– Фу, що це ти вариш, що воняє на всі сходи? – запитала я невістку, коли зайшла до них у квартиру. Я реально не могла стриматися, хотілося затулити носа.

— Та це я борщ варю, — промимрила Аліна.

Я тільки підняла брови, а вона швиденько пішла до малого в кімнату. Ну думаю, хай іде, а я подивлюся, що там таке смердюче. Відкрила кришку – і мало не відсахнулася.

Серед капусти і картоплі плавали шматки оселедця! Не шматочки, знаєте, акуратно нарізані, а такі собі бруднуваті клапті, ще й з кістками.

Я навіть не задумувалась. Взяла каструлю і вилила все це неподобство в каналізацію.

Хоча, якщо чесно, в ту секунду мені хотілося плеснути те «творіння» Аліні на голову. Ну як так можна? Борщ із оселедцем!

Довелося мені самій збиратися, йти до магазину, купувати м’ясо, нормальні овочі і варити нормальний борщ. А ще квартиру добряче провітрити.

Встигла якраз до повернення сина з роботи. Він прийшов, сів за стіл, похвалив, що смачно, поїв і пішов відпочивати.

Аліна ж мовчала, ходила по кухні з кам’яним лицем.

Я й думала, що вона скаже щось типу «дякую» або хоча б запитає, як правильно борщ варити.

Але ні. Тільки мовчки пішла в кімнату, зачинилася там, і з того моменту зі мною не розмовляє.

— Мамо, що ти їй сказала? — питає мене син наступного дня.

— Нічого особливого, просто врятувала вас. Повір на слово.

— Ти що, знову її критикувала?

— Я? Та я просто правду сказала.

Син тільки зітхнув і сказав, що мені варто бути «трохи м’якшою». А що тут м’якшити?

Я не зла, я просто не можу спокійно дивитися, як моя сім’я їсть якусь гидоту!

Ось тепер думаю, чи я справді перегнула? Чи, може, треба було промовчати і дати їм самим розгрібати наслідки?

Але ж він мій син, як я можу стояти осторонь? Що ви скажете? Далі ж вона буде онука так само годувати!

Джерело