Галі набри дли все і вся. І чоловік, з його злиденною зарплатою, і діти, які виросли і не хочуть піклуватися про батьків, і телевізор, з тоннами негативної інформації та фальшивою бадьорою рекламою.

— Галка! — Вилетіла їй назустріч Інна, сусідка з колишньої квартири.

— Скільки років скільки зим! Давай зайдемо до кафе, поговоримо!

– Та я з роботи. Втомлена. Не до кафе. Давай просто пройдемося. – зітхнувши, прийняла запрошення Галина. Кілька хвилин не вдавалося завести розмову.

— А ти не змінилася, Інно. Така ж життєрадісна. Радуєшся всьому, як дитина, — посміхнулася Галина.

— Чому б не радіти? Життя прекрасне, — радісно сказала Інна.

— Прекрасне? – здивувалася Галина. — Ну так! Робота є, магазини ломляться від товарів, діти виросли, стільки нових можливостей довкола. — Яких ще «можливостей»?

— Та взяти хоча б той самий інтернет. Тут тобі і кіно, і бібліотека. Я безліч книг перечитала. Хіба ми з тобою могли припускати, що настануть такі часи.

— Не маю часу сидіти в інтернеті, — огризнулася Галина.

ну на день. Вийду на пенсію, працюватиму по чотири. Тоді й прибутку буде більше. Надбавка до пенсії.

— Та які у тебе доходи? Твоїй сумці десять років.

– Це моя улюблена сумка. Поки не знайду таку саму, цю не зміню.

— Не зрозумію я тебе Інно, чого ти так радієш?

— Та за все! У мене улюблена робота, чоловік, діти.

І кожен день Божий нове відкриття. А коли зустрічаю таких песимістів, як ти, то кажу собі: «Це мені нагадування — не забудь, що ти щаслива!». Інна повернулася і пішла далі у своїх справах. Залишивши Галю здивовано дивитись собі услід.

КІНЕЦЬ.