У мого тата була рідна сестра, яких рано не стало. Залишилася однорічна дочка Ніна – моя двоюрідна сестра, на рік мене молодша. Її на виховання забрала бабуся, бо батьки тоді й з однією дитиною абияк зводили кінці з кінцями, другу б точно не потягнули.

Згодом у нашій сім’ї життя налагодилося, багатіями ми не стали, але жили цілком нормально. Це давало татові можливість допомагати бабусі та Ніні. І як Ніні допомагали – це окрема історія.

Все дитинство найкращі подарунки мали Ніна. На мої сльози, чому сестра отримала круту ляльку, а я якесь забарвлення, мене всі лаяли.

– Заздрить вона! Ніночка без мами та тата росте, їй і так від життя дісталося, – строгим голосом говорила мама.

Будь-яка іграшка, яка була в мене, одразу могла стати власністю Ніни, варто було їй тільки похникати. Якщо я не хотіла розлучатися з дорогою мені річчю, то мене ставили в куток, щоб я подумала над своєю поведінкою.

– Мені соромно за тебе, сестричці іграшку пошкодувала! – лаялася мама, а тато її підтримував.їх

Любові до Ніни в мене не було, як і жалості. Не через іграшки чи подарунки, дитячі образи не такі довгі, а тому що Ніна росла маніпулятором і притворницею. Спочатку вона мене доводила, а варто було дати здачі, як очі на мокрому місці, одразу бігла на мене скаржитися. Та й випрошувати собі все, що хочеться, вона навчилася дуже рано.

У підлітковому віці ми з нею вже не спілкувалися, то була свобода вибору. Але вона була частою гостею у нашому будинку. Зазвичай я намагалася кудись піти під час її візитів, хоча це загрожувало мені тим, що я могла недорахуватися навушників, дисків чи чогось із косметики.

Я з часом навчилася миритися з тим, що Ніна в нас завжди бідна і нещасна, її треба шкодувати, допомагати всіляко, а вона сама просто ангел у плоті. І що батьки досі ведуться на її образ бідної овечки та продовжують їй допомагати. Прикро, звичайно, але з цим нічого не можна було вдіяти.

Минулого року я виходила заміж. Ми з чоловіком вже досить дорослі люди, нам по двадцять вісім років. Є освіта, робота, розуміння, що хочемо від життя. Тільки от житла свого поки немає. Наразі всі сили кинуті на роботу, щоб зібрати на перший внесок за іпотеку.

На моєму весіллі, яке повністю оплачували ми з чоловіком, мої батьки подарували нам мікрохвильову піч. Я не розраховувала на дорогий подарунок, бо знала, що з грошима батьків не дуже. Тато вийшов на пенсію, а мама лежала на операції, а накопичень у сім’ї не було.

Я не засмутилася, подарували – добре. Мікрохвильова піч – річ корисна, у господарстві знадобиться. Відгуляли весілля, почали жити далі. Все йшло своєю чергою, поки цього року заміж не зібралася Ніна.

На моєму весіллі вона була, батьки наполягли, а я не хотіла з ними лаятися. Нехай сидить. Поводилася вона нормально, подарувала набір непоганого посуду, тож претензій до нього не було. У відповідь жестом стало запрошення на її весілля. Не дуже мені хотілося йти туди, але правила пристойності, всі справи, треба сходити.

Мої батьки на її весіллі теж були присутніми, куди ж без них. Що вони даруватимуть, я не дізнавалась, голова була зовсім іншим забита. Ми даруємо гроші, тому переживати, що подаруємо однакові подарунки, якось безглуздо.

Але коли слово взяв мій тато, який був посадженим батьком, у мене відвалилася щелепа. Опустимо всі вихваляння, якими він обсипав Ніну, основне було те, що їй подарували ключі від квартири. Мої батьки, які через відсутність грошей рідної доньки на весілля подарували мікрохвильову піч, через неповний рік дарують племінниці квартиру!

Ми з чоловіком отетеріли. Класний, думаю, розклад виходить, бабуся сто відсотків залишить квартиру Ніні, бо вона її виростила, батьки подарували їй квартиру, а я з мікрохвильовою піччю та іпотекою. Блиск!

Чоловік мене з весілля повів, щоб я не посварилася з батьками прямо на місці. Віддав подарунок нареченій, і ми пішли. Вдома я шаленіла половину ночі, згадала всі дитячі образи, всі мамині та татові повчання, весілля своє, перед яким мені говорили, що грошей у них немає. Не вірю, що за неповний рік пенсіонер і вчитель змогли накопичити на квартиру.

Батьки подзвонили мені наступного дня самі. Мама висловила невдоволення тим, що ми так швидко пішли, до ладу Ніну не привітали, некрасиво.

– А ви вчинили гарно? Мені мікрохвильову піч, а їй квартиру? – визвірилася я.

– Крім нас, Ніні допомогти нікому, їй і так нелегко. На твоєму весіллі були і мама і тато, а дівчинка не має. Їй старт у житті нікому дати!

– А який старт ви у житті дали мені? – Мене від злості просто розпирало.

– Ти хочеш сказати, що ми з батьком нічого не дали?

– Ну вже явно не більше, ніж вашій ненаглядній Ніночці!

Я кинула слухавку та загнала номери батьків до чорного списку. У мене таке відчуття, що це не Ніна виросла без батьків, а я. Принаймні стосовно батьків можна зробити саме такий висновок.

КІНЕЦЬ.