Галина вже збиралася додому, коли в кабінету зайшла Ганна:

– Галя, подивися звіт! У мене знову цифри не сходяться, – сказала колега.

– Ганно, вибач, дорога, я вже йду, – застібаючи сумку відповіла Галина. – Давай завтра?

– Ну, гаразд, – жалібно простягла Ганна. – Ти сьогодні рано, якісь плани?

– Моя Христина приїхала з подружкою на канікули. Хочу їм смаколиків приготувати.

– З подружкою? Пора б вже наречених із міста привозити, – посміхнулася Ганна.

Галина вимкнула комп’ютер і засунула стілець.

– Встигнеться! А ось що подруга з’явилася – це чудово. Пам’ятаєш, що моя Христина ні з ким не спілкувалася в школі? – поскаржилася Галина.

– Пам’ятаю, – кивнула Ганна.

– А, подружка, Соня, просто дивовижна! Скромна, розумна та красива, – похвалилася Галина.

– Нахвалюєш як рідну дочку ,– засміялася Ганна.

– Знаєш, і справді – вона для мене як донька! Така гарна дівчинка.

– І ви всі живете під одним дахом? – здивувалася Ганна.

– Звичайно, а що готель знімати! Тим паче в нашому селі… — Галина відчинила двері кабінету.

– Відчайдушна ти, Галя! Привести в будинок молоду дівчину і не переживати за чоловіка – сказала Ганна та вийшла з кабінету.

– Що за нісенітниця? Я довіряю своєму чоловікові.

Галина ще раз пробігла очима кабінетом і вийшла.

– Вибач, Галя, не хотіла тебе образити. Просто чоловіки…

– Зраджують? – зупинила Галя. – Ганно, пробач, якщо твій чоловік тобі зрадив, це не означає, що всі такі. Ми двадцять років разом!

– Довіряй але перевіряй! – єхидно відповіла Ганна, розвернулася і пішла вперед довгим коридором.

– Ось же, весь настрій зіпсувала… – прошепотіла Галина і зачинила двері на ключ.

Галя працює бухгалтером у школі у невеликому селі. Місцеві мешканці давно вважають її родину ідеальною.

Галя розумниця і красуня. У свої неповні п’ятдесят виглядає щонайбільше на тридцять п’ять. Майстриня на всі руки, а який гарний сад із квітами та деревами посадила – одне диво.

Павло, чоловік Галини, місцевий бізнесмен. Своя пилорама у селі та невеликий квітковий магазин у місті.

Ніхто ніколи не бачив, щоб вони сварилися. Двадцять років жили душа в душу.

Єдина донька, Христина, успадкувала від батьків кращі якості, але друзів у дівчини немає.

Христина поїхала вчитися в місто, там познайомилася із сусідкою – із Сонею.

Дівчинка одразу сподобалася Галині: скромна, сором’язлива та добра. Коли сім’я приїжджала до Христини, завжди привозила гостинці і для Соні.

Всю дорогу додому Галя думала про слова колеги:

– “Я довіряю Павлу! Ми стільки років разом, а він жодного разу не дав приводу для сумнівів”.

Але щось усередині не давало їй спокою:

– “Нісенітниці які! Павло мене любить.”

У магазині Галя вирішили зателефонувати дочці, поцікавитись, що вони хочуть на вечерю.

– Мамочко, нічого не купуй, – прощебетала Христина в трубку телефону. – Тато допоміг нам приготувати вечерю.

– Батько? А що він вдома?

– Так, дві години тому приїхав. Гаразд, мамо, йди додому, ми на тебе чекаємо – з цими словами Христина закінчила розмову.

Галина забрала телефон у сумку.

– “Треба ж… Стільки років ніколи не приходив додому раніше, а тут… Так, стоп, ну, звичайно він прийде раніше, адже дочка приїхала. Що це я!”.

Відкинувши погані думки, Галина пішла у бік будинку.

У приватному секторі, де мешкала сім’я, було тихо. На ділянці стояв синій “пікап” – машина Павла. А на ганку, в кріслі-гойдалці, сиділа Соня.

Вона сиділа під блакитним пледом, що дивно лежав. Було видно тільки її маленьку голівку та пальці, в яких Соня тримала книгу, чомусь перевернуту…

Тіло Соні під пледом здавалося величезним, ніби під ним була ще одна людина.

Очі Соні були заплющені, а на щоках виднівся легкий рум’янець.

