Дуже цікавий вихід із ситуації знайшов мій синок, нічого не скажеш. У приймаки він йти не хоче, тобто йому ніякого жити у квартирі своєї дружини, проте прийти до квартири матері разом із дружиною – це нормально.

Я не з тих матерів, які б зраділи таким повідомленням. Я не хочу штовхатися ліктями з невісткою, тим більше не вважаю за потрібне чогось її вчити.

Сина я виростила, освіту йому дала. Поки він навчався, то мешкав зі мною, потім почав заробляти та став винаймати квартиру. Хоча тоді я була проти.
– Навіщо гроші витрачати? Живи зі мною та відкладай на своє житло. Так, дивишся, років через п’ять вже іпотеку візьмеш, будеш за свою квартиру платити, а не чужому дядькові в кишеню, – вмовляла я сина.

Мені тоді було сказано, що син у мене вже дорослий, тому якось і без моїх порад розбереться. До того ж він вже надто дорослий, щоб жити з матір’ю.

Головний аргумент, який сказав син, “ну не до тебе ж у квартиру я дівчат водитиму”. Але якось він із цим питанням справлявся, коли навчався в університеті. Сумніваюсь, що до двадцяти двох років прямо себе в руках тримав.

Вмовляти сина я не стала, він вирішив, отже хай так і буде. Він вже дорослий, а все, що я мала йому дати, я вже дала. І зараз мені так дивно чути його розмови, коли він збирається одружитися. У дружини квартира є, а він хоче разом із нею до мене переїхати.
– Не хочу йти у приймаки. Ми після весілля житимемо з тобою, – заявив мені синок.

Пояснив він це тим, що винаймати квартиру буде дорого, такими темпами на своє житло вони ніколи не накопичать, а щоб ще прискорити процес, він збирається здавати квартиру нареченої.

Я навіть не почала уточнювати, чи в курсі наречена, що син вже за неї все вирішив. Думаю, що ні, бо яка нормальна дівчина зі своєї квартири поїде жити до свекрухи? Я не поїхала б. Але син впевнений, що і наречена погодиться, і я не відмовлюся прийняти у себе молоду сім’ю. А з якого дива я повинна їх прийняти? Ось мені прям мріялося про таке сусідство.

Я б ще зрозуміла, якби іншого варіанта не знайшлося. Тут вже хочеш – не хочеш, а крутись. Але у сина ситуація інша, у його майбутньої дружини квартира є.

А що заважає жити у її квартирі та відкладати на іпотеку, я не розумію? У приймаки не хочеться? Ну, то треба було маму слухати, зараз би зі своїм житлом був. Нема свого житла? Значить, сховай гордість і нумо жити до дружини, нічого страшного з тобою не станеться. Так і мені нерви тріпати ніхто не буде, і невістка спокійно почуватиметься.

Сину я сказала, що їх у себе не чекаю. Пояснила ситуацію, як я її бачу, додала, що я теж маю особисте життя, в яке не вписується спільне проживання з сім’єю сина.

Моя дитина, яка зібралася одружитися, на мене образилася, мовляв, я не хочу їй допомогти. Вирішив, що я на нього образилася, коли він після університету пішов, тож тепер хочу його зганьбити. Ось де він такої дурні набрався?

Дуже хочеться порушити свій принцип “не лізти в сім’ю сина” та зателефонувати майбутній невістці й запитати, що вона думає про геніальний план її чоловіка.

Поки що намагаюся перебороти в собі цей порив, але синок своєю поведінкою лише підігріває моє обурення. Нещодавно він вирішив, що якщо клювати мені мозок щодня, то я свою думку зміню.

Я йому ще раз пояснила, що не хочу жертвувати своїм особистим життям заради особистого життя сина. Тим більше у нього дружина з квартирою – це взагалі вирішує всі проблеми.
– От ти як… Я думав, що моя мати мене любить, і їй не плювати на те, що діється в житті її дитини, – пафосно сказав він мені вчора.

Цій дитині тридцять чотири роки, на хвилиночку! Чому я все ще щось йому винна? Що за дивні фрази, що за шантаж?

Все сильніше хочеться подзвонити невістці та запитати, чи вона ще збирається заміж за бовдура, якій матері такі слова говорить.

КІНЕЦЬ.