-В тебе що помідори вже закінчилися, чи що?! Тато ж тобі з дачі привіз багато, – здивовано запитала Галина Петрівна в дочки. – Треба буде ще привезти.

Галина Петрівна по-хазяйськи заносила в квартиру дочки важкі сумки з продуктами.

-Вистачить мені тих помідорів, мамо! Другий ящик. Куди вже більше?! – сказала Оля.

-Хай буде, – рішуче відповіла Галина Петрівна.

Вони вдвох вирішили зробити закрутки на зиму в новій квартирі Олі.

Взагалі, для Олі цих продуктів було забагато. Вона стільки не з’їдала. Але батькам дуже подобалося їй допомагати і вони постійно везли їй з дачі всілякі овочі і фрукти.

-Ого скільки яблук! Компот зваримо? – запитала Оля в матері заглядаючи в одну із сумок.

Що-що, а компот Оля обожнювала.

-Звісно, – сказала Галина Петрівна.

-А ще є щось, окрім яблук?

-Цього року тільки з яблук. Їх стільки, що хоч мішками вивозь. Тому приготуємо все, що можна, з яблук. Може варення ще зробимо.

-Чудово, – схвально сказала дочка.

-Ой, а що це за кавоварка така цікава? – раптом запитала мама. – Ти ж, ніби, меншу купувала. Поміняти довелося?

-Та ні, мамо. Це Антоніни Вікторівни.

-Кого? – Галина Петрівна застигла від здивування.

-Ну тієї жінки, яка продала мені квартиру. Ви ж її бачили з батьком, коли ми папери підписували.

Батьки тоді якраз підвозили Олю.

-Здається, вона у капелюшку була, – згадала Галина Петрівна.

-Так, у білому.

-Тоді я не зрозуміла, – раптом задумалася мати. – А що тут досі роблять її речі? Чи вона частину тобі залишила?

У квартирі були не тільки речі попередньої хазяйки, а й вона сама все ще жила. Просто сьогодні до подруги на дачу поїхала. Заодно хотіли варіанти з житлом для себе подивитися.

Про це Оля матері не дуже хотіла казати.

-Вона поки що не переїхала, – нерішуче сказала Оля.

Мама перестала розкладати яблука.

-Ми мали переїхати день у день. Тобто я приводжу все своє, а вона в цей момент їде, там теж угода мала бути. Не вийшло в них щось. Антоніні тепер немає куди все це вивезти…

-Це, звісно, все цікаво, але яке відношення ти маєш до цього? Не вийшло домовитися з продавцем – нехай шукає готель.

Оля і не сумнівалася, що мамі це не сподобається.

-У неї є сума тільки на покупку квартири, без надлишків, а подвійний переїзд – це ж купа проблем. Треба перетягнути купу коробок спочатку в, скажімо, знімну кімнату, вивантажити, а через пару днів – угода. І що тоді? Починати все наново? – сказала Оля.

-Ти занадто добра, – сказала мама.

-А що це погано? – посміхнулася Оля.

-Ні, – Галина Петрівна чистила яблука. – Завжди варто з розумінням ставитися до проблем інших, якщо вже така ситуація. Але дивись, щоби вона не затрималася надовго!

-Звісно, – погодилася Оля.

Увечері Антоніна повернулася в квартиру без настрою. Її Оля взагалі не чекала раніше, аніж наступного дня.

-Здрастуйте, – привіталась Оля.

-Привіт, – буркнула колишня власниця.

Антоніна по-хазяйськи зайшла на кухню і раптом запитала:

-А навіщо ти мікрохвильовку переставила?

-Мені так зручніше, – розгубилася Оля. – І яка вам різниця? Техніка входила в договір, значить ставлю так, як хочу.

-А я ще, може, й передумаю! – несподівано сказала Антоніна.

-Що значить «передумаю», якщо договір підписано, а гроші заплачені? – подумала Оля.

-Думати треба було раніше, – сказала вона вголос. – Я дозволила вам пожити тут, поки ви шукаєте житло. Не більше.

-Я хочу скасувати угоду, – раптом сказала Антоніна. – Гроші, майже всю суму, я можу повернути…
Ольга застигла від здивування.

-Що означає “майже всю»? – не зрозуміла вона. – І ви хоч уявляєте, наскільки складно і дорого це зробити?! В мене особисто немає зайвих грошей. І взагалі, квартира мені подобається!

Антоніна щось буркнула у відповідь і пішла у свою кімнату.

Вона ще місяць ходила по квартирі, ніби вона й далі тут хазяйка.

Оля вже не знала, що й робити.

Але знайти квартиру Антоніні таки довелося. Одного дня Оля просто взяла і виставила її речі за двері…