У селі Єва давно не з’являлася. Уже десять років вона живе в обласному центрі і не хоче згадувати про минуле. Дівчина старалася викинути з пам’яті усі події, не згадувати пережите.

Проте зараз Єву запросила на весілля її найкраща подруга. Відмови подружка і чути не хотіла, тож довелося прийняти запрошення.

Хоча тепер Єва – впевнена й успішна жінка, та усередині вона та сама дівчинка, яка заборонила собі любити.

Тарас – її перше кохання. Вона була молодша за нього на шість років. Від Тараса в селі мліли усі дівчата, але той обрав саме Єву. Ще від початку мама віднаджувала доньку від тих стосунків, радила трохи зачекати. Але ж любов сліпа.

Старости завітали вже через пів року, а влітку планували весілля.

Читайте також Хоча я розумію, що зачепила його чоловіче его, але я втомилася тягнути всю сім’ю на собі. Мені хочеться назад повернутися в декрет.

Готування до весілля було завершене: сукня є, зал обрали, гостей запросили. Ще тиждень і Єва стане найщасливішою жінкою і подарує йому діточок. Ще скоро і мрія здійсниться. Та те, що сталося далі, важко осягнути.

– Що Єво, заміж йдеш, а Галинка від твого нареченого дитину носить, – ошелешила дівчинку сусідка тітка Люба. Їй можна довіряти, тітці усе відомо, що відбувається в селі.

– Яка Галинка? Яке дитя? Тітка, напевно, щось переплутала, – губилася в догадках Єва.

Та відповідь не забарилася, до неї прийшла сама Галина і все підтвердила. Вона носить дитину від її Тараса.

Єдине, що на те відповів Тарас, було скупе: «Вибач»…

Перше, про що подумала Єва, це те, що нема сенсу далі жити.

Усе під контроль взяла мама: порадила поїхати зі села, а все інше вона владнає. У місті були родичі, з ними домовилися, щоб прихистили дівчинку і знайшли їй роботу.

Ось минуло десять років. Її коханий одружився з Галиною, про інше Єва знати не хотіла. Через це минуле дівчина не могла знову когось покохати, почати нові стосунки. Її усі вважали дивачкою, відлюдьком.

Про те, що серед запрошених гостей є Тарас, Єві ніхто не повідомив: вона б точно не приїхала, навіть заради подружки.

«А він нітрохи не змінився, такий ж найкращий», – подумала Єва. Зустрівшися з ним, збагнула, що 10 років не погасли її кохання.

Перша думка: утекти, проте Єва вирішила бути сильною і залишитися.

– Що, Єво, – звернулася Тітка Люба. – Не забув тебе твій Тарас. Й доля йому віддячила.

– А що сталося?

– Після того, як ти поїхала, згодом дізналися, що дитина не від Тараса. Галина збрехала, потім покинула чоловіка з дитям.. От він і ростить сам чужу дитину.

Коли весілля добігало кінця, Тарас наважився підійти до Єви:

– Знаю, що не вартий, аби зі мною говорити. Пробач, якщо зможеш. Може, хоч потанцюймо?

Танець поглинув закоханих, вони одразу згадали все.

На наступний день Єва здивувала новиною:

– Мамо, я залишаюся в селі.

– Доню, я цього й боялась, тож мовчала про долю Тараса. Не покинув він чужу дитину. Є найкращим батьком.

Минув рік і в сім’ї стало четверо. Єва подарувала Тарасу ще одного синочка.

У селі на це казали: «Від долі не втечеш». Хоч Єва так і не одягнула весільну сукню і пройшло вже стільки років, проте вона щаслива.

КІНЕЦЬ.