— Надя, ну будь ласка. Я і на городі доnоможу, і тебе на роботу відвезти вранці можу. Хочеш? Тільки візьми гроші, сховай у себе. Я не можу залишити їх вдома і поїхати.

— Ні не буду. Іди! — Прошу тебе, вони пропадуть. — Неси до банку.

— Не можу до банку. Там у мене борг 500 тисяч, а тут лише 200. Спишуть все. Три місяці вже працюю як кінь, щоб вони даремно зникли? Невже тобі шкода зберігати їх у своїй тумбочці?

– Ні.

— Надя, дуже треба, прошу. Наді було важко відмовляти, адже це був рідний дядько. Щоправда, він не зразок для наслідування, але все ж таки. В нього ще й діти.

— Десять днів. На одинадцятий день ти їх забереш!

— Сказала Надя. — 11 днів та розписка.

— Чого? Серйозно?

— Ну, це ж гроші, куди без розписки.

— Сам привіз, сам вимагаєш… Гаразд.

Якщо не забереш на 11 день, я віднесу їх у банк і будь що буде, — сказала Надя і забрала конверт. Надя знала, що мама та тато не будуть у захваті від цього рішення.

— Поверни їх поки він у місті, — сказала мати.

— Пізно вже, мамо.

— Доню, я йому не довіряю. Це велика відповідальність зберігати чужі гроші. Надя мовчала.

— Тато засмутиться, дізнавшись, що ти погодилася зберігати гроші Миші. Він точно поїде до нього і влаштує там сkандал. — Тому прошу, не кажи татові. — Я не маю від нього секретів.

— Мам, заради Бога…

— Гаразд. Але брехати я не збираюся, якщо спитає. Більшість терміну минула, залишилося лише два дні. Надя зібралася погуляти з подругами, надвечір вийшла з дому. За кілька годин вона повернулася і побачила, що гроші дядька та її прикраси зникли, хтось заліз у будинок.

Їх почали шукати, але ймовірність мала, що знайдуть. Збіглося, звичайно, див но. Того ж дня зателефонував дядько і питав, чи все гаразд. — Я так і знала, що тут щось не таке. Нічого хорошого ми від Михайла не бачили. Впевнена, це його дружки вкрали гроші, – злилася Мама Наді.

У призначений день дядько прийшов по гроші. Надя заздалегідь йому розповіла, що та як.

— Я віддав тобі гроші й у призначений день прийшов за ними. Яка різниця, що з ними? Ти винна, що не встежила. Ти віддай мені гроші, а цих двох знайдуть і повернуть тобі суму. — Двоє? Навіть ми не знаємо, скільки їх було.

— Ем… ну я припустив. Надя оформила kредuт, щоб повернути ці гроші дядько, а розписка справжня була. Важко було довести, що Мишко сам влаштував це, але не було жодного сумніву, що це так.

КІНЕЦЬ.