– Галю, одумайся! Що ти твориш? Не буде він твоїм ніколи! Чужий, одне слово! Як ти, наївна, не розумієш цього! Адже знаєш, навіщо приходить він до тебе. Натішиться, і піде додому до законної дружини. А ти знову одна.

– А мені все одно! Нехай на годину, та мій! Я про такого чоловіка і мріяти не могла ніколи. Усі якісь безглузді траплялися.

– Не встигнуть до пуття навіть ім’я дізнатися, а вже вимагають своє. А Ігор зовсім інший. Він, як моя таємна мрія, як казка, – безтурботно відповіла небайдужій сусідці Галина.

Лідія стояла в тіні густих кущів, які приховували її від жінок, які розмовляли біля під’їзду. Від швидкої ходи вона важко дихала, але намагалася робити це тихо, щоб ненароком не видати себе.

Десять хвилин тому Лідія побачила свого чоловіка, та незнайому жінку, що виходять із крамниці. Миттєво забувши про те, навіщо приїхала в цей чужий для неї район міста, Лідія, ховаючись за ріг будинків та дерева, почала стежити за цією парочкою, рухаючись на безпечній від них відстані.

Ігор в одній руці тримав пакет із продуктами та напоями, а іншою обіймав за талію незнайомку. Не кваплячись, він вів її добре знайомою йому дорогою. Лідія це зрозуміла одразу.

Із завмиранням серця вона стежила за чоловіком і його коханою, бажаючи дізнатися, куди вони прямують. Для чого їй це було потрібно, вона поки що не знала.

Адже й так усе вже було ясно, до чого ці шпигунські ігри? Факт був у наявності – Ігор їй зраджує. Але Лідія з якоюсь нездоровою наполегливістю продовжувала своє переслідування.

Ось вони увійшли у двір старої п’ятиповерхівки із затишним двориком, де на лавці сиділа не молода жінка. Побачивши Ігоря та Галину, вона підбадьорилася, і широко посміхнулася.

– Доброго дня, Галю. І вам теж здрастуйте, юначе! – промовила вона голосно, і Лідія, що сховалась за кущами, добре чула її.

– Добридень! – ввічливо відповів літній жінці чоловік.

– Привіт, тітка Надя. Що, засмагаєш? – пожартувала Галя.

– Так, ось вирішила відпочити від праведних справ. Погода яка стоїть. Благодать! Ти, Галю, затримайся на хвилинку, а кавалер твій нехай поки що йде у квартиру.

– Заходь, я зараз, – діставши ключі із сумочки, невдоволено буркнула Галина.

– Що тобі закортіло, тітко Надя? Бачиш, мені ніколи, гості в мене.

– А ти не поспішай, люба. Все встигнеш, справа не хитра – з чужим мужиком перекидатися. А тільки послухай, що я тобі скажу, дочекавшись, коли Ігор сховається в під’їзді, сказала сусідка.

– Тітко Надя, не починай, прошу тебе! – невдоволено скривилася Галина.

Лідії в її нехитрому укритті було добре видно і чути все, що зараз відбувалося біля під’їзду. Відпочивши, вона нарешті змогла почати міркувати. І зрозуміла, що перебуває тут зараз не дарма.

Знати, що коїться за твоєю спиною, бачити свого ворога в обличчя – то вже половина перемоги. Що вона робитиме з цією інформацією, Лідія поки не знала, але з укриття йти не поспішала.

– Одумайся, Галино. Не можна так. Адже ти чудово знаєш, що він одружений, – продовжувала літня сусідка.

– І що? Одружений, так! Я знаю про це! Знаю! А якщо він найкращий з усіх, хто мені зустрічався до цього? – сердито сказала Галина. – Якщо я кохаю його по-справжньому?

– Та кине він тебе! Натішиться, і до дружини знову під бочок. За солоденьким він до тебе приходить, дурненька! – Наполягала тітка Надя.

– Шукала б собі самотнього, бо за тридцять уже тобі. Сім’ю час створювати, дітей заводити. Була б жива твоя мати, з сорому згоріла б!

– Ой, тільки не треба! Мораль мені читати не треба! Були в мене і самотні, і розлучені, і жодного разу не одружені! Були! А що з того? Усі якісь виродки траплялися.

– Не встигнуть до пуття навіть ім’я дізнатися, а вже під спідницю лізуть. Або мою квартиру мріють захопити. А Ігор зовсім інший.

– Він, як моя таємна мрія, як казка. Нехай на годину, та мій! Я про такого чоловіка і мріяти не могла ніколи! Так що, йди ти зі своїми порадами кудись, якомога далі!

