Докотилася до знайомств в інтернеті. Востаннє балувалася таким у далекій студентській юності. Тоді всі ці сайти тільки-но з’явилися. Якщо згадати, як все це виглядало, то навіть трохи смішно.

Нині мені тридцять вісім років. Три роки тому я розлучилася.  Не описуватиму які індивіди мені писали і шукали зустрічі.

Але одного разу мені написав мені Вадим. Він трохи молодший за мене, судячи з анкети. Чоловікові тридцять шість. Але мене це мало бентежило, і ми почали спілкуватися.

Вадим написав мені першим, що вже було приємно. У спілкуванні поводився ввічливо і навіть галантно. Все в ньому було чудово. Вадим працює невеликим начальником. Живе у нашому місті, лише в іншому районі. Далеко від мене, але це теж не проблема.

На світлинах був не красень, але досить симпатичний чоловік. Фігура трохи розпливлася, але Вадим стверджував, що всю молодість займався спортом і все ще сповнений сил і енергії.

Я не з тих, хто ведеться виключно на гарну картинку. Фінансовий та матеріальний аспект важливий, але не критичний. Я чудово сама себе забезпечую. Квартира є. Набагато більше мені хотілося знайти соратника за духом.

Поступово наше спілкування з Вадимом перейшло у довгі телефонні розмови. Голос у чоловіка був приємний. Мені все подобалось. Ось тільки зустрітися вживу все не виходило.

Побачитися в результаті у нас вийшло лише через два місяці, якщо вести відлік з першого повідомлення.

Домовилися, що зустрінемося у парку. Прогуляємось трохи, а потім посидимо в одному затишному кафе. Маршрут було складено заздалегідь.

Під час зустрічі Вадим вручив мені невеликий, але симпатичний букет. Ми повільно пішли гуляти парком. Минуло хвилин десять нашої прогулянки, як нас наздогнала якась незнайомка.

Виявилось, що це мама Вадима! Вона нібито випадково опинилася тут саме в цей час і також випадково побачила нас. Мені було ніяково. Не так я хотіла провести, можна сказати, перше побачення з чоловіком, до якого вже зародилася симпатія.

Мама відразу напросилася з нами на прогулянку. Я думала, що ми проведемо її до кінця парку, після чого вона вирушить далі у свої справи. Але швидко з’ясувалося, що ніякої справи у мами немає.

Жвава жінка одразу почала засипати мене питаннями. Вона анітрохи не соромилася. Запитувала, чи сподобався мені її син, де і ким я працюю, чи була раніше у шлюбі.

При згадці мого розлучення та дитини мама невдоволено скривилася.

– Це погано, – коротко прокоментувала жінка і продовжила з’ясовувати інші нюанси, що її цікавлять.

Я почувалася як на співбесіді при прийомі на роботу. Саме там мене востаннє питали, чи планую я ще народжувати.

Вадим при цьому просто йшов поруч, сумно дивлячись собі під ноги. У мамині розпитування він не встрявав і за мене навіть не спробував заступитися.

У кафе мама теж потяглася з нами. Сидячи за столиком і чекаючи на наше замовлення, я вже подумки репетирувала промову, з якою звертатимусь до Вадима, повідомляючи йому, що ми один одному не підходимо.

Така всюдисуща свекруха – це точно не про мене. В мене вже була одна. Теж лізла у всі щілини, куди її лізти наполегливо не просили. Але виховання не дозволяло мені просто встати та піти.

Проводити мене Вадим теж не пішов. Йому треба було провести маму. Адже мама важливіша, ніж якась малознайома жінка з інтернету.

Через годину, після нашого розставання, мені надійшло повідомлення від Вадима. Він питав, коли може розраховувати на друге побачення. Я запитала, чи збирається він знову прийти з мамою.

Вадим став мені щось доводити і пояснювати, що мама виявилася на нашому побаченні зовсім випадково. А мені вже байдуже. Я вважаю, що якби чоловік був хоч трохи в мені зацікавлений і не боявся свою маму до тремтіння, то зумів би їй швидко пояснити, що вона зайва на побаченні.

КІНЕЦЬ.