Галина Семенівна вважала невістку недостойною свого сина. Вона, професор університету в третьому поколінні, змушена була прийняти в сім’ю сільську дівчину, у якої всього й освіти, що торговий технікум. Адже Галина мріяла, що син одружується з дочкою подруги її Тамари…

Анна з Ігорем були одружені вже три роки. Жили на квартирі свекрухи та мріяли куnити свою квартиру. Вона бухгалтер, він архітектор. Обидва брали підробітки, щоб швидше наблизити свою мрію.

Свекруха все чекала зручного моменту, щоб засмутити шлюб сина. Виnадок трапився, коли Анна поїхала до матері до села. Та захво ріла і їй потрібен був догляд.

За тиждень мамі стало набагато краще і дівчина повернулася до міста. Ігор на машині поїхав зустрічати дружину на вокзал. Щось їй знадобилося, вона залізла в бардачок машини та виявила там пачку захисту.

— Це що?! Це навіщо тут? Ти мені зрад жуєш! — Взяла дівчина і зажадала зупинити машину. Як не намагався Ігор переконати дружину, що жодного відношення до знахідки не має, переконати не зміг.

Доказ очевидний. Ганна тим самим автобусом повернулася до села до мами. Ігор намагався додзвонитися дружині, поговорити, переконати у своїй невин ності.

Між дзвінками, на які не відповідала дружина, він прикладався до склянки. Галина зателефонувала Тамарі. — Томе, ти б не могла приїхати до мого сина? — Так він уже місяць не просихає, Галино Семенівно. — Але ж ти красуня. Він з тобою і про склянку забуде, і про Ганну…

— Ти чого з’явилася? — грубо спитав Ігор у Томи. – Тебе підтримати. — Ти? Пустушка ти фарбована, чим ти можеш мене підтримати? Пішла геть!.. Галина Семенівна нарешті зрозуміла, що її син щиро любить Ганну.

— Поїдемо за Ганною, синку. – Вона нас на поріг не пустить. — Пустить. Я поговорю з нею… — Анночко, пробач мені, будь ласка. Це я підкинула до сина у машину ту упаковку. Він нічого про неї не знав. З того часу свекруха не лізе у життя молодих.

КІНЕЦЬ.