Артур із Томою зустрівся два роки тому, коли поїхав сам на море. Марина, дружина, не змогла поїхати. Справи. З того часу Тома міцно зайняла місце kоханки Артура. «Коханої!», як думала сама дівчина. Позавчора солодка парочка вечеряла у ресторані. Тоді Артур сказав, що їде у відрядження на чотири дні.

І ось зараз Тома стоїть перед дверима квартири Артура. Прийшла, щоб поговорити з Мариною, і поставити всі крапки над «і». — Ми з Артуром кохаємо один одного!

— З місця в кар’єр заявила Тома Марині, яка відкрила двері. — Невже? – здивувалася Марина. — А ви тільки користуєтесь його багатством! Скажіть, самолюбство у вас є? Ви ж із ним тільки заради грошей! — Не правда, — сказала жінка і засміялася. Не гірким, не саркастичним, а веселим і задерикуваним сміхом. Тома на мить очманіла.

Так не повинна поводитися жінка, яку ось-ось викинуть на вулицю. — Не брешіть! — насупилась Тома. — Але я справді з ним не через гроші, — заспокоївшись, сказала Марина. — Ось як? Але ж не стверджуватимете, що це ваша квартира. До речі, який у неї метраж? – 120 метрів. І так, квартира не моя.

— Ось . І вам доведеться поступитися мені моєю квартирою! — Вам? — Звісно мені. І не лише квартирою, а й Артуром та всім, що до нього додається. І якщо у вас є самоповага, ви повинні негайно залишити квартиру. — Ось так. Негайно. Речі можу зібрати? – Давайте ключі від квартири! Завтра опівдні я прийду сюди, щоб вас тут не було! І не захопіть із собою нічого зайвого! — Я заберу тільки те, що принесла з собою…

Артур увійшов до квартири, відчинивши двері своїм ключем. — Кохана, я вдома! – крикнув він. — А ось і я! Сюрприз! — весело вискочила йому назустріч Тома. — А ти що тут робиш? І де Марина? — Артур став, як укопаний. — Я її прогнала! Тепер нам ніхто не завадить!

— Тома вся світилася від щастя. — Ідіотко! — Хто? – Ти, хто ж ще! Та й я нічим не кращий, раз зв’язався з тобою. Ми з Мариною орендували цю квартиру! За оренду вона платила! Та й мені давала грошей на розваги. А тепер все, ні будинку, ні грошей. Прийдеться повертатися в село! Електрики всюди потрібні.

— Але ж ти казав, що крутий бізнесмен! — Мало якої локшини понавішує чоловік на вуха безмозкої дурепи, щоб затягнути її в ліжко! Лаю чись на Тому, і на свою нещасну долю Артур збирав свої речі. — Чого встала?! Збери свої шмотки і провалюй звідси. І врахуй, якщо прихопиш щось не своє, Марина нас з того світу дістане…

КІНЕЦЬ.