Галині здалася ця картина дивною, але вона одразу ж відкинула убік погані передчуття.

– “Соня, напевно, спить…” – подумала Галина і піднялася сходами на веранду.

– Галино Іванівно! – Розплющивши очі Соня різко вигукнула.

Плед у ногах дивно заворушився.

– Вибач, що розбудила, Соня! – Галина посміхнулася.

– Так, щось я задрімала… мені тут так добре, просто казка, – схвильованим голосом сказала Соня.

– А ти Павла не бачила?

Обличчя Соні різко почервоніло, а книжка з рук випала.

Галина опустилася, щоб підняти книгу. На мить їй здалося, що Павло десь поруч.

– Начебто в будинку, – ледь чутно прошепотіла Соня.

– Ти не занедужала? Виглядаєш дивно, – з цими словами Галя простягла книгу.

– Все добре.

– І це добре, – усміхнулася Галя. – Тільки не засни знову, зараз вечерятимемо.

Галина увійшла до хати.

– Сім’я, я вдома!

– Привіт! – вигукнула Христина з другого поверху.

На першому поверсі нікого не було. Галина пройшла на кухню та поставила пакет із продуктами.

На плиті стояла каструля з картопляним пюре, на столі миска салату з огірків та помідорів із зеленню, а в духовці красувалася курочка на деку.

У будинок увійшов Павло.

– Привіт Люба! Ти сьогодні рано.

– Хотіла приготувати вечерю, але бачу, що ви впоралися без мене, – посміхнулася Галя. – А де ти був?

– Так, у машиі… рівень моторної оливи у двигуні перевіряв… мінімум… там…, – невиразно пробурмотів Павло.

У дверях з’явилася Соня. Вона поправляла свою сукню.

– Дивно, біля машини я тебе не бачила, – задумалася Галя.

– Давайте вечеряти! – голосно сказав Павло.

Весь вечір Галині не давали спокою безглузді думки. Вона намагалася відволіктися, але поведінка Павла і Соні ще сильніше насторожувала.

Парочка часто переглядалася і мило посміхалася одна одній.

Спати Галя пішла з почуттям хвилювання.

Наша героїня прокинулась о третій ночі, коли за вікном вже ясно і співають птахи.

Павла не було у ліжку. На душі було хвилююче.

Галя встала з ліжка, накинула свій халат і вирушила на пошуки чоловіка. На першому поверсі нікого не було.

Ледве чутно долинали голоси з вулиці. Галя підійшла до вхідних дверей. Там точно був її чоловік та Соня.

– “Ну, зараз я вам влаштую!” – подумала Галя і відчинила двері.

– Мамо, ти чого? – вигукнула Христина.

– Так, правда, Галю, навіщо так? – витріщивши очі, сказав Павло.

– Павло, що ти тут робиш? – обурилася Галя.

Дівчата переглянулись.

– Прокинувся водички попити, дивлюся молодь не спить, та й вирішив з ними на свіжому повітрі посидіти, – відзвітував Павло.

Галя почервоніла. Ситуація здавалася їй не розумною:

– “Ось я не розумна! Підозрюю власного чоловіка в зраді” – подумала Галя.

– Соня, пішли спати? – позіхнула Христина.

У цей момент Галі здалося, що Соня засмутилися. Але дівчата пішли собі в кімнату.

– Що з тобою?

– Павло, а тобі подобається Соня? – трохи подумавши спитала Галя.

– Ти що? Вона ж подруга моєї доньки, – вигукнув Павло і його обличчя набуло бордового рум’янцю.

– Вибач… мабуть, просто ревную.

– Ми ж стільки років разом, – сказав Павло. – А зараз підемо спати, мені завтра рано вставати.

Галя погодилася.

На ранок сім’я снідала без Соні. Дівчина залишилася в кімнаті, пояснюючи це своїм поганим самопочуттям.

Павло намагався робити дружині компліменти та доглядати її. Навіть довіз до роботи.

Галя заспокоїлася. Настрій став кращим.

В обід Галина хотіла зателефонувати дочці, дізнатися, як справи, але вона сама до неї прийшла.

– Ти чого тут? – здивувалася Галя.

– Прийшла відвідати рідну школу. Зайду до класного керівника та інших вчителів.

– Ну, гаразд, – усміхнулася Галя. – А Соня де?

– Вона вдома лишилася, щось їй зовсім зле.

– Бідолашна Соня! Треба попросити тата, щоб після роботи заїхав за пігулками, – пошкодувала Галя.

