Марія втомлено опустилася на кухонний стілець. Кава давно охолола, але вона навіть не доторкнулася до кухля – знову розмірковувала про вчорашню розмову зі свекрухою.

– Ти не уявляєш, як мені набридли ці натяки! – зітхнула Марія, дивлячись на чоловіка. – Твоя мати при кожній зустрічі починає розмову про квартирне питання.

Сергій тільки махнув рукою і почав намазувати хліб маслом.

– Та гаразд тобі, мама просто мріє про своє житло. Скільки себе пам’ятаю, ми завжди блукали по орендованих квартирах.

– То до чого тут я? – Марія різко відсунула кухоль. – Моя квартира дісталася мені від батьків. Я мушу тепер винною себе за це відчувати?

Сергій відвів очі. На його чолі пролягла глибока зморшка.

– Ніхто не каже, що ти винна. Але погодься, у тебе є своя квартира, а у мами – нічого.

– У нас є своя квартира, – поправила його Марія. – Ми одружені вже п’ять років, між іншим. І твоя мама добре знала про це, коли ми познайомилися.

У двері постукали, і Марія закотила очі. Свекруха, як завжди, прийшла без попередження.

– Синочку! – Ірина Миколаївна рвучко обійняла Сергія, навіть не глянувши на невістку. – Як же я скучила!

Марія підібгала губи. Вони бачилися лише два дні тому.

– Здрастуйте, Ірино Миколаївно, – натягнуто посміхнулася вона.

– А, і тобі не хворіти, – кинула свекруха, сідаючи за стіл.

– Що на обід?

– Борщ та котлети, – відповіла Марія.

– Знову борщ? – скривилася Ірина Миколаївна.

– Минулого разу теж був борщ.

Марія до болю стиснула зуби.

– Це не той борщ. Той ми вже з’їли.

Свекруха глузливо пирхнула і повернулася до сина.

– Сергійко, я вчора розмовляла з господаркою квартири. Знову підіймає плату! Не знаю, як викручуватись буду. Пенсія копійчана, а ціни зростають.

– Мамо, припини, – тихо промовив Сергій.

– Ми ж говорили…

– Про що говорили? – не вгамувалася Ірина Миколаївна.

– Про те, що твоя дружина живе у трикімнатній квартирі, а твоя мати в однокімнатній квартирі тулиться? От, якби я мала свій дім…

– До чого тут моя квартира?

– Марія різко встала.

– Вона мені від батьків дісталася!

Ірина Миколаївна театрально сплеснула руками.

– Ах, від батьків! Яка ти щаслива! А мені ніхто нічого не залишив!

Марія схопила посуд і з гуркотом поставила його в раковину.

– Я на роботу, – кинув Сергій і швидко вискочив із кухні.

Боягузливо втік, як завжди.

Через два тижні Марії зателефонувала тітка Віра. Голос у неї звучав дивно, і Марія одразу напружилася.

– Мариночко, у мене погана новина. Не стало твого дідуся.

– Тітко Віро, але ж як…

– І він залишив тобі спадщину. Майже чотири мільйони, Марино. Все, що накопичив. Ти єдина, хто завжди був поряд.

У Марії перехопило подих.

– Тітонька Віра…

Марія не планувала нікому розповідати, але Сергій випадково побачив повідомлення на її телефоні.

Новина миттєво розлетілася. І ось уже на порозі знову стояла Ірина Миколаївна, але її, ніби підмінили – із тортом та коробкою цукерок.

– Мариночко, люба! – свекруха вперше обійняла її. – Яка радість!

Марія стояла стовпом від такої зміни.

– Як справи, Ірино Миколаївно?

– Все добре, сонечко! – защебетала свекруха.

Сергію було ніяково, але він був задоволеним.

– Мамо, ти чого така…

– Яка? – Ірина Миколаївна засміялася. – Просто вирішила заглянути до улюблених діток! Маринко, я там пиріжки спекла, твої улюблені, з капустою.

