Думаю, у багатьох родинах речі та іграшки переходять у спадок від старших дітей до молодших і, повірте, я нічого не маю проти. Але як реагувати, коли вашій дитині постійно віддають речі, які вже непридатні ні для чого?

Нещодавно я дуже посварилася з батьками чоловіка, а все через те, що вони, приїжджаючи до нас у гості, понадилися привозити внучці в подарунок зламані іграшки та старі речі.

У них двоє молодших синів, їм зараз по 14 та 10 років. Як тільки вони дізналися, що у нас буде дитина, одразу запропонували зібрати для нас дитячі речі та іграшки.

Тоді я зраділа, адже малюки швидко ростуть, не доведеться багато витрачатися на одяг. Разом із речами нам запропонували ще коляску та дитяче ліжечко, але вони були в такому жахливому стані, що я одразу відмовилася їх брати, краще куплю для доньки нове.

– Як це “не візьму”? Знаєш, як зараз все дорого? Це вам пощастило, що не треба самим купувати, а ви не цінуєте, – почала ображатися свекруха.
Відмовитись було незручно. Так у нас з’явився візок, на якому була зламана ручка і два колеса, і дитяче ліжечко, яке вимагало взагалі повного ремонту. На мій погляд, його було простіше викинути, ніж намагатися з ним щось зробити.

– Нічого, це дуже легко полагодити, – запевнила мама чоловіка, коли привезла все це «добро» до нас додому.

Ми нічого лагодити не стали, все викинули та купили для доньки нове. Батькам сказали, що їхні речі забрали на дачу.

Після появи малюка, батьки чоловіка повадилися приїжджати до нас з подібними подарунками. То привезуть зламані машинки, то якісь плюшеві іграшки, які в них роками припадали пилом на балконі.

– Мамо, навіщо нам ці старі іграшки, – спробувала я пояснити свекрусі, – ми можемо купити для доньки гарні. Тим більше їй вони навіть не подобаються, вона з ними грати не буде.
– Це ви її сильно розпестили, – відповіла вона.

Майже всі привезені ними речі доводилося відправляти на дачу або на смітник. Найчастіше, звісно, друге.

Донька підросла та попросила купити їй самокат. Ми з чоловіком купили. Коли до нас вкотре приїхали в гості батьки чоловіка, вони якраз застали нас на вулиці з новим самокатом.

Свекруха одразу почала голосити, мовляв, навіщо купили, ми ж привезли вам гарний велосипед Мишка. Аргументи, що велосипед Мишка, як і всі речі, які вони привозили внучці, зламаний, так, і велосипед її не дуже цікавить, не були почуті.

– Що ж ви тоді своїм дітям все нове купували, а моя донька повинна лише зі старими іграшками грати та чужі речі доношувати? Вона не варта нових хороших іграшок? – обурилася я.

– Я розумію, можна і після когось на велосипеді чи самокаті покататися, якщо річ у хорошому стані, але ж ви все зовсім убите привозите!

– Ну, те, що було в хорошому стані, ми ще давно продали. А вам вже, що дісталося.

Моєму обуренню не було меж, коли я почула це. Тобто, нам віддавали речі, які вже продати було соромно, ще й ображалися, коли ми від них відмовлялися.
Ми тоді сильно посварилися з батьками чоловіка, вони довго до нас після того випадку не приїжджали.

Потім ми, звісно, помирилися. Я думала, що ми нарешті один одного зрозуміли, але недавно свекруха знову взялася за старе.

Знову приїхали до нас з мішком старих іграшок, звичайно, більшість із них зламані. Дочка засмутилася, думала, що бабусю з дідусем чимось образила, коли вони привозять їй у подарунок такі речі.

– Та це ви так доньку розпестили, що вона всім перебирає. Була б скромнішою, будь-якій іграшці раділа б, – знову почала свою пісню свекруха.

Я просто промовчала і пішла з донькою надвір. Ми гуляли, доки вони не поїхали. Так хотілося тоді сказати, що моя дочка не розпещена, а просто чудово бачить і розуміє, що бабуся з дідусем їй жодного разу хорошої іграшки та нової речі не привезли.

Я вже не знаю, як з ними розмовляти, як до них стукати. Лаятися знову не хочу, а по інакшому вони, мабуть, не розуміють.

КІНЕЦЬ.