Думала, виповниться дочці чоловіка вісімнадцять років, заживемо краще, ніж колись. Аліменти, репетитори, одяг… Толя сильно вкладався у дочку, як мені здається, намагаючись спокутувати провину за розлучення з її мамою.

Толя розлучився з першою дружиною п’ятнадцять років тому. Коли ми з ним почали зустрічатись, то він чесно про все розповів.

Причиною розлучення стала його зрада, і я його не виправдовую, сама б не змогла далі зі зрадником жити. Дружина його не пробачила, забрала доньку, та поїхала до матері.

Толя довго бігав за колишньою дружиною, вималював прощення, але вона навіть заради доньки не погодилася зберегти родину.

Але, перепрошую, я розумію, що провина повністю на Толі, хоча заради дитини можна було заплющити очі на деякі речі, особливо, якщо людина щиро покаялася.

Справи минулого залишимо у минулому. Мене більше турбує справжнє! Донька чоловіка вже повнолітня. Так, вона не перестала хотіти їсти, пити, одягатися, та відчувати інші потреби.

Але закон є закон: вона не інвалід, тож батько мав платити аліменти лише до повноліття. Деякі, у її віці, вже заміж виходять, і дітей заводять! Я, наприклад, у її віці навчалася, та працювала, щоб хоч чимось допомогти батькам.

Легше не стало – інститут! На бюджет дочка чоловіка не пройшла. Одяг, щоб не гірше, ніж в інших, фірмовий, та дорогий. Кафе, щоб від однокурсниць не відриватися.

Таксі, а потім особисте авто. Одяг, може, і дорогий, зате міні, й не за сезоном, адже всі так ходять! Витрати Толі на доньку збільшилися в рази!

Дівчина і рада! Мамі з татом на шию сіла, ніжками бовтає, та пальчиком у бажане тикає. Я промовчала, коли чоловік із наших загальних накопичень сплатив їй перший курс.

Я мовчала, коли дізналася, що чоловік оплатив доньці навчання на права водія. Я промовчала, коли Толя, знов-таки з наших загальних коштів, купив дочці машину, недорогу, за сто п’ятдесят тисяч!

Але зараз мова зайшла про квартиру! Донечці дуже потрібна квартира, вона без неї жити не зможе!
Справа навіть не в грошах на саму квартиру!

Навіть з урахуванням того, що ми не маємо таких коштів на повну вартість однокімнатної квартири, і що довелося б кредитуватися!

Справа в іншому! Зовсім непристосована до життя дівчина, вирішила пограти в самостійну особистість, але, обов’язково, при квартирі та машині!

Ремонт, поточні платежі, утримання «господарки квартири» — все це теж лягло б на плечі Толі.

Про купівлю квартири чоловік вирішив зі мною порадитись! Швидше за все, він сподівався почути, що так, я згодна, я допоможу. Натомість я сказала зовсім інше:
– Ми розлучаємося!

У житті з людиною, яка платить аліменти, є надія, що все це закінчиться. У моєму випадку – все стало лише гірше!

– Чому? – запитав Толя.
– Я втомилася! Я довгі роки поважала твій обов’язок утримувати неповнолітню дочку. Я тебе підтримувала, підкорювалася.

– Я знала, що потім, коли твоя дочка виросте, ми житимемо нормально. Будемо їздити у відпустку, бо ми цього не робили, адже треба було відкладати в скарбничку і платити аліменти.

– Купимо будинок за містом, про який я давно мріяла. Заведемо собаку, нарешті! Дівчинці ми дали старт, сплатили перший курс, придбали їй машину.

– Її мати має трикімнатну квартиру, в якій вони живуть удвох. Купівля квартири – дурощі, а не необхідність. Як і дорогий одяг, смартфони, та інше.

– Вона не знає ціни грошей. І ніколи не впізнає, при матері, у якої на все одна відповідь: «Дзвони батькові».

Ми з Толею поговорили. Довго розмовляли, дуже довго. У результаті, я виявилася тією самою тварюкою, через яку нещасна дівчинка не матиме власного житла!

Але я виявилася для чоловіка важливішою за дочку! Ми їздимо, та дивимося заміські будинки! Так, ми матимемо свій будинок!

Колишня дружина і дочка, які вперше почули від нього відмову, одразу забули все добре, що він для них зробив. Вони назвали його козлом, та сказали, що більше не хочуть його знати.

Ми будемо мати собаку! Я, поки що, не визначилася, швидше за все, золотистого ретривера! І дім буде!

У нас немає спільних дітей, у мене немає дошлюбних дітей, я не мати, можливо, мені багато чого не зрозуміти. Одне розумію чітко: я і Толя – теж сім’я!

Чоловік не повинен все життя платити за одну-єдину помилку. Жити йому коли? Ніколи? Ні, зараз! Толя житиме тут, і зараз! Зі мною! Підкажіть, хто з нас має рацію?

КІНЕЦЬ.