Марія ніколи не згадувала, що любить пиріжки з капустою.

– Дуже мило з вашого боку.

Вони пройшли на кухню, і свекруха заметушилася, почала накривати на стіл.

– Я тут дізнавалася, у нашому районі будиночок продається. Чудовий, із садом! Усього-то три мільйони просять.

Ось воно що. Марія перезирнулась із чоловіком.

– У мене зовсім інші плани на ці гроші, – твердо сказала вона.

– Які плани? – Ірина Миколаївна солодко посміхнулася. – Ми ж могли б по-сімейному все вирішити. Тобі можна було б залишити цю квартиру, а мені будиночок. І всі щасливі!

– Мамо! – обсмикнув її Сергій. – Досить!

– Та що таке? – здивовано заморгала Ірина Миколаївна. – Я просто пропоную розумне рішення. Навіщо грошам лежати вантажем? Марино, дитинко, ти ж розумниця…

– Ні, – відрізала Марія. – Я не маю наміру купувати вам будинок!

Після цього відносини зі свекрухою зовсім розладналися. Ірина Миколаївна дорікала Марії квартирою, ще не отриманими грошима. Усім.

Минуло пів року. Марія нарешті вступила у права наслідування та отримала всі гроші. Сума вражала – три мільйони вісімсот тисяч гривень. Вона вирішила відкласти кошти на майбутнє, можливо, на нову квартиру, чи машину.

Сергій останнім часом мав дивний вигляд. Марія часто ловила його задумливий погляд. Він кілька разів розпочинав розмову, потім різко замовк і перекладав тему.

– Ти якийсь дивний останнім часом, – зауважила Марія за сніданком. – Щось сталося?

Сергій невиразно знизав плечима.

– Все нормально. Просто на роботі завал.

Марія зрозуміло кивнула. Вона не стала допитуватись – можливо, у нього справді були проблеми на роботі. Хоча інтуїція підказувала: річ у чомусь іншому.

На подив Марії, Ірина Миколаївна припинила з’являтися у їхньому будинку. Ні дзвінків, ні раптових візитів. Спочатку це здавалося підозрілим, але невдовзі Марія просто зітхнула з полегшенням.

– Дивно, що твоя мама не заходить до нас, – якось помітила вона.

– Вона… зайнята, – обізвався Сергій, уникаючи зустрічатися з нею поглядом.

– Зайнята? Чим же?

– Марія вигнула брову.

– Ремонтом, – коротко кинув чоловік і швидко змінив тему.

Через три місяці Марія приготувала особливу вечерю – запечену качку з яблуками, улюблену страву Сергія.

Вона запалила свічки, накрила стіл гарною скатертиною. Їхні стосунки останнім часом стали напруженими, і Марія сподівалася згладити атмосферу.

Сергій повернувся із роботи пізно. Його очі гарячково блищали.

– Маріє, нам треба поговорити, – промовив він, навіть не глянувши на святково накритий стіл.

Марія напружилася.

– Що трапилося?

Сергій дістав із портфеля теку з документами, та поклав перед нею.

– Я взяв іпотеку. На будинок для мами.

Марія повільно опустилася на стілець.

– Іпотеку? Коли?

– Два місяці тому, – Сергій нервово смикав краєчок паперу. – Будинок невеликий, але затишний. Із садом, як вона і мріяла.

– І ти вирішив сказати мені тільки зараз? – голос Марії звучав тихо і спокійно, але всередині все клекотіло.

– Я не знав, як розпочати цю розмову, – зізнався Сергій. – Знав, що ти будеш проти.

Марія повільно взяла документи й пробігла очима по рядках.

– Десять років виплати? – Вона підвела погляд на чоловіка. – І за які кошти ти збирався виплачувати цю суму? Де ти перший внесок взяв?

Сергій мовчав, опустивши очі.

