Галині подзвонила сусідка Тамара її тітки з села.

Тітці Одарці зараз вже 73 роки, а її чоловікові вже 76. Їм важко самим все робити. І ще й склалося так, що у них нікого немає більше з рідних крім племінниці Галі.

Сама Тамара декілька місяців ходила до стареньких сама, все їм допомагала, але у неї свої справи та своя сім’я, тому вона настирливо просила, щоб Галина приїжджала і сама гляділа старих родичів.

Тітка Одарка – рідна сестра її мами, якої вже 5 років, як немає, на жаль.

Ще й життя так склалося, що сестри багато років зовсім не спілкувалися, тому про свою тітку Одарку знала мало.

Але вона вирішила, все таки, з чоловіком поїхати в село та провідати свою родину, адже шкодувала стареньких, бо розуміла, що в них нікого немає.

Тітка Одарка з чоловіком стала просити, щоб Галина залишила місто та своє життя там, адже вона з чоловіком орендує там квартиру, а, натомість, залишалася жити з ними в селі, догляне їх і матиме хату, яку вони з чоловіком залишать для них.

Галина з чоловіком порадилася, в місті їм жилося важко, і погодилися вони на пропозицію тітки.

Чоловік Галини знайшов собі роботу в фермера, а вона влаштувалася працювати на пошту.

Заробляли вони, звісно, небагато, але село гарне та й життя тут легше і спокійніше, ніж у місті.

Галина відразу стала гарно доглядати за старенькими людьми, смачно готувала, все робила вдома, тітка Одарка з чоловіком, аж на очах розквітали, набиралися сил.

Чоловік Галини, не жалкуючи грошей, які вони з дружиною збирали на своє житло, поставив гарний великий паркан, став робити прибудову до хати, адже знав, що все залишиться їм.

Зиму стали разом зимувати, тітка Одарка, за цей час, покращала, наче помолоділа.

А потім стала постійно докоряти Галині в усьому, завжди ходить незадоволена така, все їй не так. Ще й чоловік племінниці догодити все не міг ніяк. То не так дрова порубав, то не в той колір ворота пофарбував.

А згодом і тітка Одарка стала вже сама натякати племінниці, що вона їх доглядає погано, он з сусідкою Тамарою їм краще було, вона їм рідніша, багато років її знають і хату їй з чоловіком таки перепишуть.

В той же день Галина зібрала сумки, усі речі і сказала, що ноги її більше не буде у родичів, ні хати, ні їх не хоче.

Поїхала з дитиною і чоловіком у місто Галина лише з однією думкою, що добре, що гроші усі на старих родичів не витратила.

А через тиждень тітка Одарка вже сама знову стала телефонувати Галині, просити вибачення, казала, щоб та поверталася в село до них назад.

Галина мовчки поклала телефон і більше трубки не брала. Як склалася доля її родини її не цікавить, більше не хоче робити їм добро.

Але, можливо, вона не правильно робить? Можливо, не варто втрачати такий шанс і відмовлятися від будинку родичів, а таки доглянути їх за нього, лише домовитися, щоб вони вже зараз все переписали на них?

Та й шкодує в душі Галина старих людей, бо чудово знає, що їх добре ніхто не догляне. Кому потрібні чужі люди немолодого віку?

Чи краще забути про таку родину і жити далі від них, бо вдячності і розуміння там ніколи не буде?

Джерело