– Так тато сьогодні вдома, – здивувалася Христина. – Я думала ти знаєш.

– Ні, – ледве чутно прошепотіла Галя. – Ти йди до вчителів, а мені треба працювати.

Христина помахала мамі та зачинила двері.

Галя набрала номер чоловіка, але слухавку ніхто не взяв. Вона швидко поміняла взуття та вибігла зі школи.

На ділянці не було машини, а будинок був порожній.

Галя вийшла надвір і сіла на ганок.

– “І справді, не розумна! Прибігла перевіряти, що робить чоловік, а його і вдома немає! Напевно поїхав у своїх справах, а Соня просто вийшла погуляти” – подумала Галя.

Іти назад на роботу Галя вирішила через парк, щоб трохи заспокоїтись і провітрити голову.

Та як вона взагалі могла засумніватися у вірності чоловіка?

Наша героїня йшла повільно, вдихаючи свіже повітря і насолоджуючись співом птахів, як раптом недалеко між деревами майнула синя машина.

Галя зупинилася. Вона була певна, що це синій “пікап” Павла. Ноги не слухалися і тяжко пересувалися у бік машини.

У автомобілі нікого не було. Галя озирнулася на всі боки – порожньо. І раптом почула жіночий голос, десь недалеко від машини.

Пройшовши кілька метрів, Галя зупинилася біля дерева. Так погано вона себе ще не відчувала. Їй відкрився не найкращий пейзаж.

Її чоловік та Соня були разом…

Від побаченого Галя застигла.

– Негідник! – вигукнула Галя.

Соня засміялася.

– Ти що тут робиш? – Павло застиг.

У Галі не було сил, щоб відповісти чоловікові. Вона продовжувала дивитись на Соню.

Далі було все, як у тумані. Повернувшись до будинку, Галя сіла на диван і намагалася зрозуміти, що сталося.

За кілька хвилин до будинку увійшли Павло та Соня. Дівчина вже не здавалася такою скромною, а навіть навпаки. В її очах було багато негативу.

– Галю, я їду, – несміливо почав розмову Павло. – Тепер я житиму з Сонею, ми любимо один одного.

Соня підійшла до Павла ззаду, обняла його і поклала голову на плече.

– Давно?

– З першого погляду! – єхидно відповіла Соня.

Галя встала з дивана і вирушила на другий поверх до спальні. Там вона пролежала цілий тиждень.

Христина дуже переживала за маму, не відходила від неї ні на крок. Довелося всім говорити, що Галя серйозно занедужала.

Через тиждень, коли Христина пила каву на першому поверсі батьківського будинку, у двері постукали, то був листоноша. Він передав конверт. У ньому лежали документи на розлучення.

То був ще один неприємний момент для Галі. Але правильно кажуть: “Час допомагає”.

Через два місяці Галю було не впізнати: з новою зачіскою та свіженьким манікюром вона стояла в аеропорту. У руках тримала квиток на літак до Туреччини.

Ще через місяць Галина завела свою сторінку в інтернеті, де показувала своє життя та ділилася думками з підписниками.

Христина була рада, що мати взяла себе в руки. Іноді миттю розповідала новини: Соня з’їхала з гуртожитку та оселилася у квартирі Павла, почала пропускати пари. Одногрупники шепотіли, що Соня має проблеми в особистому житті. Але Галина лише просила закінчити розмову.

У Галі почалося нове життя. Її сторінка почала приносити невеликий дохід, який вона почала відкладати на подорожі. Записалася на йогу та вокал. Навіть залицяльники з’явилися.

А за рік на порозі будинку з’явився колишній чоловік. Він сильно змінився: відростив бороду та волосся.

– Галю, я хочу повернутися!

– Навіщо? – Галя спробувала зобразити здивування.

– Мені там погано! Соня постійно просе грошей. Вдома нічого не прибирає та не готує. Я їм лише локшину швидкого приготування! – жалібно завив Павло.

– Знаєш, дорогий колишній чоловік, – Галя відчинила двері. – Забирайся з цього будинку, доки я себе стримую!

– Ніхто мене не любить! Нікому я не потрібен! – чоловік опустив голову і вийшов з будинку.

Галина повернула ключ в дверях і пішла на кухню.

Наповнивши свій келих ігристим, Галя сіла на дивані та включила турецький серіал.

– Я завжди буду тебе любити! – Промовив актор з екрану телевізора.

А Галя засміялася…

КІНЕЦЬ.