Я одружена 19 років, двоє дітей. З чоловіком живемо, як на пороховій бочці, то тихо, то сварки. Чоловік сам по собі натура лідера, я завжди йому підкорялася, питаю навіть дозволу кудись піти, оскільки це загрожує згодом, може розсердитися і не розмовляти по кілька днів. У ліжку має бути, як він сказав, мої бажання не враховуються.

Два роки тому в мене розпочався службовий роман. Чоловік одружений 24 роки і теж двоє дітей. У нього проблема вдома з дружиною в фізичному плані та в душевному, там лідер теж він, дружина лідерством не поступається йому. У нас дуже близькі стосунки, саме ті, які не складаються в обох будинках, часом захльостує обох так, що немає бажання повертатися до своєї родини, пристрасть і бажання долає все більше.

Від нього я чую, що не чую про чоловіка, а він отримує те, що не дає дружина. Нам просто дуже добре вдвох. Він мене старший на 7 років, він мене зводить з розуму своїм голосом, своїм тілом і іншими речами.

Ми працювали разом 2 роки, потім у нього не склалися стосунки з керівництвом, звільнився, працював в іншому місці, ми періодично зустрічалися. В даний момент він працює в іншому місті вже три місяці і не може мені точно сказати, чи залишиться він там постійно, іноді приїжджаючи додому або це тимчасово, поки не заробить гроші для оплати кредита за житло (ще платити 1,5 роки).

Його там цінують, я це знаю, бо він робітник дуже старанний, вимогливий у роботі до підлеглих. Він трудоголік, для нього і робота важлива і мене він любить, але вже на такій відстані обом важко, хоч часом і не показує це.

Бувають випадки, дзвонить і кличе до себе, але ми відразу згадуємо, що в нас сім’ї і він, як і я не можемо зрадити свою сім’ю.

Мені важко зараз переносити розлуку, часом я готова все кинути і поїхати до нього, але не можу, мучить совість, та й чоловіка шкода, дітей, до чоловіка зараз більше дружні стосунки, ніж любов.

Дурість зробити можна, потім не виправити. Мій коханий завжди мені це нагадує, що можемо наробити і зробити боляче своїм сім’ям, намагаємось це тримати потай від усіх.

Підкажіть, як заспокоїтись, бо я переживаю за те, що нас обох постійно випробовує доля, я не можу без нього, мені важко зараз дається ця відстань, як змиритися з цим, хоч він мені постійно каже «поживемо, побачимо, може і будемо разом».

Продовжувати таке спілкування, але мені з ним дуже добре, чого немає з чоловіком. Може, поступово готувати ґрунт для відходу з родини? Мені важко зараз.

КІНЕЦЬ.