У Галі і Люди, незважаючи на різницю у три роки, спільних інтересів було мало.

Буває так, що брати, чи сестри сваряться або, навпаки, живуть дуже дружно. А з цими все дивно. Таке відчуття, якщо дивитися збоку, що вони просто сусідки, які навіть не хочуть вітатися одна з одною. Є такий вид байдужості.

Галя була дуже енергійною, з дитинства відвідувала спортивні гуртки, ходила в музичну школу.

Люда любила створювати одяг, багато шила і в’язала. Чисто дівочі заняття, рукоділля і флористика були її улюбленими справами.

Потім старша, Галя, полюбила мандрувати, відкривати нові горизонти та активно займатися самопізнанням.

Вона кидлася то в одні хобі, то в інші. Люда ж залишилася вірною своїм уподобанням – стала дизайнеркою і створювала гарні речі для жінок.

Особливо дівчата не спілкувалися, винятки – коли було нудно або справа стосувалася мами.

Їм було по 19 та 22 роки, коли вони пішли працювати, одночасно навчаючись на заочному. Їхнього батька не стало рано, жили з однією матір’ю та пухнастою кішкою.

-Мама заслабла. Схоже, серйозно, – сказала Люда, коли мама пішла і сестри залишилися вдома.

Не чекаючи на реакцію Галі, вона продовжила:

-У коридорі аналізи лежали на її ім’я. Зовсім погані. Та й вона виглядала останнім часом не дуже.

-Погано… – зітхнула Галя.

Їй не хотілося піднімати таку тему про рідну людину.

Дуже важко, коли улюблений родич заслаб.

Зі зрозумілою та сумною перспективою, вони несвідомо вирішили об’єднатися.

-Що в тебе з роботою? – запитала Галя. – Я вже три підробітки знайшла. Про постійну роботу тільки мрію.

-Я ще в ательє рахуюсь. Але, переживаю, компанію закриють. А якщо не закриють, то багатьох скоротять. Працюю, розуміючи, що можна очікувати всього.

Вони попліткували і навіть посміялися на інші теми. Коли мама повернулася додому, обидві сестри, як ніколи пішли її зустрічати.

На диво, Ганна Павлівна виглядала дуже добре. Навіть принесла два пакети продуктів. Сестри кинулися допомагати, заговоривши з матір’ю про щось другорядне.

-Щось я втомилася, – сказала Ганна Павлівна. – Піду приляжу.

Сестри переглянулись. Зрозуміло, мовляв, чого втомилася. Але ніхто ні про що її не запитував. Все розповість сама, коли буде готова.

-Давай якусь спільну справу зробимо, – запропонувала Галя. – Ти добре розумієшся на стилі і шиєш. Я рекламуватиму твій одяг, де тільки можливо.

-А чи не буде дорого? – запереживала Люда.

-Давай спробуємо з маленьких виробів, а там буде видно.

Одним словом, новий задум пішов добре. Їхній одяг користувався великим попитом, замовлення приходили з усього світу.

Спочатку, щоправда, була майже тиша, але потім справа пішла далеко й серйозно.

Квартира цілком дозволяла працювати, щоб нічого не орендувати. З’явилася постійна справа, дохід і спілкування між сестрами.

А згодом мати кудись часто почала ходити. Сестри бачили, що по ній зовсім було не видно, що мати заслабла. Навпаки, іноді вона приходила навіть якоюсь жвавішою і гарнішою.

-Може, процедури прописали? – міркували сестрички.

Не чекаючи, коли рідна людина сама все розкаже, Галя зважилася все з’ясувати.

Якось Ганна Павлівна прийшла додому пізно. Галя якраз варила кукурудзу на кухню.

Почувши, що прийшла мати, вона швидко вискочила в коридор.

-Ти де була? Добре так виглядаєш, – сказала Галя матері з порога.

-Та, у справах їздила, – відмахнулась мати.

-Ти не заслабла часом?

Та лише зітхнула у відповідь і пішла до своєї кімнати.

-Завтра все дізнаєтеся, – сумно гукнула мати і зачинила двері в кімнату.

Сестри не розуміли, що відбувається.

А вранці мати зайшла на кухню з несподіваною заявою:

-Я виходжу заміж! – оголосила вона дочкам.

-Як це?! Ти ж заслабла? – мало не поперхнулась чаєм Галя.

-А аналізи? Що у коридорі? – запитала Люда.

-Аа, це? Та то не мої. Наплутали, я потім перездала, то все добре. Треба весілля продумати. Допоможіть мені. І з сукнею…

У Галі і Люди, незважаючи на різницю у три роки, спільних інтересів було мало.

