Галина Петрівна була на сьомому небі від щастя, коли їй вдалося переконати сина та невістку купити сусідню ділянку поруч із її дачею.

– Вітаю! Тепер будуть у вас свої продукти з грядки, – радісно промовила вона Олексію та Марині, які з байдужістю поставилися до своєї покупки.

Жінка розраховувала на те, що тепер син буде щовихідних перебувати на своїй землі і заразом допомагатиме з її посадками.

Щойно сніг у місті розтанув, Галина Петрівна завела розмову про поїздку на дачу.

– Квітень на подвір’ї, настав час навідатися в село, – повчальним тоном промовила жінка.

– Мамо, там, напевно, земля ще мокра, – Олексій почав шукати привід, щоби відкласти поїздку на дачу.

– Нічого вона не мокра! – заперечила Галина Петрівна. – Я дзвонила сусідці, вона сказала, що вже тиждень там наводить лад. Нам теж треба їхати, дивитись, що там і як.

– Як трава з’явиться, то поїдемо, – втрутилася в розмову чоловіка та свекрухи Марина, якій теж не хотілося їхати на дачу.

– Навіщо нам трава? Поки її немає, треба навести там лад. Прикинути, де і що посадити у травні, – діловим тоном відповіла жінка. – Не лінуйтесь!

– Садити? Ми нічого такого не збиралися там робити, – несподівано заперечив Олексій матері.

– Як це? А навіщо тоді ви її купили? – обличчя Галини Петрівни округлилося.

– Для відпочинку. Ми плануємо там смажити шашлики, а не працювати на грядках, – байдуже відповів чоловік.

Мати здивовано подивилася на сина, вирішивши, що зараз він скаже, що пожартував.

– То не поїдете? – перепитала Галина Петрівна.

– Ні, їдьте з батьком удвох. У нас інші плани наступних вихідних, – позіхнув Олексій.

– Цікаво, які ж? – хитро примружилася жінка.

– Ми з друзями їдемо на концерт у сусіднє місто, – невістка знову вирішила вставити свої п’ять копійок.

– На концерт? Грошей багато? Концерт можна і по телевізору подивитись чи по інтернету, – з виглядом знавця сказала Галина Петрівна.

– Ми самі вирішимо, на що витрачати свої гроші, – насупився Олексій, якому не сподобалося, що у тридцять років мати надумала вчити його життю.

– Не бажаєте, як бажаєте. Дайте ключі, ми хоч на вашу дачу заглянемо, — ображено зітхнула жінка.

Усі вихідні Олексій та Марина насолоджувалися відпочинком, тоді як Галина Петрівна з чоловіком працювали на дачі.

У понеділок увечері, після роботи, жінка вирішила відвідати сина та невістку.

Тримаючись рукою за поперек, вона пройшла на кухню та голосно заохала, бажаючи привернути до себе увагу родичів.

– Дача? – коротко спитав Олексій, криво посміхнувшись.

– Звичайно, ми стільки всього з батьком зробили, поки ви тут по своїх концертах ходили, – Галина Петрівна гордо підняла вгору ніс. – І не лише на нашій дачі, а й на вашій.

– Що ви там зробили? – здивувалася невістка, що розливала чай по чашках.

– Приїдете і побачите, – загадково промовила жінка. – Цими вихідними поїдете?

– Ні, – похитав головою Олексій.

Галина Петрівна застигла дивилася на сина і схвильовано заплескала віями.

– Що цього разу? – Холодно поцікавилася вона. – Кіно, театр чи щось ще?

– Вихідний. У суботу я працюю, тому неділя буде єдиним днем, який я можу присвятити своїй сім’ї, – незворушно відповів чоловік.

– Ти їх і так щодня бачиш! Навіщо ви взагалі купували дачу, якщо не їздите туди? – невдоволено проскреготіла зубами жінка.

– Я вже й сам сто разів покаявся, що піддався твоїм умовлянням. На дачу часу взагалі нема. Тільки, мабуть, у відпустці зможемо поїхати туди…

– У відпустці, – повторила за сином Галина Петрівна. – Поки твоя відпустка настане, там все травою заросте.

До червня жінка намагалася витягнути Олексія та Марину на дачу, а потім раптом притихла.

– Як там наша дача? – Помітивши мовчання, поцікавився у матері син.

– Нормально все там завдяки нам. Садили собі картоплю і вам посадили, – чекаючи на похвалу, повідомила Галина Петрівна.

– Навіщо? Хіба ми просили? – обурився чоловік.

– А чого земля просто так стоятиме? Ти знаєш, що це не добре? – Повчально промовила жінка. – Тільки з копанням картоплі ви на нас не розраховуйте!

