до іншої подруги, наостанок обдарувавши колишню однокласницю добірною лайкою.

Віктор сидів на кухні, вперше за два місяці насолоджуючись тишею. Задзвонив телефон – дочка.

– Тату, мама дзвонила, сказала, що від тебе йде! Що сталося?

– Довга історія, дочко. Знаєш, кажуть, ніколи не пускай у будинок квартирантів.

– Яких квартирантів?

Віктор посміхнувся:
– Зараз розповім. Тільки чай собі наллю…

…Галина повернулася за три тижні – схудла, заревана. Виявилося, Ігор зняв із її картки всі заощадження, та зник. А потім з’явився в соцмережах – вже з новим “коханням” десь у Одесі.

Віктор заяви на розлучення так і не подав. Але у квартиру дружину не пустив:
– Поживи поки що у дочки, подумай про життя. А там буде видно…

А, як би ви вчинили в подібній ситуації? Не надто поблажливо повівся чоловік? Що скажете з цього приводу? Свої думки пишіть в коментарях, ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.