Буває так, що брати, чи сестри сваряться або, навпаки, живуть дуже дружно. А з цими все дивно. Таке відчуття, якщо дивитися збоку, що вони просто сусідки, які навіть не хочуть вітатися одна з одною. Є такий вид байдужості.

Галя була дуже енергійною, з дитинства відвідувала спортивні гуртки, ходила в музичну школу.

Люда любила створювати одяг, багато шила і в’язала. Чисто дівочі заняття, рукоділля і флористика були її улюбленими справами.

Потім старша, Галя, полюбила мандрувати, відкривати нові горизонти та активно займатися самопізнанням.

Вона кидалася то в одні хобі, то в інші. Люда ж залишилася вірною своїм уподобанням – стала дизайнеркою і створювала гарні речі для жінок.

Особливо дівчата не спілкувалися, винятки – коли було нудно або справа стосувалася мами.

Їм було по 19 та 22 роки, коли вони пішли працювати, одночасно навчаючись на заочному. Їхнього батька не стало рано, жили з однією матір’ю та пухнастою кішкою.

-Мама заслабла. Схоже, серйозно, – сказала Люда, коли мама пішла і сестри залишилися вдома.

Не чекаючи на реакцію Галі, вона продовжила:

-У коридорі аналізи лежали на її ім’я. Зовсім погані. Та й вона виглядала останнім часом не дуже.

-Погано… – зітхнула Галя.

Їй не хотілося піднімати таку тему про рідну людину.

Дуже важко, коли улюблений родич заслаб.

Зі зрозумілою та сумною перспективою, вони несвідомо вирішили об’єднатися.

-Що в тебе з роботою? – запитала Галя. – Я вже три підробітки знайшла. Про постійну роботу тільки мрію.

-Я ще в ательє рахуюсь. Але, переживаю, компанію закриють. А якщо не закриють, то багатьох скоротять. Працюю, розуміючи, що можна очікувати всього.

Вони попліткували і навіть посміялися на інші теми. Коли мама повернулася додому, обидві сестри, як ніколи пішли її зустрічати.

На диво, Ганна Павлівна виглядала дуже добре. Навіть принесла два пакети продуктів. Сестри кинулися допомагати, заговоривши з матір’ю про щось другорядне.

-Щось я втомилася, – сказала Ганна Павлівна. – Піду приляжу.

Сестри переглянулись. Зрозуміло, мовляв, чого втомилася. Але ніхто ні про що її не запитував. Все розповість сама, коли буде готова.

-Давай якусь спільну справу зробимо, – запропонувала Галя. – Ти добре розумієшся на стилі і шиєш. Я рекламуватиму твій одяг, де тільки можливо.

-А чи не буде дорого? – запереживала Люда.

-Давай спробуємо з маленьких виробів, а там буде видно.

Одним словом, новий задум пішов добре. Їхній одяг користувався великим попитом, замовлення приходили з усього світу.

Спочатку, щоправда, була майже тиша, але потім справа пішла далеко й серйозно.

Квартира цілком дозволяла працювати, щоб нічого не орендувати. З’явилася постійна справа, дохід і спілкування між сестрами.

А згодом мати кудись часто почала ходити. Сестри бачили, що по ній зовсім було не видно, що мати заслабла. Навпаки, іноді вона приходила навіть якоюсь жвавішою і гарнішою.

-Може, процедури прописали? – міркували сестрички.

Не чекаючи, коли рідна людина сама все розкаже, Галя зважилася все з’ясувати.

Якось Ганна Павлівна прийшла додому пізно. Галя якраз варила кукурудзу на кухні.

Почувши, що прийшла мати, вона швидко вискочила в коридор.

-Ти де була? Добре так виглядаєш, – сказала Галя матері з порога.

-Та, у справах їздила, – відмахнулась мати.

-Ти не заслабла часом?

Та лише зітхнула у відповідь і пішла до своєї кімнати.

-Завтра все дізнаєтеся, – сумно гукнула мати і зачинила двері в кімнату.

Сестри не розуміли, що відбувається.

А вранці мати зайшла на кухню з несподіваною заявою:

-Я виходжу заміж! – оголосила вона дочкам.

-Як це?! Ти ж заслабла? – ледь не поперхнулася чаєм Галя.

-А аналізи? Що у коридорі? – запитала Люда.

-Аа, це? Та то не мої. Наплутали, я потім перездала, то все добре. Треба весілля продумати. Допоможіть мені. І з сукнею…

Джерело