Дуже цікаво виходить: сестра заводила одного за одним трьох дітей, тепер плаче всім регулярно, як вона від них втомилася, як їй не вистачає повітря.

Мама наша, яка онуків все ніяк дочекатися не могла, теж стомилася турботою про дітей, спокою їй хочеться. А я повинна за цим дитсадком стежити, я ж не втомлююся, мені ж більше робити нічого.

Я вже не живу із мамою дуже давно. Одразу після школи переїхала до гуртожитку, потім на орендовану квартиру, а зараз живу в крихітній студії, але у своїй. Зараз я зайнята зароблянням грошей на покупку більш просторої квартири. Справа важка, але все можливо.

Моя старша сестра з дітьми живе з мамою, періодично там живе чоловік сестри. Але в основному він пропадає в Європі на вахті, працює майже без відпусток, щоб заробити на квартиру і забезпечувати сім’ю. Поки що з квартирою у них справа тяжка, тому доводиться уживатися з нашою мамою.

Зараз у маминій трикімнатній квартирі живуть мама, її новий чоловік, сестра з трьома дітьми, з яких старшому три роки, а молодшому пів року. Зять вкотре подався на заробітки. Сестра зі зрозумілих причин не працює. А ось мама та її новий чоловік працюють.

Останнім часом ситуація у них у квартирі загострюється, що особисто мене не дивує зовсім. Жити у постійному гомоні дітей складно, до того ж сестра спокійно розмовляти не вміє, зриваючись на крик. Мама у мене теж терпінням не відрізняється. Скандали стають дедалі частіше.

Після сварок обидві по черзі починають надзвонювати й скаржитися мені. Вислухати я їх ще можу, але останнім часом все частіше від мене потрібна більш конкретна допомога. А саме посидіти із племінниками. Так, з усіма трьома одразу.

– Я так втомилася, ти навіть не уявляєш. Мама зовсім уже не допомагає, тільки ходить і репетує, як ми її дістали. А куди я подінусь із трьома дітьми? Я б і до свекрухи пішла, але з трьома дітьми таку дорогу я не подужаю, ще й з пересадками, – скаржиться мені сестра.

– Це вже неможливо! Цілий день удома верески, писки, сестра твоя за дітьми взагалі не дивиться. Вона втомилася, чи бачите. А ми після роботи не втомились? Нам теж потрібний спокій! – біситься мама.

А потім все зводиться до одного прохання – посидь день-другий з племінниками. А вони там відпочиватимуть за цей час. Малюків до мене навіть привезти готові. Але навіть таке спокусливе доповнення мене не спокушає.

Я зараз працюю з одним вихідним на тиждень, який хочу присвятити собі, своїм справам та турботам. Та просто виспатися часом хочеться, а з трьома дітьми це взагалі не варіант. Тому я регулярно відмовляюся від таких “привабливих” пропозицій.

Одна річ приїхати до них у гості та кілька годин позайматися дітьми, відпустивши сестру кудись на прогулянку чи перукарню, а інше звалити на себе дітей на день, а то й на два. Я просто не вивезу таке навантаження. Про що я прямо й заявляю.

– Ну, я ж якось виводжу, чому ти не можеш? – обурюється сестра.
– То це твої діти, ти вирішила їх завести, ти до них звикла, от і вивозиш, – для мене відповідь очевидна.
– Ти просто егоїстка, яка не хоче допомогти сім’ї, – друкує мене мама.

А з якої радості я маю йти на такі жертви? А від мене вимагають саме жертви, а не допомоги. У мене складна робота, один вихідний, у який я хочу розслабитися. Так, я можу приділити кілька годин на допомогу, але не більше. Тим більше я не готова приймати трьох племінників у себе в квартирі, вона занадто маленька і для дітей не пристосована зовсім.

Мама та сестра мої пояснення приймати не хочуть. На їхню думку, вони бідні, втомлені, а я катаюся як сир у маслі, і просто з егоїстичних спонукань відмовляю у допомозі.

Наче я змушувала сестру стільки народжувати, а маму змусила поселити їх усіх у себе. Самі там щось навирішували, а тепер я найгірша, не допомагаю. Мені ось щось ніхто не намагається допомогти, натомість усі вимагають.

Змирилася зі своєю самотністю і нездатністю любити… Я досить суха до почуттів людей. Були хлопці, але особливої ​​любові у мене до них не було. Так, на зразок подобається, приємно разом,

Ніколи не любила міряти всіх чоловіків одною мірою, але, на жаль, якось саме вийшло. Я, чесне слово, не хотіла. Але життя саме розставило все по місцях. Сумно, коли чоловік виявляється

Тільки вийшла з декрету кілька місяців як на роботу і зрозуміла, що дуже добре, що дитина в нас спокійна, не криклива, повістю врівноважена, адже є такі, що мозок виїдають за