На сьогоднішній день я немолода, дуже люблю природу, у мене є прекрасна дача, для мене справжнє щастя працювати там.

Стандартні 10 соток, невеличкий, але теплий будиночок на три кімнати, кухня, літня тераса, для життя найнеобхідніше є.

На ділянці є невеличка теплиця, город, садові дерева, кущі малини.

Рай, а не відпочинок для людини, як на мене.

Лише, мабуть, вся ця краса потрібна тільки мені, а от фрукти, овочі і ягоди з нашої дачі люблять всі.

Мого чоловіка там цікавить лише рибалка на річці та друзі, а син з невісткою ще до народження їх маленького синочка, приїжджали дуже часто на нашу дачу з друзями на вихідні, щоб посмажити шашлики, і все.

І то – коли мене там не було.

Раніше, поки не з’явився маленький онук, вони їздили до своїх близьких друзів на Чорне море і один раз в Туреччину.

Я їх розуміла, і слова ніколи жодного не говорила, лише раділа за них – вони молоді, нехай відпочивають, як їм хочеться, тим паче, якщо мають копійку для цього.

З’явився внучок, і вони два роки нікуди не їздили: малюк часто недужав, і маленький зовсім, ну куди його тягти було?

Цього року планували знову десь їхати відпочити на захід України, орендувати будиночок якийсь, побути з дитям на природі, але те, що відбувається зараз в світі навряд чи це їм дозволить.

Та й друзі до себе в цьому році вже їх не кличуть, адже самі їхати нікуди не хочуть, ціни взлетіли, тому їдуть вони до своїх батьків в село.

Онуку у вересні вже буде три роки.

Невістка моя Валентина вийде восени на роботу, їй би сил набратися, та й у сина відпустку з середини серпня.

Я їм відразу сказала:

«Збирайте речі і всі разом їдемо на дачу до мене. Там тихо, людей мало, чисте повітря, річка для малюка – купатися, буде з дідом ходити на риболовлю – вчитися рибку ловити. тут так добре буде нам усім. А ми всім сімейством просапаємо наші грядки, виростимо собі найкращі та найсмачніші овочі, і зима голодною не буде».

Я думала, для них це буде найкращою альтернативою, тим паче, коли зараз так неспокійно скрізь.

Але що тут почалося! Мене усі підняли на сміх. Син відразу до мене звернувся:

«Мамо, ти що – жартуєш тут? У мене відпустка буде, а не робота на плантації. Я на дачі влітку з’являтися категорично не хочу, навіть в свій вихідний день: ти ж мені завжди там роботу знайдеш, я й хвилини у тебе не посиджу! Я краще на роботі залишуся без відпустки!»

І невістка туди ж:

«Можливо, у ваш час це завжди вважалося нормальним – їхати влітку в село, але зараз це навіть соромно сказати комусь! А помідори з огірками і в магазині можна купити! Що там взагалі робити – в цьому нудному та малому селі?»

Так, дійсно, я ще з тих часів, коли ми з чоловіком їздили у відпустку в село до моїх батьків.

І ми не знаходили нічого соромного в тому, що мій чоловік допомагав їм щось по господарству, а ми з мамою працювали в городі.

Але це було скоріше відпочинком, адже тут землі небагато, коли усі разом працюють, то й не наробишся особливо, то лише такий відпочинок для душі.

Тільки вранці до обіду потрібно грядки полоти, потім можна позасмагати, полежати в гамаку або на річку сходити, а ввечері можна запрошувати сусідів на той же шашлик, стіл накрити, ну чому б і ні?

Тим більше не потрібно їхати кудись далеко, де все дорого дуже!

Я вже й попросила свого чоловіка, щоб він умовив сина та невістку поїхати з нами.

Відповідь була зовсім несподіваною для мене: «Ти що смієшся з них? Так я сумом згадую ті давні часи, коли їздив з тобою в село до твоїх батьків! У мене відпочинок – а я наймитував у них. А відмовити тобі не міг – ти ж сльози пускала: «Хочу до мами з татом!».

Шкодував тебе, а даремно – стільки юних років втратив, коли на морі можна було б відпочити, коли всі люди туди їздили відпочивати.

Тому мені твоя дача з плантацією і на чорта не потрібна, крім річки.

А ти ще хочеш тепер і наших дітей на той свій город загнати і зіпсувати їм весь відпочинок. Хочеш дати синові з невісткою відпочинок – візьми одного внука на дачу і возись з ним, скільки хочеш. А невістка з сином нехай їдуть куди хочуть!»

Ось так! Виявляється, я його молоді роки загубила в селі!

Але я не можу взяти одного онука – хвилююся, що не впораюся з ним і зможу догледіти, все ж він ще маленький, йому мама поруч потрібна.

Але мене не залишає думка: як умовити дітей їхати зі мною на дачу, тільки як це зробити – я не знаю.

Я не хочу, щоб вони кудись їхали у відпустку далеко, шкода їх грошей, краще на дачу подалі від людей, на свіже повітря, але вони мене не розуміють.

Чому діти відмовляються від дачі, коли можуть зекономити багато грошей, адже тут так добре, для мене тут щастя?

КІНЕЦЬ.