Галина розвернулась і пішла в під’їзд, а стара сусідка лише з жалем головою похитала.

Лідія зрозуміла, що і їй час покидати своє укриття. Вона тихенько помчала у напрямку до великого проспекту, де пів години тому зустріла випадково свого чоловіка, з його таємною любов’ю.

Ігор сьогодні був без машини – здав її на кілька днів в автосервіс. І саме цей факт спричинив те, що Ліда змогла дізнатися про його таємницю. Вона й сама виявилася випадково у цьому районі міста.

Колега порадила їй свого перукаря, у якого дуже довго стриглася. Вона нахвалювала його і казала, що Ліда обов’язково має з’їздити в цей салон краси.

Взявши адресу та телефон, Лідія зателефонувала та записалася на сьогодні. Відпросившись на роботі раніше, поїхала наводити красу. Ось так волею долі вона й опинилася в тому місці, де побачила чоловіка з коханкою.

Напевно, це було потрібно. Навіщо і для чого, вона поки не розуміла. Ліда в задумі йшла через гарний парк, не помічаючи нічого навколо. Вона з болем думала про своє життя, про чоловіка і про те, що їм тепер робити.

На думку родичів та знайомих, у них була хороша міцна родина. І тільки Ліда знала, що це зовсім не так. Давно підозрювала, що чоловік її розлюбив. Чи любила вона його хоч колись, було велике питання, навіть для неї самої.

Часом жінці здавалося, що вона одружилася тільки тому, що так було потрібно. Гарний хлопчик із пристойної родини, запропонував їй вийти за нього. Батьки були в захваті від такої пропозиції.

Подруги наполягали – не губися, такий хлопець! Багато хто заздрив їй білою заздрістю – майбутні свекри – не прості люди, що живуть у шикарній квартирі, їздять на дорогій машині. І Ліда погодилася.

Нині їхня єдина дочка Марія вже давно була дорослою, жила своїм самостійним життям, а вони з Ігорем після двадцяти п’яти років сімейного стажу, існували поряд, як сусіди.

І те, що сталося сьогодні, не стало для жінки несподіванкою, чи якимось одкровенням. Так, Лідія підозрювала, що у чоловіка може бути хтось.

Колись їхнє сімейне життя теж вирувало і кипіло, і Ігор, треба віддати йому належне, був не поганим і дбайливим чоловіком. Але щось сталося з ними останні кілька років, і вони віддалилися.

Але, дізнатися про те, що у твого чоловіка є жінка на боці, було боляче. До сьогодні Ліда все-таки сподівалася на те, що колишня пристрасть відродиться, або хоча б повернеться порозуміння та турбота один про одного.

Жінка сіла на лаву. Треба було щось вирішувати. Як сказала сусідці ця Галя – він мені на радість… Дивно, її чоловік ще міг приносити комусь радість.

Безумовно, пробачити чи вдати, що нічого не відбувається, Лідія не зможе. Не такий у неї характер. Та й навіщо? Що вона втратить, якщо розлучиться з Ігорем? Вже нічого.

Лише статус заміжньої жінки. Значить, має бути серйозна розмова з чоловіком. І яким буде фінал цієї розмови, вона вже знала.

– Галю, мені так добре з тобою, ти якась особлива. Не така, як інші жінки, розумієш? Зі мною таке вперше, – милуючись жінкою, сказав Ігор.

– Це тому, що я дуже тебе кохаю, Ігорю. Дуже! – щиро відповіла вона чоловікові.

– А чому ти не просиш мене, щоб я покинув дружину, і став жити з тобою, якщо так кохаєш? – чоловік ризикнув поставити запитання, яке мучило його вже не перший день.

– Отож і не вимагаю. Тому, що кохаю по-справжньому, і думаю насамперед не про себе, а про твій душевний спокій та добробут, – просто відповіла Галя.

– Хочу, щоб було тобі добре, і ти ні про що не переймався. Розлучення – це завжди стрес і нерви, я це розумію.

– Навіщо ж піддавати тебе таким випробуванням? Та й потім, я знаю своє місце. Ти одружений, у тебе сім’я, а я так… На якийсь час.

– Але ж тобі хочеться, щоб ми завжди були разом? – Наполягав Ігор, якому дуже хотілося це почути зараз.

– Звісно, ​​навіщо ти питаєш? Я така сама звичайна жінка, як і всі. Але мені з тобою так радісно в ті недовгі моменти, коли ти поряд, що я вже щаслива. Розумієш?

