Дванадцять років Зіна була рибкою, зайчиком та кицею. А тут як то несподівано для себе вона дізналася, що схожа на квочку, не слідкує за модою, а ще прісна, сільська та немолода. А Зіні лише 32. Все це їй сказав Аркадій дістаючи із шафи свої сорочки.

— Нема в тобі, Зінко, родзинки, — сказав він на прощання і поїхав до молодої, модної та начиненої такою необхідною йому родзинкою коханки, прихопивши дві валізи речей.

Три дні Зіна лежала і не хотіла жити. Подумки перебирала симптоми зрад, на які не звертала уваги. Запитувала себе:

— Як далі жити? І чи варто?

На четвертий день підвелася, підійшла до дзеркала. З дзеркала на Зіну дивилася кудлата, набрякла від сліз тітка.

— Треба щось робити, — сказала Зіна.

Відпустки залишилося 2 тижні. І якщо вже підвелася з ліжка, то треба йти далі. З чашкою гарячого чаю Зіна влаштувалася в кріслі та почала думати, з ким розділити своє горе?

Подруги та колеги відкидалися одразу, не хотілося давати привід для пересудів та нещирих співчуттів.

Сидіти на самоті у чотирьох стінах — не вихід. Залишалася бабуся Валя, Валентина Тихонівна, єдина рідна людина.

Кілька разів на рік Зіна відвідувала бабусю, возила їй купу гостинців із міста, запрошувала до себе, але Валентина Тихонівна, у свої 79, цілком собі жила самостійно і сторонньої допомоги поки не потребувала.

Цього разу Зіна приїхала без гостинців — себе дотягти б, розтоптану і принижену.

Бабуля, побачивши це втілення нещастя на порозі, сплеснула руками, а потім цими ж руками притискала Зіну до свого плеча, яке та, ридаючи й розповідаючи про квочку та родзинки, рясно зрошувала солоними сльозами.

Виплакавши частину свого горя в улюблене бабусине плаття в трояндочках, Зіна незабаром заснула на високому старовинному ліжку, уткнувшись носом у м’яку велику подушку і вдихаючи легкий запах лаванди.

Бабуся любила цей аромат, і підкладала улюблену траву в скриню, де зберігала постільну білизну.

Прокинулася Зіна увечері. У хаті було тепло, тихо та пахло пирогами.

— А в мене лазня готова, Зіно. Ось тобі рушник, біжи мийся. Я тобі там і віничок запарила і ромашку.

Через дві години Зіна розпарена і запашна від трав, повернулася до хати. На столі стояла велика чаша з пирогами, каструлька з гарячою картоплею з кропом, миска солоних грибів і пляшка з фірмової бабусиної настоянки.

– За нове життя! — запропонувала Валентина Тихонівна, стукнувши своєю склянкою з рубіновим вишневим напоєм у Зінину склянку.

– За щасливе нове життя! — додала вона…

Через якийсь час, завдяки відкритим навстіж у теплу серпневу ніч вікнам у будиночку бабусі Валі, сусіди могли насолоджуватися піснями у виконанні злагодженого жіночого дуету.

А рано-вранці в легкому халатику, босоніж Зіна бігла по блискучій від роси траві до місцевого озера, де довго потім купалася і милувалася сонцем, що підіймалося над селом.

Онуку Валентина Тихонівна, що повернулася після купання, зустріла словами:

— Яблука вистигли, варитимемо варення.

З цього дня згадувати Зіні про те, що вона нещасна, лежати добу безперервно і байдуже дивитися на навколишній світ, як це належить при депресії, було вже ніколи.

За два тижні вони з Валентиною Тихонівною зварили двадцять баночок яблучного варення, десять — вишневого та п’ятнадцять — сливового. Це не рахуючи банки з малиновим, смородиновим і аґрусовим.

У кожне варення додалося щось особливе, те, що надавало готовому продукту неповторний смак і аромат. У хід йшли ваніль, кориця, листочки вишні, цедра апельсина та лимона, подрібнені горіхи, кардамон, імбир, родзинки та ще багато іншого.

