Семикласник Микола жив неподалік від третьокласниці Насті. Він любив спостерігати за цією курносою з довгими косами дівчинкою. Часом випадало разом йти в школу. На перервах Микола часто рятував дівчинку від хлопців-розбійників, які любили познущатися над малими.

Взимку разом каталися на ковзанці. Коли Настя була в першому класі — помер її тато. Мама не витримала цього удару і почала випивати. Дівчинка стала непривабливою, а мама забувала про приготування їжі для неї. А потім раптом Настя кудись зникла. Микола її відсутність зауважив відразу.

Йому стало без неї сумно. Можливо, захворіла — думав Микола. Але минув тиждень, другий, а Настя ніде не з’являлася. — Мама, а де Настя? — якось запитав він. -Її віддали в дитячий будинок, — сумно відповіла мама. — Я її ніколи більше не побачу? — схвильовано запитав Микола.

— Можливо, що й не побачиш Далі була армія. Після служби Микола повернувся додому змужнілий. Одного разу він зустрівся випадково на вулиці з Настею. Спочатку не впізнав її — йшла разом з незнайомцем. Крім того, у неї помітно випинався живіт. Правда, на погляд Миколи, стала ще красивіше.

Відчув, як в грудях у нього немов стислося серце». Прогавив все-таки Настю», — подумав Микола і прискорив крок, щоб якось приборкати хвилювання. Життя тривало. Микола вступив до інституту. Переїхав жити в місто. Згодом знайшов роботу, яку поєднував разом з навчанням.

Хоча б раз на місяць відвідував маму, яка залишилася в селі одна і просила повернутися до неї. І це сталося, коли мама несподівано захворіла і потребувала сторонньої допомоги. Саме тоді Микола з Настею зустрівся вдруге. Була, як тоді, красива. Поруч з нею був її син.

На цей час Настя жила тільки з сином. Чекала народження дочки. Чоловік загуляв, а потім під час з’ясування стосунків зі своїми дружками отримав серйозну травму голови і через короткий строк пішов з життя. Вона залишилася з Юрою і майбутньою донечкою, яка ось-ось повинна народитися.

Юра був досить кмітливим і балакучим хлопчиком. Він глянув на Миколу і несподівано попросив: — Дядьку, а ви можете допомогти скласти маленьке ліжечко для сестрички, яка повинна скоро народитися? На Миколая дивилися такі щирі дитячі очі, що він не зміг відмовити. — Звичайно, допоможу, — сказав він несподівано для себе. В цей же день ввечері Микола допоміг зібрати маленьке ліжечко. А потім разом з Настею пили чай з домашніми тістечками. Настя розповідала про своє життя. Раптом він уявив, що це його сім’я — Настя і Юра.

А ще крихітна донечка, яка ось-ось повинна наро дитися. Був уже пізній час і пора було йти додому. Він на прощання мовив: — Якщо треба допомогти, то говори. Радий для тебе бути корисним. А потім все закрутилося, немов у кіно. Настя лягла в лікарню за приписом лікаря — чекала появи малюка. Юра залишився один вдома. Потім прийшов до Миколи. Сказав, що йому дуже сумно і страшно за маму.

Так малий прожив майже тиждень. Коли Настя повернулася з пологового будинку, то забрала Юру додому. Малий глянув на Миколу з-під лоба і випалив: — Дядько Микола, будь моїм татом. Я дуже хочу мати тата… Микола не знав, що на таку незвичну прохання відповісти.

Малий і справді до нього тягнувся, як до рідного. Він притиснув малого до себе і сказав, що завтра відвідає його. На наступний день Микола дотримав обіцянку. Крім того, він відчув, що потрібен не тільки малому, але і його матері. Відчув, що поруч з тією жінкою його огортає дійсний спокій. Так, вони згодом стали сім’єю…

КІНЕЦЬ.