Два роки тому я вийшла заміж. Для моїх батьків це стало несподіванкою. Живу я вже майже десять років у обласному центрі нашої області. Приїхала ще як абітурієнтка, та так тут і залишилася

 

Два роки тому я вийшла заміж. Для моїх батьків це стало несподіванкою. Живу я вже майже десять років у обласному центрі нашої області. Приїхала ще як абітурієнтка, та так тут і залишилася.

Роки навчання прожила у гуртожитку. Гуртожиток був кращій в місті. Так що про оренду квартири й мови не йшлося. А ось після отримання диплома довелося вже переїжджати на оренду.

Думок повертатися до свого рідного міста в мене ніколи не було. Мені там не подобалося. Точніше – раніше подобалося, але після великого міста все навіювало тугу. Влаштувалась на роботу. Саме там і зустріла свого майбутнього чоловіка. Стосунки швидко закрутилися. За кілька місяців ми вже жили разом.

Матері з батьком я про своє особисте життя багато не розповідала. Мені ще в шкільні роки вистачило їхніх повчань у стилі: “в подолі принесеш”. Менше знають – кращі стосунки.

Про те, що я з кимось живу, батьки дізналися через кілька місяців. Шум підняли до небес. Звичайно, знайшовся той “щасливчик”, який зіпсував їхню гарну дівчинку.

Зрозуміло – мій майбутній чоловік їм відразу ж не сподобався. Їм узагалі все не подобається. А цей ще й переїхав жити до моєї орендованої квартири. Саме з того часу мама почала мені давати повчання і докоряти мені в довірливості та дурості. За її логікою, якщо чоловік повністю не забезпечує свою жінку, то він альфонс.

Коли, згодом, постало питання про наш шлюб, першою реакцією моєї мами знову були фінансові питання. Ні, вона не переживала де і на що ми будемо з моїм обранцем жити. Мама переживала за власний будинок.

Річ у тому, що будинок, в якому живуть батьки, оформлений у власність на всіх членів сім’ї. Свого часу так необхідно було оформити документи. У кожного з нас по 1\5 частки. В мене ще є молодший брат і сестра.

Ніколи, доки мама не завела цю пам’ятну розмову, у мене батьківський будинок не асоціювався з моєю власністю. Я завжди вважала, що це помешкання батьків. Претендувати там на щось я не маю права. І тут справа не в юридичних правах, а моральних.

Батьки пів життя на цей будинок заробляли. Щось добудовували, переробляли. Вклали купу здоров’я, фінансів і, звісно, частинку душі. До того ж як я вже згадувала, жити у цьому місті я не збираюся.

Мама, цілком переконана в тому, що я закохана дурепа, яка готова заради свого мужика хоч душу продати (хоча я досі не знаю, як вона дійшла таких висновків), сказала, що я зобов’язана свою частку подарувати їй. І зробити це потрібно обов’язково до весілля. Інакше вона цей шлюб не схвалить та взагалі на весілля не прийде.

Робилося це на той випадок, якщо мамині пророкування все ж таки збудуться, а мій чоловік з голою дупою вижене мене на мороз, щоб вже напевно він до батьківського дому не мав жодного відношення.

Мені було прикро до глибини моєї душі. Чоловік мене тоді підтримав. Сказав, що краще зробити, як мама просить – інакше стосунки з батьками зіпсуються безповоротно. За тиждень до весілля я подарувала свою частку в будинку мамі. А ми із чоловіком стали якось намагатися влаштувати своє життя в обласному центрі.

Два місяці тому ми вирішили купити квартиру. Часи не кращі, але останні два роки показали, що якщо чекати на більш сприятливі умови, то ми взагалі ніколи свого житла не придбаємо.

Про те, що ми переїхали, розповіла батькам. Тепер мама почала дзвонити мені щодня, хоча ми зазвичай зідзвонювалися лише раз на тиждень. Вимагала, щоб я сказала їй адресу. Вони з батьком хочуть приїхати нас відвідати та подивитися нашу нову квартиру.

А я не хочу. Це тепер мій дім. Батьки мають свій. Мені досі прикро, що мама вважає мене такою дурепою, яку так просто повинен обдурити власний чоловік. Про те, що мого чоловіка вважають альфонсом та шахраєм я, мабуть, промовчу.

Ще дуже прикро, що я все своє дитинство батькам допомагала з постійними добудовами та ремонтами. Принеси, подай, ось тут потримай. Навіть із батьком дах разом крили! Я ніколи не збиралася продавати свою частку або ще якось нею маніпулювати. Тому мені просто прикро. У свою нову квартиру не хочу пускати людей, які так непрозоро вказали мені на двері.

КІНЕЦЬ.