Перед обличчям трагедії та непередбачуваних обставин життя може підкинути нам несподівані виклики. Так сталося і з Лізою та її родиною. Нещодавня автомобільна аварія, яка забрала життя її сестри Дарини та зятя Романа , залишила їх усіх у глибокому горі . посеред скорботи вона зіткнулися з непростим завданням – піклуватися про свого 12-річного  племінника Стаса.

Ліза вважала, що її сестра і зять юридично оформили своє майно, в тому числі квартиру, яку Стас називав домом більшу частину свого життя. На її жах, виявилося, що заповіту не було, і майбутнє квартири залишалося невизначеним.

Керуючись порадою матері та глибоким почуттям відповідальності , Ліза вирішила взяти опіку над племінником  і зареєструвати квартиру на його ім’я. Вона хотіла переконатися, що майно залишиться в надійних руках, захистивши його від потенційних зловживань або втрати, оскільки Стас був занадто малий, щоб керувати власними справами.

Звістка про трагедію і несподіваний спадок швидко облетіла їхнє маленьке містечко. У маленькому містечку, де плітки поширюються дуже швидко, автомобільна аварія і доля квартири стали предметом великої цікавості . Люди були заінтриговані тим фактом, що Стас тепер був законним спадкоємцем майна своїх покійних батьків.

Несподівано в справу втрутилася біологічна мати Стаса, Марина. Вона стверджувала, що дізналася про цю новину і висловила несподіваний інтерес до того, щоб знову стати матір’ю. Ліза не могла не підозрювати, що раптовий інтерес Марини був викликаний бажанням отримати контроль над квартирою, а не щирим бажанням піклуватися про свого сина.

Вирішивши захистити племінника і квартиру , Ліза не гаяла часу і почала діяти. Вона спробувала порозумітися з Мариною, сподіваючись на мирне вирішення конфлікту. Однак поведінка і наміри Марини швидко стали очевидними, залишивши тітці Стаса мало надії на розумну дискусію. На свій жах, вона дізналася, що Марина  має законні підстави претендувати на опікунство і потенційно отримати контроль над квартирою як опікун Стаса.

Думка про те, що Марина може успадкувати квартиру або неправильно розпоряджатися її коштами, не давала Лізі спокою.

Тягар горя від втрати сестри ще більше посилювався тривожною перспективою мати справу з біологічною матір’ю племінника. Нещодавня вимога Марини у розмірі 200 тисяч, що супроводжувалася обіцянкою відкликати свій позов і відмовитися від батьківських прав, була зустрінута Лізою зі сміхом.

Вона добре знала, що ніхто не задовольнить таку вимогу, особливо з огляду на справжні наміри Марини. Її зовнішній вигляд і поведінка красномовно свідчили про те, що вона не була щиро зацікавлена в благополуччі Стаса.

Розпочався суд. Засідань буде декілька, і Ліза щиро сподівається, що їй вдасться отримати опіку над племінником законним шляхом. А ви які поради можете їй дати?

КІНЕЦЬ.