– Ти… – почало доходити до Марії, – ти розраховував на мої гроші? На спадок?

– А на що ж ще? – у його голосі з’явилася образа. – Мама ніколи не мала свого житла. Все життя по орендованих квартирах. А ти отримала величезну суму!

– Яку я не зобов’язана витрачати на твою матір! – Марія схопилася з місця. – Це мої гроші, Сергію!

– І що тепер? – Він теж підвівся. – Я вже підписав договір. Мати вже переїхала туди!

– Так ось чим вона була «зайнята»! – Марія гірко посміхнулася. – А я думала, куди вона зникла. Вона готувала нове житло.

– Маша, зрозумій, – Сергій простягнув до неї руки. – Справа добра. Людина все життя мріяла про свій будинок.

– До чого тут я? – Марія відступила на крок. – Чому я маю оплачувати житло для твоєї матері?

– Бо ти моя дружина! – Підвищив голос Сергій. – Тому що ми сім’я!

– Сім’я? – Марія похитала головою. – Сім’я не робить таких речей за спиною. Не ставить перед фактом!

Сергій почервонів.

– Та що тобі варто?! У тебе майже чотири мільйони!

– Думав, що я погоджусь платити за будинок твоєї матері? – Марія схрестила руки на грудях. – Даремно сподівався!

Три тижні вони майже не розмовляли. Марія йшла на роботу рано і поверталася пізно. Сергій ночував у вітальні.

Коли настав час першого платежу з іпотеки, грошей на рахунку Сергія не було.

Наступного дня на порозі з’явилась Ірина Миколаївна. Її обличчя спотворила злість.

– Через тебе банк надіслав повідомлення про прострочення! – з порога накинулася вона на Марію. – Ти задоволена?

– Здрастуйте, Ірино Миколаївно, – Марія випросталася на весь зріст. – І з чого ви взяли, що це через мене?

– Сергій сказав, що ти відмовилася допомагати! – свекруха протиснулася до квартири. – Після всього, що я для тебе зробила!– А що ви зробили для мене? – Марія схрестила руки на грудях. – Пригадайте хоч щось.

Ірина Миколаївна роззявила рота, потім зачинила.

– Я прийняла тебе до родини!

– І постійно нагадували, що я недостатньо гарна для вашого сина, – відповіла Марія. – Прекрасне “прийняття”.

Зі спальні вийшов Сергій, збуджений їхніми голосами.

– Що відбувається?

– Твоя дружина відмовляється допомагати! – Ірина Миколаївна махнула у бік Марії. – Вона хоче, щоб я опинилася на вулиці!

– Ніхто не опиниться на вулиці, – втомлено мовила Марія. – Просто продайте будинок, який не можете собі дозволити.

– Продати?! – вигукнула свекруха. – Та я швидше припиню дихати, ніж розлучуся з ним! Сергію, скажи їй!

– Маріє, – Сергій зробив крок уперед. – Будь ласка. Хоча б трохи допоможи.

Марія оглянула їх обох і раптом зрозуміла, що вона зайва. Завжди була зайвою. Для них, вона лише гаманець на ніжках.

– Забирайтеся, – тихо сказала Марія. – Обидва.

– Що? – не повірив своїм вухам Сергій.

– Забирайтеся з моєї квартири! – Повторила Марія голосніше. – Я подаю на розлучення!

Сергій та Ірина Миколаївна вийшли, голосно грюкнувши дверима. Марія оформила розлучення через місяць, на щастя, дітей вони не мали, а спільно нажитого майна майже не було.

Марія купила собі яскраво-червоний автомобіль, про який давно мріяла. На частину грошей, придбала невелику затишну однокімнатну квартиру в новому кварталі.

– Для майбутньої дитини, – прошепотіла Марія, переступаючи поріг свого нового помешкання. – Яка у мене колись обов’язково з’явиться!

Як ви вважаєте, слушно вчинила Марія? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.