Про те, що мати та батько посадили на їхній ділянці картоплю, Олексій цього ж вечора повідомив дружину.

– Нехай самі й копають потім, – пробурчала Марина. – Ми спокійно купуємо у місті. Не збираюся я через три мішки працювати на дачі.

Коли настав час збирання картоплі, Галина Петрівна зрозуміла, що розраховувати на сина і невістки не варто, тому вони з чоловіком самі викопали їхній город.

Щоб тицьнути цим дітям в обличчя, батьки Олексія привезли врожай до них у квартиру.

– Що то за горох? – здивувалася невістка, побачивши картоплю.

– Якщо восени підживити землю, то наступного року вона буде кращою, – заперечила свекруха.

– Я вважаю, що там взагалі не варто садити жодних овочів. Краще кущі посадити, з них буде набагато більше користі.

Галина Петрівна посміхнулася у відповідь і махнула рукою, показуючи, що Марина говорить нісенітницю.

Наступної весни молоде подружжя посадило на своїй ділянці плодово-ягідні кущі.

– На одній ягоді ви не проживете, – жінка, узявшись у боки, засуджувала через паркан рішення невістки.

Як тільки Олексій та Марина поїхали з дачі, Галина Петрівна покликала чоловіка і скомандувала повисмикувати всі кущі.

Через тиждень вона повідомила невістці, що саджанці не прижилися, тому вона знову посадила замість них картоплю.

– Цього разу врожай точно буде добрим! – підбадьорила Галина Петрівна засмучену Марину.

Однак картопля знову не вродила, на що невістка поспішила вказати свекрусі.

Через рік історія повторила точнісінько, і Марина запідозрила, що свекруха може прикладати руку до того, що її кущики не приживаються.

Вона вмовила чоловіка встановити на дачі камеру і через вай-фай дивитися, що відбувається на їхній ділянці.

– Знову ягоду свою садиш? Кажу ж, що вона тут не росте! – усміхнулася свекруха, помітивши, що діти знову привезли плодово-ягідні кущі.

– Ви ж з картоплею не здаєтеся, садите щороку, от і я не хочу! – парирувала у відповідь Марина.

Посадивши кущі, подружжя залишило дачу. Всю дорогу до міста жінка пильно спостерігала за своєю ділянкою.

Першого дня все було тихо і мирно, і Марина вирішила, що, мабуть, погано подумала про свекруху.

Однак наступного ранку вона побачила, як Галина Петрівна висмикує з ямок її кущі, і замість них кидає туди картоплю.

Невдоволена дівчина наказала чоловікові їхати на дачу. Усі дві години дороги Марина не знаходила собі місця.

Побачивши машину сина, що наближається, батьки застигли біля хвіртки будинку. Вони якраз збиралися повертатися до міста.

– Ви чого приїхали? – Здивувалася свекруха, поправивши хустку на голові.

Марина мовчки сунула їй в обличчя свій телефон і запис, на якому видно, як вона з чоловіком висмикує кущі.

– Вони стали сохнути, – намагаючись викрутитися, обманула на ходу жінка.

– Не обманюйте! – невдоволено схрестила руки Марина. – Я все бачила! Ще раз заявляю вам, що ми не хочемо садити картоплю, яку можемо купити у місті!

– А фрукти наче не можете? – єхидно відповіла Галина Петрівна.

– Можемо, але вони набагато дорожчі, ніж ваша картопля!

– Ой, робіть, що хочете, нам уже настав час їхати, – ображено промовила жінка і сіла в машину.

Проте втекти хитрим свекрам не вдалося – Марина та Олексій рішуче перегородили їм дорогу.

– Ідіть і повертайте мої кущі туди, де вони були! –  промовила невістка.

Галина Петрівна у відповідь лукаво усміхнулася, але не рушила з місця, вирішивши, що Марина жартує.

– Мамо, тату, ви чули, що сказала моя дружина? – суворо поцікавився Олексій. – Повертайте на місце, чи наші стосунки вкрай зіпсуються. Вирішуйте, що вам дорожче!

Літнє подружжя невдоволено перезирнулось і, вийшовши з машини, попрямували на ділянку сина і невістки.

Під пильною увагою Марини вони викопали посаджену картоплю і на її місце повернули викинуті кущі.

– Більше не смійте розпоряджатися на нашій ділянці! Ще раз побачу, що ви в нас господарюєте, засаджу весь ваш город бур’яном! – рішуче сказав Олексій.

Батьки ледве чутно пробурчали собі під носа невдоволення і, сівши у свою машину, поїхали.

Більше на дачі дітей вони не господарювали, остерігаючись, що син дотримається своєї обіцянки.

КІНЕЦЬ.