Ліда та Василь дожили до золотого весілля. Внуки вітали бабусю та дідуся. Діти пишалися своїми батьками, які за стільки років, не втратили кохання один до одного. Пара мовчки приймала усі привітання і лише широко посміхалися.

За стільки років шлюбу, Ліда та Василь пережили багато. Їхні стосунки пройшли цікаві випробування. Почалося все ще зі школи. Їхні батьки виступили категорично проти один одного. Самі сім’ї не товаришували, тому коли вони дізналися про романтичні стосунки між їхніми дітьми, то влаштували гучні розбірки. Ліду контролювали цілий день.

Слідкували, щоб вона ходила лише в школу та в магазин за продуктами. Василь все одно знаходив спосіб побачити свою кохану. Приходив до неї під школу. Потайки, щоб навіть вчителі не бачили.

Таємно пара прозустрічалася три роки. Після закінчення школи, Василь забрав Ліду в інше місто. Там вони нарешті змогли жити спокійно. Тепер вони повнолітні і ніхто не має права вчити їх життю. Шкода, але на цьому історія не завершилася. Батьки не одноразово заважали їхньому щастю.

Виповнилося Василю двадцять років. Батьки влаштували сюрприз. Якимось чином дізналися де він живе і приїхали до нього в гості. Не самі, а з «нареченою». Привезли з собою Анну – доньку тітки Галини. Батьки вирішили, що сину пора одружуватися. Пару підібрали на свій смак. Проста Анна ніколи не цікавила Василя.

Як людина, вона дуже добра та надійна, але як жінка – взагалі не цікавила. Коли Анна сміялася, то Василь здригався. Грубий і дурнуватий сміх пронизував його, наче грохкіт грому. Крива посмішка, потріскані вуста, а ще брак зубів.

— Роботящя, сину! – Говорив батько. – А це найголовніше в селі!

— Тату, я не хочу жити в селі. Мені подобається життя в місті! – Скрушно відповідав Василь, але його ніхто не чув.

Через годину застілля, хлопець не витримав.

— Я кохаю Ліду! Ми одружені і давно живемо разом! Будь ласка, припиніть цей балаган!

Батько вдавився оковитою. Матір схопилася за серце. Тільки Анна продовжувала сидіти з такою самою дурнуватою посмішкою.

— Яка Ліда? – Самими лише вустами, промовила мама. – Це ота… Ота Ліда?

— Так. – Кивнув Василь.

— Романа дочка? – Уточнив батько.
Василь ще раз кивнув.

— Ми ж тобі заборонили з нею бачитися! – Рявкнув батько. – Вона ж взагалі не придатна для життя!

Такого приниження в бік своєї коханої Василь не став терпіти. Він хутко пояснив батькам, де знаходиться вихід. Жінки одразу вийшли на двір, а батько ще намагався затриматися і далі сваритися. Нічого не вийшло. У Василя злетів дах. Він наговорив багато зайвого, чим не пишався, але його тішила думка, що він захистив свою кохану.

Ліда повернулася додому пізно ввечері. Заняття у виші затягнулися. Ще дівчина займалася іншою діяльністю. На ній лежала відповідальність за організацію всіх свят, постанова танців, а також декор для всіх свят. Дівчина мріяла лише про одне – прийти додому і лягти спати.

Квартира була схожа на притулок для безхатченків. Посуд побитий, стіл перевернутий догори, всі килими скручені в трубочку.

— Василю, що тут трапилось?

Хлопець сидів на креслі другу годину. Не рухався від тоді, як пішли батьки.

— Ти щось казала? – Василь підняв на Ліду задурманені очі.

— Що трапилось? – Повторила Ліда.

Василь ще трохи помовчав, але зібрав всі сили в кулак і заговорив:

— Я дав прочуханки власному батьку…

У Ліди в голові задзвеніло.

— За що? – Налякано запитала.

— За тебе. – Твердо і, навіть, з гордістю відповів хлопець.

Ліда уважно слухала свого чоловіка. Він розповів про все, що відбулося в їхній квартирі. Про батьків, Анну та слова батька. Пара довго приходила до тями, після того інциденту. Ніхто більше в гості не приїздив з «нареченою».

Ще якийсь час згадували про той випадок, але життя триває. За буденними клопотами, Василь та Ліда забули все погане. Зосередилися на своєму майбутньому.

Навчання добігло кінця. Після отримання диплому, Ліда одразу пішла працювати медсестрою, а Василь влаштувався в бюро. Працював над тими паперами з ранку до ночі. То не дарма. Директор одразу помітив молодого та амбітного хлопця. Допомагав йому, коли порадою, а коли і доброю прочуханкою. Звісно, для мотивації.

Через рік плідної праці, Василя підвищили. Ліда розділяла здобутки свого чоловіка. Вона дійсно була з ним і в радості, і в горі. На жаль, до всього звикаєш. Василь почав сприймати підтримку Ліди, як щось буденне. Завжди так було, є і буде.

Хороша робота, непогані гроші та швидке просування кар’єрними сходами затуманили розум Василя. Ліда відчувала зміни у поведінці чоловіка. Вона одразу все зрозуміла. Найгірше в тій зраді було те, що він бігав до тієї Анни. Та жінка поступалася Ліді вродою і мізками. Василь завжди морщив носом, коли чув її ім’я, а тепер бігав до неї.

Боліла не тільки душа. В двадцять з хвостиком років, у дівчини заболіло серце від тривоги. Її забрали до лікарні з нервовим зривом та стенокардією. Поки Ліда лежала в лікарні, Василь бігав до неї кожен день.

— Злякався, що втратиш? – Байдужим голосом, запитала Ліда.

— Я так більше не буду… — Пищав Василь.

Хлопець обережно тримав долоньки коханої в своїх. Він навіть не думав, коли зраджував. Батьки охоче підсовували йому ту Анну. Постійно розповідали про її «плюси». Так сильно і часто хвалили, що Василь повір в ту брехню! Він правда почав сприймати її, як жінку. Навіть якусь вроду розгледів.

Багато часу та плідної праці над стосунками відновили кохання. Василь летів після роботи додому. Кожну вільну хвилинку приділяв своїй коханій дружині. Сумісний відпочинок ще більше розпалив багаття почуттів. Василь прозрів остаточно. Він зрозумів, що ніколи не знайде такої жінки, як Ліда. Вона – його ідеал.

Ліда пробачила, бо любила всім серцем. Настали гармонія та спокій, але не на довго. Мало подружжя пройти останнє випробування. Анна народила від Василя. Прийшла з дитиною на руках прямо до чоловіка на роботу. Хотіла надавати на жаль, а ще зробити його повним негідником в очах колег та директора.

Анна влаштувала грандіозну виставу зі слізьми та істерикою. Навіть на коліна стала перед Василем. Він бачив шоковані погляди колег, але гідно тримався. Сказав, що буде платити аліменти. Від дитини не відмовляється, але він не хотів будувати сім’ю з Анною. Чоловік говорив про це. Анна обіцяла йому потурбуватися про захист їхніх стосунків, але сама ж не дотрималась слова. Василь викликав таксі для Анни і відправив її додому.

Чоловік дотримався свого слова. Сидячи на своєму святі, він думав про ту дитину, якій до самої своєї старості продовжував давати гроші. Забезпечив, чим міг і як міг. Василь дивився на свою кохану, яка давно забула про все погане і ніжно гладила його старі, зморщені руки. Важко було зберегти їхнє кохання, але вони впоралися.

КІНЕЦЬ.