– Ну чому ж мені так не щастить, мамо? Я старалася, дуже, але він все одно пішов, – плакала на плечі у неньки Марта.

Вона готувалася до весілля, адже Артур ще пів року тому зробив їй пропозицію, приїхав до неї в село на сватання разом з своїми батьками, домовилися, що весілля зіграють навесні. Якою ж тоді щасливою була Марта!

Мама дівчини відразу помітила, що зять не такий простий, як хоче здаватися на перший погляд. В розпал свята він без сорому став питати, що мають у володінні його майбутні теща з тестем. Начебто, жартував, але Галина добре знала, що в кожному жарті є доля жарту, а все інше – правда.

От тільки не насмілилася вона висловити свої побоювання вголос, дивлячись у щасливі очі донечки. Заспокоювала себе Галина, що все буде добре, та й майбутні свати, начебто, люди хороші і привітні.

Більше до них в село майбутній зять не приїжджав. Марта з Артуром повернулася в місто, де жила і працювала. Житла свого у дівчини не було, квартиру вона знімала, а після весілля вони мали з’їхатися з Артуром і орендувати разом помешкання.

Час від часу Марта приїжджала до батьків, Галина розпитувала доньку, як проходить підготовка до весілля, а потім вони разом будували плани, як найкращим чином все влаштувати.

Весілля вирішили робити невелике, всього на 100 осіб з обох сторін разом. Галина раділа, що хоч мала трошки грошей підскладених для цієї нагоди.

Марта завжди розповідала, як у них з Артуром все чудово. Проте, від маминого проникливого погляду нічого не приховаєш, все частіше бачила Галина сум в очах дочки.

Це вже пізніше, коли Артур її кинув, вона мамі зізналася, що наречений її картав, що вона без приданого, і наполягав на тому, щоб батьки Марти продали землю, яка є у них у власності, і купили їм квартиру.

А коли Марта відмовилася навіть говорити з батьками на цю тему, бо розуміла, що батьки з того живуть, що обробляють город, то Артур безжалісно заявив, що йде до іншої, у якої, принаймні, є своє житло.

– Що ж ми родичам скажемо, мамо? Сором то який! Ну чому ж я така безталанна? – плакала дівчина.

– А що тобі родичі? Ти про них не думай! І Артура свого забудь! Буде ще і на твоїй вулиці свято, от згадаєш мої слова.

Галина встала і вийшла з кімнати, а через хвилину повернулася з шкатулкою. Марта добре знала цю річ, бо там знаходилися мамині прикраси, які не можна було брати, а їй колись в дитинстві так кортіло хоч їх приміряти.

Мама відкрила шкатулку і з урочистим виглядом витягла звідти дивовижної краси перстень.

– Візьми доню, приміряй його. Знаю, що тобі ця прикраса може здатися старомодною, але просто довірся мені. Одягни на палець і носи, цей перстень принесе тобі щастя, як і колись мені в свій час, – сказала мама. – Ми з твоїм батьком прожили душа в душу 30 років, це перстень приніс мені жіноче щастя.

Так, перстень був доволі старомодний, тепер таких не носять, але Марті прикраса сподобалася, і вона її одягнула, подякувавши мамі.

Після болісного розриву з Артуром Марта не знаходила собі місця, і мама порадила їй поїхати кудись відпочити. Дівчина вагалася, але зрештою погодилася, що відпочинок зайвим не буде.

Та вона навіть не уявляла, що всі ці події не просто так, і що це сама доля готувала її до однієї дуже важливої зустрічі.

На відпочинку Марта зустріла Віталія. Дівчина чоловіку так сподобалася, що він відразу після відпочинку разом з нею поїхав до її батьків, щоб просити її руки.

У Віталія було все – власний бізнес, заміський будинок, шикарне авто і багато грошей, та йому не вистачало господині в його домі, не вистачало рідної душі, яка зрозуміє в будь-якій ситуації.

Якщо любов з першого погляду існує, то це була саме вона. Віталій так закохався, що і уявити не міг, що він може втратити Марту, тому відразу оголосив про серйозність своїх намірів.

Коли вони з Мартою під’їхали на своїй шикарній машині до воріт батьків, там на них уже чекав Артур з великим букетом її улюблених троянд. Виявляється, він все переосмилив і вирішив повернутися до Марти.

– Це хто? – запитав здивовано Віталій.

– Ніхто, – без емоцій відповіла Марта, яка давно себе впіймала на думці, що Артур і одного пальця Віталія не вартий.

Вони просто пройшли повз нього, а він не насмілився нічого сказати, стояв, відкривши рота.

Треба цінувати людину тоді, коли вона поряд, а не тоді, коли ти її вже втратив.

Галина з радістю прийняла у себе молодят. Віталій їй сподобався дуже, вона побачила в ньому не лише успішну людину, але і людину, яка має певні життєві принципи, а ще – добру душу.

Чи допоміг перстень в цій історії – ми достеменно не знаємо, але Марта таки стала щасливою.

Джерело