«Ось це жінка! – подумав Ігор. – Мрія! Вродлива, ніжна, мене так кохає. І головне – розумна. Та і я теж до неї відчуваю щось таке… Це не звичайний зв’язок на боці, ні. Мене тягне до неї все більше, що дивно».

– Ігорю, нам треба поговорити, – зустріла його ввечері Лідія з дивним і напруженим обличчям.

– Так, слухаю тебе. Щось у Марійки сталося? – розгубився чоловік.

– Ні, у дочки все добре. Це стосується нас із тобою, – стомленим голосом відповіла дружина.

– Нас? І що ж такого ти збираєшся мені повідомити про нас? – здивувався Ігор, який уже давно не вів із дружиною жодних розмов про них.

– Ми маємо розлучитися, – чужим голосом промовила Лідія.

– Що? Розлучитися? – Здивувався Ігор.

– Так. Я тебе не кохаю. Ти теж не любиш, то навіщо ми ще разом, скажи?

– Лідо, в чому річ? – він завжди любив конкретику, і зараз не відступав від своїх принципів.

– Річ у тім, що в тебе інша жінка. Галина. І я вже про це знаю. Вона гарна. Ти знаєш, у тебе гарний смак. І, зважаючи на все, дуже тебе кохає, чого я не можу сказати про себе.

– Ти що, стежиш за мною? – здивувався і трохи розгубився чоловік.

– Ні, я побачила вас випадково. І вдячна нагоді за це. Я сьогодні зрозуміла, що це знак. Ми більше не маємо бути разом. Поруч треба бути з тим, хто тебе кохає.

– А ми з тобою давно вже не можемо сказати це про нас. Якщо й було у нас кохання колись, то давно вже помахало нам ручкою, – дивлячись у вічі чоловікові, прямо сказала Лідія.

– Так, здивувала ти мене зараз, – таємно радіючи з того, що відбувається, сказав Ігор.

– Іди до цієї жінки, й зроби її щасливою. І мене відпусти, бо разом з тобою в нас немає майбутнього. А у тебе є. І в мене воно ще є.

– Принаймні, я на це дуже сподіваюся. Після всього, що я дізналася, залишатися разом нам немає жодного сенсу.

– Галю, ти зараз здивуєшся, але я хочу сказати тобі щось важливе.

Ігор та Галина сиділи за маленьким столиком затишного ресторану, куди він запросив кохану для якогось сюрпризу. Галя дуже хвилювалася і від цього була ще прекраснішою, чоловік не міг нею намилуватися.

– Я слухаю тебе, коханий. Тільки навіщо так ризикувати? Нас же можуть тут побачити ваші знайомі, передадуть твоїй дружині, у тебе будуть неприємності, – озирнувшись на всі боки, вимовила жінка, яка почувала себе тут не в своїй тарілці.

– Забудь про все, і послухай мене, будь ласка. Я дуже вдячний долі за нашу зустріч. Ти дивовижна жінка, Галю, і я пропоную тобі стати моєю дружиною.

З цими словами Ігор дістав з кишені коробочку, в якій була каблучка.

– Ні… Не може цього бути… Це надто добре, щоб бути правдою! – в очах Галини заблищали сльози, її губи тремтіли.

– Це правда. Я розлучився із дружиною. Все, тепер я твій!

– А я… Я так боялася тобі говорити… Тягнула до останнього. Думала, якщо ти будеш проти, то я все одно… Нехай і одна буду, – Галя щось намагалася сказати Ігореві, але він поки що не розумів, що саме.

– Ти про що? Що сталося? – спитав він у схвильованої жінки.

– Я нарешті зустріла чоловіка, якого покохала по-справжньому. Це ти, Ігорю. І оскільки ти був одружений, я вирішила, що повинна мати від тебе дитину. Мені вже за тридцять, чекати більше нема сенсу…

– Галю, ти хочеш сказати…

– Так, я при надії.

Ігор обійняв свою майбутню дружину. Незабаром вона подарує йому сина, про якого він мріяв усе життя. Або дочку. Яка різниця! Незабаром у їхнє щасливе життя увірветься радість гучним криком немовляти.

Лідія, після розлучення та поділу майна, купила собі невелику квартиру біля моря, куди невдовзі переїхала з великим задоволенням. Виявляється, це була її потаємна мрія вже багато років.

Хто знає, може, і їй ще пощастить зустріти свою людину. Адже їй лише сорок шість!І все ще може бути…

КІНЕЦЬ.