– Галино Петрівно, а для чого ви готуєте ще одну підливу? Невже нам цього гуляшу не вистачить на святковому столі?

– Я також хочу для сина щось приготувати. Я також хочу, щоб він мене похвалив, а не тільки тебе, – відповіла мені свекруха.

Того дня, хоча це й був день народження Остапа, мого чоловіка, ми зі свекрухою почубилися. Життя під одним дахом з нею для мене стає нестерпним.

Остап намагався нас помирити, але наші характери виявилися занадто різними. Вона – досвідчена господиня, яка все життя присвятила сім’ї, а я – сучасна жінка, яка прагне реалізувати себе не тільки на кухні.

Пам’ятаю, як на початку наших стосунків Остап запевняв мене, що його мати – добра і мудра жінка. Та згодом я переконалася, що це не зовсім так. Вона постійно втручалася в наше життя, давала поради, які я вважала зайвими, і порівнювала мене зі своєю небіжкою, яка була для неї ідеальною невісткою.

Я намагалася налагодити стосунки, але всі мої спроби закінчувалися невдачею. Свекруха сприймала будь-яку мою ініціативу в багнет. Наприклад, коли я запропонувала декорувати квартиру до Нового року в сучасному стилі, вона категорично відмовилася, заявивши, що в її домі завжди було все так, як треба.

Особливо мене дратувало те, що вона постійно намагалася підкреслити мою неповноцінність. “Ти ж молода, в тебе ще все попереду”, – говорила вона з усмішкою, маючи на увазі, що я ще не досягла в житті таких висот, як вона.

Я розуміла, що не можу вічно жити в такому напруженні. Мені хотілося спокою і гармонії в сім’ї. Я вирішила поговорити з Остапом відверто.

– Остапе, я більше не можу так жити, – зізналася я йому одного вечора. – Твоя мати постійно мене “опускає” і не дає мені відчувати себе повноцінною в цій сім’ї.

Остап подивився на мене з сумом. Він знав, що наша ситуація складна.

– Я розумію тебе, кохана, – сказав він.

– Але ж мама така вже є. Вона звикла до свого порядку і не може з ним розлучитися.

– Але ж ми маємо своє життя, свою сім’ю, – наполягала я. – Ми не можемо завжди підлаштовуватися під її бажання.

Ми довго розмовляли, але так і не знайшли компромісу. Я відчувала себе розчарованою. Здавалося, що наше сімейне життя ніколи не буде таким, яким я його уявляла…

Як жити? Як миритися з цим всім?

А кульмінацією став день народження Остапа. Дата не кругла, але я вирішила зробити свято до того ж, в гості була запрошена кума Остапа зі своїм сімейством.

Я заздалегідь ознайомила свекруху з меню. Мені хотілось накрити стіл сучасно, без ось цих всіх котлет і холодцю.

Я скупилася і взялась за приготування. В мене мали бути різні канапе з рибкою і ікрою, рулетики, салат з прошуто, а на гаряче картопля з гуляшем.

Я вже і картоплю начистила і гуляш смачний приготувала. Все я встигала до приходу гостей. На декілька хвилин мені потрібно було вискочити на пошту, бо приїхав подарунок для коханого чоловіка.

В цей час моя свекруха і почепила на себе фартушок.

– Як без нормального салату буде? Хто тою твоєю травою і сирим м’ясом наїсться?

Словом, свекруха поспіхом приготувала салат з печінки, який псував всю картину на столі своєю консистенцією і кольором, і – підливу з грибів…

– Я також хочу, щоб мене син мав за що похвалити.

Я в подиві. Як я мала на це реагувати? Для чого вона це зробила?

Джерело