З усієї округи на дивовижні запахи до бабусиного будиночка зліталися бджоли та оси, а ввечері, коли сонце починало ховатися за темним лісом, з великим небажанням розліталися по хатах, натикаючись по дорозі на дерева та паркани, бо аромат бабусиного варення п’янив, збивав з орієнтації.

Окрім варення, Зіна та Валентина Тихонівна зробили своїми руками ремонт: обклеїли гарними шпалерами кімнатки, все, що миється, відмили, оновили фіранки на вікнах, випрали доріжки.

З кожним днем ​​Зіна ставала веселішою, душевний біль відступав, а бажання жити зростало. Вечори як і раніше, як на замовлення, були тихими та теплими.

Втомлені після трудового дня і розімліли після спекотної лазні, Зіна і Валентина Тихонівна довго сиділи на кухні та ганяли чаї з пиріжками, а потім вони виходили на ґанок, де сиділи тісно притиснувшись один до одного, сховавшись однією великою ковдрою і тихенько наспівували.

Нічне небо з темно-синього оксамиту було усіяне зірками, які час від часу відривалися від нього і падали до лісу.

А ще Валентина Тихонівна терпляче навчала Зіну в’язати. Першою, самостійно зв’язаною річчю став шарфик. Яскраво-жовтогарячий, як апельсин, м’який і пухнастий.

Перед від’їздом Зіни Валентина Тихонівна почала акуратно складати в сумки баночки з варенням:

— У цій сумці — малинове та яблучне, а в тій — вишневе. Обережно, не розбий.

— Бабусю, ну як я це повезу? Мені ж не підняти ці сумки!

— Нічого, он до сусідки син приїхав машиною з міста, от з ним і поїдеш. Я вже домовилась. Він тобі сумки до квартири доставить.

Син сусідки, Сергій, вніс важкі сумки до передпокою Зіниної квартири, із задоволенням взяв запропоновані на знак подяки дві баночки варення і залишив на тумбочці біля дзеркала візитку з адресою спортклубу «Турист», де працював інструктором.

…Десь наприкінці зими Аркадій захотів повернутися до Зіни (видно в молодій коханці виявилася недостатньо родзинок?), навіть приготував текст на тему «був дурний, вибач, ти найкраща», але телефон Зіни ось уже два тижні був «поза доступом».

Сама ж Зіна з великим рюкзаком за спиною в цей час підіймалася крутим пагорбом разом з іншими веселими туристами.

Очолював групу інструктор Сергій у яскраво-жовтогарячому пухнастому шарфі, дбайливо замотаному навколо його шиї дбайливими руками коханої жінки.

Через чотири дні вони повернуться до свого міста, щоб накупити купу подарунків, завантажити все в машину та поїхати до села до Валентини Тихонівни. Як-не-як, ювілей у бабусі, 80 років!

А тепер рецепт дуже смачного та ароматного сливового варення з корицею, яке своїми східними нотками порадує вас зимовими вечорами:

Сливу – 1 кг. Беремо найщільніші, м’ясисті плоди!
Промити, просушити, розрізати на половинки, видалити кісточки.

Засипати 0,9 – 1 кг цукру в ємність, в якій слива варитиметься, залишити на 6 годин в холодному місці, щоб з’явився сік. Потім каструлю ставимо на маленький вогонь та варимо 15 хвилин після закипання. Не помішувати.

Можна іноді струшувати. Варення остудити та поставити в холод на 6 год. Кожен шматочок сливи насититься цукровим сиропом.

Додаємо в каструлю мелену корицю – 10 г, ставимо на маленький вогонь і варимо ще 20 хвилин при закритій кришці, щоб аромат кориці не випарувався.

Готове варення розливаємо по гарячих банках, закриваємо кришками та вкриваємо ковдрою до повного остигання. Смачного!

Ставте вподобайки та діліться в коментарях своїми домашніми рецептами!